Сон кельта - Маріо Варгас Льоса
Того ж таки вечора містер Брісклі передав йому телеграму від Форін-Офісу. Канцлер, лорд Ленсдаун, особисто наказував йому повернутися до Англії і відредагувати в самому Лондоні «Звіт про становище в Конго». До Роджера повернувся апетит, і в той вечір він добре повечеряв.
Перш ніж сісти на «Заїр», який відпливав із Луанди до Англії, із зупинкою в Лісабоні, 6 листопада, він написав великого листа Едмундові Д. Морелу. Він таємно листувався з ним уже протягом півроку. Особисто він не був із ним знайомий. Знав про його існування спочатку з листа Герберта Ворда, який захоплювався цим журналістом, а потім чуючи, як у Бомі бельгійські чиновники та випадкові люди коментували його надзвичайно гострі статті, наповнені критикою на адресу Незалежної Держави Конго, що їх Морел, який жив у Ліверпулі, публікував, тавруючи жорстокі зловживання, жертвами яких були тубільці тієї африканської колонії. Дотримуючись усіх заходів обережності через свою кузину Ґертруду, він роздобув кілька брошур, які опублікував Морел. Вражений серйозністю його звинувачень, Роджер наважився написати йому листа, попрохавши Джі, щоб вона його переслала. Він повідомляв йому, що вже багато років прожив у Африці й міг би надати йому інформацію з перших рук для його справедливої кампанії, з якою він цілком солідарний. Він не міг зробити цього відкрито з огляду на своє становище британського дипломата, й тому їм треба дотримуватися певної обачності у своєму листуванні, аби ніхто не міг з’ясувати, хто постачає його інформацією з Боми. У листі, який він надіслав Морелу з Луанди, Роджер підбивав підсумки свого останнього досвіду й повідомляв, що як тільки приїде до Європи, то неодмінно сконтактується з ним. Нічого він так не прагнув, як особисто познайомитися з єдиним європейцем, що, схоже, правильно зрозумів, яку провину взяв на себе Старий Континент, перетворивши Конго на пекло.
Під час подорожі до Лондона до Роджера повернулися енергія, ентузіазм, надія. Він знову повірив у те, що його звіт буде вельми корисним для того, щоб покласти край жорстоким звірствам, свідком яких йому довелося бути. Про це свідчило те нетерпіння, з яким Форін-Офіс чекав на його звіт. Події, про які він доповість, були такими страхітливими, що британський уряд муситиме діяти, зажадати радикальних змін, вплинути на своїх союзників, відкликати безглузду концесію, яку вони надали персонально Леопольдові Другому на цілий континент, яким було Конго/Попри бурі, які налетіли на «Заїр» між СанТоме й Лісабоном і через які половина команди страждала від морської хвороби, Роджер Кейсмент їх витримав і не припиняв редагувати свій звіт. Дисциплінований, як і раніше, він віддавався своїй роботі, можна сказати, з апостольським натхненням, намагався викладати свої спостереження з максимальною точністю і тверезою об’єктивністю, не скочуючись ані до сентиментальності, ані до суб’єктивних міркувань, переносячи на папір лише те, що був спроможний довести. Чим точніше й лаконічніше він писав, тим переконливішими й ефективнішими здавалися його аргументи.
Роджер прибув до Лондона в морозний день 1 грудня. Він ледве встиг окинути поглядом холодне, полите дощем і примарне місто, бо тільки-но покинувши екіпаж біля свого департаменту на Філбіч-Ґарденз у кварталі Ерлз-Корт і зиркнувши очима на листи, які там для нього були відкладені, мусив бігти до Форін-Офісу. Протягом трьох днів відбулося кілька зборів і зустрічей. Роджер був неабияк вражений. Не випадало сумніватися: Конго було найактуальнішою проблемою, після того як відбулися дебати в парламенті. Викриття баптистської церкви та кампанія Едмунда Д. Морела справили враження на громадськість. Усі вимагали, щоб уряд виступив із протестом. Але перш ніж це зробити, уряд чекав, коли надійде його звіт. Роджер Кейсмент відкрив, що хоч він і не прагнув цього й не знав про це, обставини перетворили його на важливого чоловіка. Під час двох своїх виступів — кожен тривав годину — перед чиновниками міністерства, — на одному з них були присутні директор департаменту африканських справ і заступник міністра, — він звернув увагу на те, яке враження справляли його слова на слухачів. Після того як він відповідав на запитання, наводячи нові подробиці, на обличчях, які спочатку виражали недовіру, з’являвся вираз огиди й жаху.
Йому надали кабінет у спокійному кварталі, в районі Кенсингтон, і друкаря, молодого й працьовитого, містера Джо Пардо. Він почав диктувати йому свій звіт у четвер, 4 грудня. Поширилася чутка, що британський консул у Конго прибув до Лондона, й до нього зверталися з проханням дати інтерв’ю агенція Рейтере, газети «Спектейтор», «Тайме» і кілька кореспондентів із газет Сполучених Штатів. Але він, у згоді зі своїми начальниками, усім відповідав, що розмовлятиме з пресою лише після того, як уряд висловиться на цю тему.
Наступними днями він тільки те й робив, що працював над своїм звітом уранці й пополудні, доповнюючи, скорочуючи й переробляючи текст, знову й знову перечитуючи свої записники з нотатками про подорож, які він уже знав напам’ять. У середині дня з’їдав лише сандвіч і щовечора вечеряв дуже рано у своєму клубі «Веллінгтон». Іноді до нього приєднувався Герберт Ворд. Йому було приємно побазікати зі старим другом. Одного дня Герберт затяг Роджера до свого кабінету на Честер-сквер, 53 і розважив його, показавши йому свої останні скульптури, що надихалися Африкою. Іншого дня, щоб він міг забути на кілька годин про свою одержимість складанням звіту, Герберт силоміць вивів його до міста й примусив купити один із модних жакетів із картатої матерії, а також кашкета на французький манір і черевики зі штучним підйомом білого кольору. Потім повів його обідати до улюбленого закладу лондонських інтелектуалів і митців, ресторану «Ейфелева вежа». Це були його єдині розваги в ті дні.
Відразу по своєму прибутті він попросив дозволу у Форін-Офісі зустрітися з Морелем. Як привід висунув необхідність обговорити з журналістом деякі з тих інформацій, які він привіз. 9 грудня він одержав дозвіл. І наступного дня Роджер Кейсмент і Едмунд Д. Морел зустрілися вперше. Замість подати один одному руку вони обнялися. Вони поговорили, повечеряли разом у «Комедії», пішли в департамент Роджера на Філбіч-Ґарденз, де перебули решту ночі, базікаючи, курячи та дискутуючи, аж поки помітили крізь жалюзі, що вже настав новий день. Вони проговорили без перерви дванадцять годин. Обидва потім казали, що та зустріч була найважливішою подією в житті кожного з них.
Важко було
