Мама, донька, бандюган - Андрій Анатолійович Кокотюха

-Думаю, ти собі не можеш цього не дозволити. То забирай і цю, комусь на могорич згодиться. Ти ж знаєш, я в змозі собі купити.

-Тут, як кажуть, просили батько й мати. Владові ще цікаво, хто замовив його...

-Тут, як кажуть, просили батько й мати. Владові ще цікаво, хто замовив його...

-А отут дуля з маком, - рішуче заявив Олег. - Краще я візьму оцю конину, і нехай більше до мене з подібними проханнями ніхто не звертається, - він поклав пляшку коло себе між сидіннями.

-Усе так серйозно?

-Настільки, що я не поліз далі. Той, кому заважає Новиков, найняв Вовку Дизеля, але між нами це помре.

Малий присвиснув. Від коментарів утримався, та все стало зрозумілим без слів: коли до серйозної справи залучають наволоч на кшталт Дизеля, людині, на яку точиться зуб, таки загрожує серйозна небезпека. В принципі Дизель та йому подібні - звичайні гарматні ядра, що тупо руйнують все на своєму шляху, аби лиш спрямувати жерло гармати в потрібний бік. Аби Новикову хотіли зробити звичайне попередження, вдавалися б до інших, більш елегантних кроків. І так само Вова Дизель - типове гарматне м`ясо. Заради безпечного, але кардинального вирішення проблем на зразом існування в цьому світі Влада Новикова Дизеля, найбільш незначущу фігуру в районному злочинному світі, легко пустять під прес, списавши на нього заодно ще кілька злочинів. І головне - розбиратися особливо не будуть. Адже репутація у Вовки Дизеля стійка: жодна серйозна людина з ним не захоче мати справу. Спишуть на звичайний банальний злочин. Сьогодні - Новиков, завтра - Сидоренко, післязавтра - Міхельсон. Для кожного знайдеться свій нікчемний, але небезпечний саме через усвідомлення власної нікчемності та бажання подолати її Вовка Дизель.

-Може, слід попередити?

-Допоможе?

-Навряд, - криво посміхнувся Малий. - Знаю я таких камікадзе.

-Бач, а охороняти його я не наймався. Тому давай якось роздушимо цей флакончик, але не тепер, ще справи.

-Хай так, - погодився Вітька. - Ага, слухай, я ж тобі про сержанта Григоряна довідки навів. Ще цікавить?

-Ану-ну...

-Значить, прізвище - трагедія всього життя. Розумієш, взагалі він - Остапенко. З Остапенком мати розлучилася, коли йому було чотири роки. Потім він став Клаптенком, а коли матуся і з цим не прижилася - переписали як Григоряна. Хлопцеві вісім років було, хто таку дєтку коли питає? Так Григоряном і лишився.

-Здорово! Значить, з Григоряном мама довго жила?

-Кажуть, досі живе.

-Звідки такі докладні відомості?

-Абіжаєшь, началник! Байку цю сержант Григорян усім давно розповів. І не набридає ж.

-Зате є чим пишатися. Добро, Вітьок, погнав я. До метро довезти?

-Як завжди.

-Що тобі зробив цей Григорян, коли не державна таємниця?

-Нічого особливого. Хотів запитати, чи можна через його григорянів справжній вірменський коньяк діставати. Тепер бачу - він не по цих справах. Цікаво, з кавказцями він у яких стосунках? Вони його земляком визнають?

-Дурню, де там земляком! Атец прафесар в інстітут, панимаеш, е? Не знаю, чи пишається професор Григорян пасинком, але наш Григорян постійно нагадує народу про вищу освіту його вітчима.

Пляшку коньяку Олег Рибалка заховав у бардачок. У флязі напій закінчився. Треба буде вдома перелити.

Того вечора Людмила сиділа вдома і дивилася серіал. Назву не пригадувала, з чого все почалося - не знала, чим усе закінчиться - здогадувалася. Коли почався серіальний бум, в неї ще не було окремого кабінету, тож жінки на роботі теревенили лише про долі членів власної сім`ї по той бік екрану. Людмила, аби не з`їхати з глузду остаточно, придумала для себе персональну гру: прогнозувала подумки розвиток подій, хто з ким розлучиться, хто до кого залізе в ліжко, хто кого застане з коханцем, хто стане багатим, хто розориться, хто від кого завагітніє, хто кого запроторить до в`язниці. Навіть взяла за практику записувати все на окремому папірчику. Потім, наступного дня, коли обговорення вигаданого життя стихійно тривало, вона звірялася з власними прогнозами. Іноді вгадувала, іноді - ні. Тепер ці ігри лишилися в минулому, бо починався власний серіал. Людмила дивилася на екран і не бачила його.

Коли вірити лікарям, Оксана швидко йде на поправку і Новий рік точно зустрічатиме вдома. Десять днів лишилося. Людмила ще не знала, зіпсувала їм обом донька свято чи навпаки - перспектива стати бабусею у тридцять три роки її повинна надзвичайно втішити. Вона не уявляла собі цілоденного спілкування з донькою Навідувати в лікарні звикла, тепер матері вистачало такого ось дозованого спілкування. Кудись іти в гості, розвіюватись? Не варіант. Запросити когось? Теж відпадає, напруженість стосунків буде відчуватися, про причини перебування Оксани в лікарні родичі та знайомі мали досить приблизне уявлення. Машина збила. Все.

Телефонний дзвінок примусив здригнутися. Пищав чомусь мобільний. Візитку з номером "трубки" вона давала лише діловим знайомим, там же зазначено робочий телефон. Кому це припекло о, скільки там, пів на десяту вечора? Писк не припинявся. Людмила підвелася, пройшла через кімнату, взяла зі столу сумочку, витягла мобільний, здивувавшись сама собі: звичайно, повернувшись додому, вона вимикала "трубку". Висвічував зовсім незнайомий номер. Аби вона знала, хто це, ще могла б прикинути, відповідати чи послати подалі, вимкнувши телефон. Але писк не вгавав, тому вона рішуче натиснула на потрібну кнопку, піднесла трубку до вуха.

-Слухаю.

За хвилину вираз її обличчя різко змінився. Воно сполотніло. На ньому проступив переляк.

Знайомий "опель" справді стояв неподалік від під`їзду. Передні дверцята з боку пасажира розчахнулися, Людмила зазирнула в салон і нічого страшного на перший погляд не побачила. Рибалка напівлежав у кріслі на місці водія, але ані помираючу жертву, ані героя, котрий, лишившись без обох ніг, продовжує стримувати могутній наступ супротивника, він не вдавав.