Троє у човні (якщо не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером

П'ять хвилин потому Джордж також сказав «У-ух!» і жбурнув на берег свою тарілку. Ще через три хвилини Монморенсі виявив перший, відтоді, як ми вирушили, знак задоволення. Він перевернувся на бік і розкинув лапи. Потім я сказав «У-ух!» і, відкинувши голову назад, вдарився об дугу, але не звернув на це жодної уваги. Я навіть не вилаявся.

Як добре почуватися ситим! Почуваєшся таким задоволеним самим собою і всім світом! Люди, котрі пересвідчились в цьому на собі, кажуть, що чисте сумління робить вас щасливим і задоволеним. Але повний шлунок робить це аніскілечки не гірше. Більше того — це дешевше і простіше. Після ситної хорошої їжі почуваєшся таким поблажливим і великодушним, таким благородним і добросердним.

Дивовижно, наскільки наш розум підвладний травним органам. Ми не зможемо ні працювати, ні думати, якщо цього не захоче наш шлунок. Він нав'язує нам емоції, пристрасті. Після того як він отримає яйце з беконом, він каже: «Працюй!». Після біфштекса і портера — «Спи!».

Після чашки чаю (дві повних ложки на чашку і настоювати не більше трьох хвилин) він каже мозкові: «А тепер вставай, і покажи, на що ти здатен. Будь красномовним, серйозним і чуйним. Поглянь світлим поглядом на Природу і на життя. Розправ білі крила своїх трепетних думок і лети, немов божественний дух, над метушливим світом, поміж довгими рядами палаючих зірок до воріт вічності!»

Після гарячих пампушок він каже: «Будь тупим і бездушним, наче худоба у полі, безмозка тварина з байдужим поглядом, в якому немає навіть іскорки уяви, надії, страху, любові і життя». А після бренді, прийнятого в достатній кількості, він каже: «А тепер, давай, будь нерозумним, зубоскаль та спотикайся, щоб твої друзі могли посміятися, мели дурниці і белькочи, покажи, яким безпорадним дурником є бідолаха, чий розум і воля потонули, немов кошенята, у чарці спиртного».

Ми — не що інше, як жалюгідні раби свого шлунка. Не прагніть моральності та праведності, друзі мої. Пильнуйте свого шлунка. Дбайливо і розсудливо добирайте йому їжу. І тоді чесноти і вдоволеність запанують у вашому серці. І вам не потрібно буде докладати до цього жодних зусиль. Ви станете хорошим громадянином, люблячим чоловіком і ніжним батьком — благородною і благочестивою людиною.

Перед вечерею Гарріс, Джордж і я були сварливими, прискіпливими і дратівливими. Після вечері ми сиділи і з сяючими усмішками дивилися одне на одного. Ми усміхались навіть до собаки. Ми всі любили одне одного, ми любили всіх, Гарріс, проходячи повз Джорджа, наступив йому на мозоль. Якби це сталося перед вечерею, Джордж висловив би всі, які тільки можна, побажання на долю Гарріса у цьому і в наступному житті, і які змусили б здригнутися кожну мислячу людину.

Тепер же він сказав: «Обережно, друже: там вавка».

А Гарріс замість того, щоб зробити зауваження у найнепривабливіших тонах, про те що Джорджеві ноги обійти неможливо, бо він розкинув їх на десять ярдів від себе, замість того, щоб припустити, що з такими довжелезними ногами Джордж ніколи не поміститься у звичайному човні, замість того, щоб запропонувати Джорджеві звісити ноги за борт, що він зробив би перед вечерею, зараз лише промовив: «О, я перепрошую, друже. Сподіваюсь, я не зробив тобі боляче».

І Джордж відповів: «Зовсім ні», бо він сам винуватий, Гарріс же сказав, ні, винуватий у цьому саме він.

Слухати їх було — саме задоволення.

Ми закурили люльки і, милуючись тихою ніччю, сиділи і розмовляли.

Джордж сказав, що було б гарно завжди так жити — поодаль від світу з його гріхами і спокусами розміреним спокійним життям — і творити добро. Я мовив, що цього я прагнув завжди. І ми почали обговорювати, як би нам чотирьом забратися кудись далеко, облаштуватися на якомусь безлюдному острові і жити там собі посеред лісу.

Гарріс сказав, що, наскільки він чув, найгірше на безлюдних островах те, що там дуже волого. Джордж відповів, що, якщо добре осушити острів, то буде все гаразд.

Тоді ми перейшли до теми осушування.

Тут Джорджеві згадалася дуже смішна історія, яка одного разу трапилася з його батьком. Він розповів, як його батько з приятелем, подорожуючи по Уельсу, зупинились на ночівлю в сільському готелі. Там була ще якась компанія, і вони приєдналися до них, щоб розділити вечірнє дозвілля.

Вони дуже весело провели вечір і засиділись допізна, а коли настав час іти спати, вже були трішки веселенькі (батько Джорджа тоді був ще дуже молодим). Вони (батько Джорджа та його приятель) мали спати в одній кімнаті, але на різних ліжках. Вони взяли свічку і пішли нагору. Коли вони зайшли в кімнату, свічка, похитнувшись, торкнулася до стіни і згасла, тож їм довелось роздягатися в темноті і навпомацки добиратися до ліжка. Це їм вдалося, але замість того щоб влягтися в різні ліжка — а вони думали, що саме так і роблять, — вони обидва вклалися на одне, самі про це не здогадуючись. Один ліг, як належить, а другий заліз із протилежного боку і влігся, поклавши ноги на подушку.

Якийсь час вони мовчали, а потім батько Джорджа сказав:

— Джою!

— Що таке, Томе? — відповів голос Джоя з протилежного кінця ліжка.

— У моєму ліжку хтось є, на моїй подушці його ноги.

— Це неймовірно, Томе, але, провалитись мені крізь землю, якщо в моєму ліжку також хтось не спить!

— Що ти збираєшся робити? — запитав батько Джорджа.

— Ну, я збираюсь його скинути, — відповів Джой.

— Я теж, — рішуче сказав батько Джорджа.

Після короткої сутички почулось, як щось важке двічі гупнуло об підлогу, а потім сповнений жалю голос сказав:

— Томе!

— Ну?

— Ти як?

— По правді сказати, той «хтось» мене скинув.

— І мій також. Ти знаєш, не подобається мені цей готель, що скажеш?

— А як називався той готель? — запитав Гарріс.

— «Свиня і свисток», — сказав Джордж. — А що таке?

— А-а, тоді це не те, — відповів Гарріс.

— Ти про що? — запитав Джордж.

— Це дуже цікаво, — пробурмотів Гарріс, — але точнісінько така сама історія трапилася колись із моїм батьком в якомусь сільському готелі. Я часто чув, як він розповідав цю казочку. Я подумав, що, можливо, це той самий готель.

Тієї ночі ми полягали спати о десятій. Я думав, що через втому спатиму дуже міцно, але вийшло інакше. Зазвичай я