Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося - Тара Шустер

А інакше, запитаю тебе, яка альтернатива? Так і просидіти вдома, закутавшись у свою травму? Пес помер (або його вкрали, як у моєму випадку). Тебе звільнили. Твій бос — придурок, що вічно тебе дістає невиправданими вимогами. Хтось важливий для тебе більше не з тобою. Тобі здається, що ти недостатньо робиш, недостатньо маєш, ти сама — якась недостатня. Якщо ти думаєш про такі речі регулярно, то я тобі скажу дещо: ти тримаєшся за те, що погано. Не без того, що болісні ситуації існують, але вони ніколи не бувають однозначні. Можливо, тебе розриває навпіл через розлучення батьків, але ти можеш бути вдячна, що це тебе навчило, наприклад, прагнути життя, сповненого радості і стабільності. Можеш носити траур, що в тебе ніколи не було добрих стосунків із мамою, але можеш цінувати той факт, що це підштовхнуло тебе шукати інших менторів, які відкрили для тебе світ. Можеш НЕНАВИДІТИ свою роботу, ненавидіти на неї ходити, але можеш шаленіти від радості, що записалася на уроки співу і тому почуваєшся живою. Що швидше ти звикнеш до того, що на будь-яку ситуація є два правдиві погляди, то раніше почнеш діставати задоволення з не надто вдалих сфер життя, бо матимеш цілісну картину.

Твоя історія значно багатша за будь-яку травму чи перешкоду. З практикою ти навчишся розпізнавати і підсилювати себе за «не найкращих часів», а також триматися за свій зоряний час. Ти можеш пірнути глибоко на дно океану своєї душі, знайти там незнані досі проблеми, підняти їх на поверхню, підставити під життєдайне сонячне проміння й промовити: «Егей! Так! Я усвідомлюю все, через що пройшла. Бачу це чітко, як білий день, і не боюся прийняти впливу цього досвіду на моє життя. Тепер я cідаю на яхту турботи про себе, вдягаю модні сонцезахисні окуляри, які спеціально берегла для такої оказії, бо схожа в них на кінозірку, і смакую своє життя». Бо якщо не смакуватимеш, то дозволиш, щоб тебе визначали кризи, які не залишають місця для навколишньої радості. А я надто добре тебе знаю, щоб думати, що ти таке допустиш. Ти не здасися так просто і не дозволиш, щоб твоє життя, життя, яке ти МАЄШ ПРАВО любити, пройшло повз тебе. Ти — сяйлива, пульсуюча зірка, що осяває нас усіх. Прошу, освіти собі шлях.

Жити тим життям, яке ти для себе бажаєш — це найменш егоїстичний вчинок з усіх можливих. Пам’ятаєш, що в інструкціях з безпеки в літаках, де у відео мама та дитина сидять спокійно поруч (дуже правдоподібно) у момент випадання кисневої маски зі стелі? А тоді мати спершу надіває кисневу маску собі, а потім — дитині? Тебе це ніколи не дивувало? Що вона спершу рятує себе, а вже потім — дитину? Саме так. Ти не зможеш допомогти нікому, навіть власній дитині, якщо сама не будеш здорова, якщо сама не зможеш дихати. Тож якщо хочеш бути найменш егоїстичною версією себе, якщо хочеш зробити свій вклад у цей світ, якщо хочеш бути видатною особистістю, рекомендую тобі схопити кисневу маску, зафіксувати її на обличчі та вдихнути, крихітко. Ти нам потрібна.

II. Ритуали для тіла. Я перестала ставитися до своїх тіла та простору як до сміттєвого бака на звалищі, і ти теж зможеш!

Свіжий старт

створи фізичні звички, що пасуватимуть саме тобі

За час практики, що тривала два з половиною роки, мої ритуали для заспокоєння розуму виправдали себе. Я більше не плакала за столом на робочому місці, не ходила з панічним спазмом в районі серця. Звісно, час від часу іще втрачала рівновагу. Ще траплялися періоди, коли негативні думки скидали мене на кілька сходинок униз, але я вже була свідома того, що відбувається, а також опанувала інструменти, які, коли спотикалася, повертали мене на стежку турботи про себе. Я докорінно перевиховувала свій розум і, леді та джентльмени, воно спрацьовувало. УРААА! ЗАПУСКАЙТЕ ФЕЄРВЕРКИ, ТРЯСЦЯ!

Пропорційно з тим, як зростала впевненість у собі, раптом почало зростати і бажання повернутися до Лос-Анджелеса, того самого місця, з якого я відчайдушно прагнула втекти. Я сохла за Східним узбережжям в дитинстві, але зараз була втомлена складними реаліями життя в Нью-Йорку. Метро, якого в найпотрібніший час не було. Кельнерки, які поглядали вкрай підозріливо, чуючи від мене: «Як вам сьогодні працюється?» Ловила себе на реченнях у щоденнику на кшталт: «Хіба не було б чудово жити в Лос-Анджелесі, де СОНЦЕ, а НЕ полярна заметіль?» Я схильна до сезонних депресій (а як по правді, то хто ж не схильний?!), а оскільки моя нью-йоркська квартира мала вікна, єдиним джерелом світла для яких була цегляна стіна навпроти, то я жила в постійних сутінках. Знову спіймала себе на тому, що пишу: «У Лос-Анджелесі набагато більше можливостей працювати в індустрії розваг, а оскільки це моя пристрасть, то переїзд має сенс».

Я висловлювала своє бажання перебратися назад у Каліфорнію на папері, але не могла придумати, як це так провернути, щоб не втратити роботи, яку полюбила і з якою почувалася добре. А потім, найдорожча читачко, сталося найнеочікуваніше-дивне-НЕМОЖЛИВЕ-мені це сниться? Я саме була в Лос-Анджелесі, відвідуючи офіс нового телешоу, Key & Peele, на якому працювала дистанційно, коли зателефонував мій бос із новинами. «Я переїжджаю до Лос-Анджелеса. Не лякайся: робота залишається за тобою. Просто доповідатимеш мені з Нью-Йорка». Мій бос, бруклінський хіпстер, переїжджав до Лос-Анджелеса? Отак несподівано? ЧИ ВІН ЗНАВ, ЩО Я ХОТІЛА ПОВЕРНУТИСЯ? Чи це і був отой «крихітний, маленький прорив», що про нього кілька років тому розповідав Джон Стюарт?

Не замислюючись про те, що мене наче веде чиясь невидима рука, я поклала слухавку, увійшла до кабінету головних зірок телешоу і пояснила, що могла би працювати краще, якби перебувала в їхньому офісі в Лос-Анджелесі. Хіба вони не погоджуються, що мій переїзд таки необхідний? «Авжеж, будь ласка», — без особливого ентузіазму відповіли вони, а потім продовжили дискусію, яка саме була в розпалі, що ж його замовити на обід. Я перетелефонувала босові в Нью-Йорк і повідомила: «Кіґан та Джордан сказали, що я маю працювати в їхньому офісі у Лос-Анджелесі. Чому б мені теж не переїхати, щоб ми запустили відділення на Західному узбережжі?» На щастя, вони одне з одним не сконтактовувалися, і мій переїзд погодили. Від цього виграли всі: Кіґан і Джордан запопали віддану цифрову продюсерку для програми, що лише починала набирати обертів; Comedy Central дістали кращі можливості кастингу; а я не могла придумати причини НЕ переїжджати, якщо все йшло так гладко. І хоч це скидалося на магічне везіння, яке не вимагало жодних зусиль, шлях для мого стрибка за найпершої ж нагоди звільнило саме те, що я прописала свій намір так багато разів, а також усвідомлення того, чого я насправді хочу. Невидима рука, що вела мене, була моєю власною.

Перш