Вальс на прощання - Мілан Кундера

— Охоче, — відказав Якуб, і жінка побігла до кухні. Потім Якуб розповів, як він порятував Боба від зграї пенсіонерів.

— Негідники! — вигукнув молодик і, обернувшись, погукав дружину: — Веро! Іди-но сюди! Послухай лишень, що вони коять, ці мерзотники!

Вера увійшла до зали з тацею, де парували тарілки супу. Вона сіла, і Якуб розповів їй, що сталося напередодні. Пес лежав під столом і дозволяв чухати себе за вухом.

Коли Якуб з’їв суп, молодик і собі підвівся, пішов до кухні й приніс печеню з кнедлями.

Якуб сидів коло вікна і почувався як удома.

Чоловік сварив тих, що внизу (Якуб був зачарований: господар розглядав свою корчму як високе місце, як Олімп, як точку, звідки можна все розглянути мов на долоні, з висоти пташиного лету), а дружина привела за руку дворічну дитину.

— Подякуй цьому панові, — сказала вона, — він привіз нам Боба.

Дитина щось пробурмотіла і всміхнулася Якубові. Надворі світило сонечко, гілля з бляклим листям мирно гойдалося коло відчиненого вікна. Сюди не долинало ніякого гамору. Корчма була високо над світом, і тут панував спокій.

Хоч Якуб і був проти розмноження, дитина йому сподобалася.

— Гарний хлопчисько у вас, — похвалив він.

— Та нічогенький, — сказала жінка, — тільки не знаю, від кого у нього такий чималий ніс.

Якуб згадав про ніс свого друга і сказав:

— Лікар Шкрета казав, що він лікував вас.

— Ви знайомі з лікарем? — весело запитав чоловік.

— Це мій друг, — відказав Якуб.

— Ми йому дуже вдячні, — сказала молода матуся, і Якуб подумав, що та дитина, мабуть, один із успіхів євгенічного проекту Шкрети.

— Це не лікар, а чарівник, — із захватом сказав чоловік.

Якуб подумав собі, що це місцина, де панує вифлеємський мир, ті троє людей були немов персонажі святої родини, і їхня дитина була не від людського батька, а від бога Шкрети.

Дитя з довгим носом знову щось пробурмотіло, і молодий батько з любов’ю поглянув на хлопчика.

— Оце думаю собі, — сказав він дружині, — хто з твоїх предків мав такого носяру!

Якуб усміхнувся. На думку йому спала чудернацька ідея: цікаво, Шкрета і власну дружину запліднив тим шприцом?

— Хіба не правду я кажу? — запитав молодий батько.

— Таж певно, — відказав Якуб. — Це все-таки велика втіха — гадати, що ми давно лежатимемо в могилі, а наш ніс ходитиме по землі.

Усі зареготали, і думка про те, що батьком тої дитини може бути Шкрета, видалася Якубові чистісінькою фантазією.

5

Франтішек отримав гроші від жінки, якій щойно полагодив холодильник. Він вийшов з дому, сів на свій безвідмовний мотоцикл і подався на інший край міста, щоб здати виручку в бухгалтерію компанії, яка завідувала ремонтом у всенькому районі. Було трохи по другій годині дня, коли він урешті звільнився. Знову осідлав мотоцикл і подався до курортного центру. На паркувальному майданчику побачив білий лімузин. Він поставив мотоцикл біля лімузина, пройшов попід колонами і попрямував до клубу, бо, за його припущенням, сурмач мав бути там.

Не зухвалість і не войовничість провадили його туди. Він не хотів зчиняти бучі. Навпаки, вирішив опанувати себе, змиритися й підкоритися. Думав собі, що кохання його таке велике, що в ім’я його він витерпить усе. Як ото казковий принц заради принцеси терпить нечувані муки та злигодні, б’ється з драконом і перепливає океан, так і він ладен витерпіти неймовірні, просто-таки казкові приниження.

Чому ж він такий сумирний? Чому не напитати б йому іншу дівчину, тим паче, що в тому курортному містечку дівчат так багато, аж спокуса бере?

Франтішек був молодший од Ружени, себто, як на лихо, він іще дуже молодий. Трохи підрісши, він пізнає минущість усього сущого і дізнається, що за обрієм однієї дівчини неодмінно відкривається обрій інших дівчат. Проте він ще не знає, що таке час. Змалку живе він у світі, який триває і не міняється, у цій незмінній вічності, у нього той самий батько і та сама мати, а Ружена, що зробила його чоловіком, височіє над ним наче небосхил, наче єдино можливий небосхил. І він не може уявити собі життя без неї.

Напередодні він покірно пообіцяв не шпигувати за нею й тоді ж таки щиро постановив собі не набридати їй. Подумав, що цікавитиметься тільки сурмачем, і якщо пантруватиме за ним, то не порушить своєї обіцянки. Та водночас він знав, що це не виправдовує його і що Ружена засудила б його поведінку, та це було понад його сили, воно було дужче за будь-які роздуми чи рішення, воно було, мов токсикоманія: він мав побачити його, побачити ще раз, повинен був довго і зблизька роздивитися його. Треба було поглянути в обличчя своєму стражданню. Йому потрібно було роздивитися це тіло, що його злиття з Ружениним тілом здавалося йому неймовірним і неможливим. Він мав поглянути на нього, щоб визначити на власні очі, можливе чи ні єднання їхніх тіл.

На сцені вже грали — Шкрета на барабані, якийсь чоловічок сидів за піаніно, а Кліма дмухав у сурму. Кілька молодих любителів джазу, які прийшли подивитися на репетицію, сиділи у залі. Франтішек міг не боятися', що його запідозрять у справжній причині присутності тут. Він був певен, що сурмача засліпила фара мотоцикла, тож він не побачив його обличчя того вечора у вівторок, а завдяки Ружениній обачності ніхто не знав про його стосунки з нею.

Сурмач перестав сурмити і сів за піаніно, щоб зіграти для того чоловічка мелодію в іншому ритмі. Франтішек умостився на стільці в глибині зали і поволі обернувся на тінь, яка того дня нечутно скрадатиметься за сурмачем.

6

Він поїхав з лісової корчми, шкодуючи, що поруч уже немає лагідного пса, який лизав його щоки. Потім подумав собі, яке ж це диво, адже за сорок п’ять років він зберіг вільним оце місце поруч із собою, тож міг тепер легко покинути цю країну, без багажу, не маючи за плечима ніякого тягаря, сам, з облудним (і все ж таки прекрасним) відчуттям своєї молодості, наче ото студент, що тільки зараз починає будувати плани на майбутнє.

Він прагнув цілковито пробратися думкою про те, що покидає батьківщину. Намагався відтворити у пам’яті своє минуле життя. Силкувався побачити його, як просторий краєвид, що його він зі смутком споглядав, як щось нескінченно далеке від нього. Та не міг. Те, що він зараз бачив у минулому, було мізерне, плескате, наче складений акордеон. Він насилу зумів