💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Щоденник війни зі свиньми - Адольфо Біой Касарес

Щоденник війни зі свиньми - Адольфо Біой Касарес

Читаємо онлайн Щоденник війни зі свиньми - Адольфо Біой Касарес

— Ви ж не вважаєте, що мене взяли на мушку як стариганя?

— Дурниці, — сказав Аревало.

— Я теж так думаю, — запевнив його Відаль, — але з теперішньою молоддю не вгадаєш. Якщо для них шістдесятилітній — це дід…

— А ще гірші ті дівчиська, — підхопив Джимі, котрого розважала ця тема, — що розповідають про своїх коханців і кажуть: він уже старий, йому тридцять.

— Ні, серйозно. Відповідайте, як ви вважаєте: я в них на мушці?

— Чого це ти сполошився? — запитав Аревало.

— На твоєму місці я б пильнувався, — порадив Джимі.

— Еге ж, — кивнув Аревало. — Це ніколи не завадить.

Відаль недовірливо глянув на нього.

— Краще хай тебе не схоплять зненацька, — пояснив Джимі.

— Чорт, — буркнув Відаль, — мені голова розболілася. Ні в кого нема аспірину?

— У Нестора в кімнаті має бути, — відповів Рей, підводячись.

— І не думай, — перепинив його Джимі. — Ті ліки можуть наклúкати лихо. Ви бачили цих шмаркачів? Постійно виглядають із дверей.

— Нервуються, чи що, — припустив Данте.

— Ні, їм просто нудно, — озвався Аревало.

«Це я нервуюся», — сказав собі Відаль. Йому боліла голова, від смороду гасу з евкаліптом робилося зле. «Ноги ватяні й наче крижані», — тривожно завважив він. Щоб уберегти від лиха, Джимі не дає йому аспірину з кімнати небіжчика. Так, у Джимі, певно, голова не болить. Зненацька йому закортіло піти, лишитися на самоті, вдихнути нічного повітря, пройтися кілька кварталів пішки. «Тільки щоб не питали, куди я. Щоб ніхто зі мною не йшов». Гостролиций та гість із велетенськими руками (Відалю вже сказали, що вони обидва мають прізвище Куенка) знову підійшли до них. Відаль підвівся. Друзі глянули на нього, та промовчали: безперечно, з огляду на сторонніх людей.

Вулиця тонула в пітьмі. «Тут темніше, ніж було ще хвилину тому, — думав Відаль. — Хтось для розваги побив усі ліхтарі. Чи засідку готують». Боязко оглядаючи стовбури ближніх дерев, він міркував, що за першими двома, імовірно, нікого немає, а далі, за третім-четвертим, морок був геть непроглядний. Якщо він рушить туди, то, певне, стане жертвою нападу, завжди раптового, хай якого передбачуваного. Він хотів був уже повернутися, проте застиг, охоплений відчаєм та незбагненною покорою. І знову на згадку йому прийшов Нестор. «Доки ти живий, то тішишся собі й нічого в голову не береш», — скрушно розмірковував Відаль. Та якщо всім перейматися, виринути з байдужості, він думатиме про Нестора, про смерть, про зниклі речі й людей, про себе самого, про старість. «Зі свободи виростає й велика печаль», — замислився він, безтямно ступаючи вулицею, поміж двох хідників, щоб ніхто не заскочив його зненацька. Раптом йому здалося, що попереду темніє щось чорніше за самý глупу ніч. «Танк, — подумав Відаль. — Чи то ні, мабуть, вантажівка». Фари сяйнули різко й зовсім поряд. Відаль не сахнувся, не заплющився — стояв непорушно, звівши очі до світла. Приголомшений цим яскраво-білим ударом, він відчув дивну втіху, немовби ймовірність такої сліпучої смерті надихнула його, наче перемога. Так він стояв кілька секунд, незмигно дивлячись на біле світло, нерухомий і неспроможний ні думати, ні будь-що пригадати. Аж ось вогні проминули й у колах, що лишилися по них, проступили силуети дерев та брам. Він бачив, як віддаляється вантажівка, напхана мовчазними людьми, що тулилися до червоних бортів із білими візерунками. «Мабуть, якби я кинувся, мов заєць, навтьоки, вони напали б на мене, — подумав Відаль не без гордості. — Мабуть, вони не чекали, що я отак стоятиму й дивитимусь на них». Свіже нічне повітря й це внутрішнє задоволення так його підбадьорили, що він забув про біль і слабкість. У голові майнуло, мов звістка з фронту: «Коли ворог здав позиції, я захопив поле бою». Потім, дещо присоромлено, він вирішив сформулювати цю думку скромніше: «Я не злякався. Вони пішли. Я залишився сам-один». Хай він тепер і повернеться назад, але ніхто, навіть він сам, не вважатиме це втечею задля порятунку. І, відчуваючи, як тілом розливається відвага, він рушив далі темною вулицею, сповнений рішучості не повертатися, доки не пройде щонайменше три квартали, хоч і знав, що марна ця демонстрація, бо ж, переступивши поріг, він неминуче відчує бажання сховатися від небезпеки.

XX

Джимі в їдальні не було. Може, вийшов у туалет, припустив дон Ісідро, треба й собі піти, коли той повернеться. На вулиці він явно перенервувався й змерз. Гості в їдальні так само гуртувалися між собою: старші ліворуч, довкола пічки; молодші праворуч. Відаль підійшов до молодших, осмілілий після короткої прогулянки, і заговорив вимогливо й суворо.

— Що обурює мене в цій війні зі свиньми, — почав він і розсердився на себе за те, що так означив утиски старих, — то це повсюдний культ молодості. Усі ці дýрні неначе голову втратили від того, що молоді.

— Так довго не триватиме, — погодився банькатий опецьок.

Мабуть, із несподіванки, що його міркування так швидко визнали слушними, Відаль промовив необачну фразу:

— Проти старих теж є вагомі аргументи.

Він спробував повести мову далі, злякавшись, чи не почнуть його розпитувати про ті аргументи, не певний, що зможе їх згадати, і неохочий грати

Відгуки про книгу Щоденник війни зі свиньми - Адольфо Біой Касарес (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: