Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію - Ерленд Лу

Я лежу на дивані, в задній кімнатці будиночка на краю автомобільного майданчика; мабуть, я трохи поспав; може, впав на підлогу, — не пам’ятаю, як і що сталося, та, як би там не було, це свідчить на мою користь, думаю я; зі мною рідко трапляється щось таке, що свідчило б на мою користь, тому незрозуміло, з якого дива я тут лежу на чужому дивані, в чужій кімнаті, не в змозі пригадати, що таке зі мною трапилося, що свідчить на мою користь. Очевидно, я осоромився, думаю я; якщо так, то добре, що я не японець чи не фін, інакше я б, напевно, пустив собі кулю в лоб, щойно прокинувся; навіть уявити неможливо, що от я осоромився, не дивлячись дістає пістолет і прострелив собі голову; але я ж норвежець; ми, норвежці, теж не любимо втрачати лице, та все ж не беремо це так близько до серця, як східні народи, нам це не подобається, однак ми від цього не стріляємося, ми тільки замикаємося в собі і йдемо на самоті блукати лісом, іноді ми так блукаємо кілька днів, і все-таки це краще, ніж застрелитися, думаю я. Зараз треба встати і піти в ліс, треба переходити те, що сталося, збути у ходьбі приниження, мені треба переходити сором; я намагаюся встати і тут помічаю, що хтось укрив мене вовняною ковдрою, хтось про мене подбав і непомітно вкрив ковдрою; я вилажу з-під ковдри і відкладаю її убік, починаю вставати, але мене охопила така втома, та тут заходить вона, та сама, хто б вона не була, і питає, чи прокинувся я. Так, прокинувся; я тут, мабуть, трохи задрімав, кажу я. Так, ти поспав, каже вона. Це, напевно, тому, що я провів ніч у лісі. Звісно, через це, каже вона. Але я подумав, що мені час іти, кажу я; та вона, здається, не згодна, що мені пора; вона каже, щоб я ще трошки полежав, і я теж подумав, чому б і справді не полежати; якщо вона каже, щоб я ще полежав, напевно, вона має рацію; і вона знову йде, тому що там хтось прийшов забирати свій автомобіль і їй треба набрати номер його авто і видати йому жетон, а я поки вже краще полежу. В лісі-то я й раніше бував, лісу я досить побачив, тому краще я полежу і позгадую, як я раніше ходив до лісу; іноді я довго блукав лісом, ходив у далекі походи, та краще так, аніж стрілятися, подумалось мені знову, і набагато краще, ніж встромляти собі в живіт ножа і потім його повертати; це повертання ножа викликало у мене, як я помітив, особливо неприємне відчуття. Ніби замало було штрикнути себе ножем! Так ні ж, цим японцям — от божевільні! — треба ще, щоб цим ножем як слід пошурували туди й сюди.

Лежання на дивані в конторі дорожньо-транспортного управління означає зміну; для мене це зміна. Дуже помітна зміна, можна сказати. Нормальним для мене було б сидіти зараз вдома і писати брошуру, писати про Фінляндію; щось я зовсім забув про Фінляндію, а саме Фінляндія мала б зараз заполоняти мої думки. Минуло вже кілька годин відтоді, як я востаннє згадував про Фінляндію, а мені слід було б сидіти вдома і тюкати по клавіатурі, а я замість цього лежу на дивані в конторі дорожньо-транспортного управління і, здається, вже знову засинаю, я то сплю, то прокидаюся, ніби в гарячці, і замість того, щоб думати про Фінляндію, думаю про цю жінку, про ту незнайому жінку, яка мене вклала на диван і накрила вовняною ковдрою, бо хто ж іще, як не вона, мене вклав, думаю я, навряд чи це зробив її колега, противний куряка, який учора хотів мене обслужити, звідки інакше ковдра і все таке, за цим стоїть не хто інший, як вона, а я навіть не знаю її імені; тут я трошки пофантазував про неї, лежачи на дивані, це ж неминуче, не в плані сексуальних фантазій, сексуальні тут абсолютно ні до чого, адже секс текучий, а я фантазую про те, хто вона така; у неї темне волосся, і я називаю її Мерседес, бо якщо вже судилося зав’язати стосунки, то мені хотілося б, щоб її звали Мерседес і щоб її предки походили з далеких країн, мабуть, навіть з Південної Америки, а її назвали Мерседес, бо її батько любить автомобілі, він і її привчив любити автомобілі, тому вона й стала працювати в дорожньо-транспортному управлінні, на комунальному майданчику для покинутих автомобілів, де можна бачити багато різних автівок і набирати на клавіатурі автомобільні номери, і видавати жетони, адже це — стосунки, а стосунки текучі, та якщо вже не можна обійтися без текучості, то краще, щоб вони зав’язувалися з такою жінкою, яку звуть Мерседес і яка якнайсильніше відрізнялася б від мене: у неї, наприклад, повинна бути велика родина, яка про неї піклується, купа батьків, і матерів, і племінників, і дядечків, і тіточок, і я стану членом цієї сім’ї, тому вони не дочку втратять, а придбають ще одного сина, а потім будуть приголомшливі спільні трапези і суцільний магічний реалізм з ранку й до ночі.

Коли я знову прокинувся, вона сиділа на стільці біля дивана. Ну от ти й прокинувся, каже вона, саме вчасно; я закінчила роботу і можу йти, тому тобі теж пора йти, і ось тобі жетон. Вона кладе жетон на стіл, але сама не встає, даючи мені час прокинутися і зміркувати, що до чого. Схоже, я проспав цілий день, кажу я. Напевно, ти дуже втомився, каже вона. Це тому, що все тече, пояснюю я. А сьогодні вранці чаша — та сама чаша, про яку ми завжди згадуємо, — переповнилася, а я намагаюся зупинити потік, а це не можна робити безкарно, тому я втомився, кажу я. Розумію, каже вона, однак я не думаю, що вона мене зрозуміла, просто так заведено говорити, це поширена фраза, якою ми кидаємося мимохідь щодня, — ми кажемо, що розуміємо, тоді як насправді нічого не зрозуміли, а часто нам усе настільки нецікаво, що ми й не хочемо нічого розуміти, а кажемо, що розуміємо, а на ділі це брехня, не я один вдаюся до брехні, всі так чинять, наприклад, коли кажуть, що розуміють, хоча насправді нічого не розуміємо, от і вона щойно це сказала. Що ти розумієш? — питаю я. Я розумію, що ти втомлюєшся від того, що текучка