Ініціація - Люко Дашвар
15.
Третій день за вікном сонце. Третій день мій світ накрило важкою сірою ватою до обрію. Дінин мобільний не відповідає, і не дізнатися, не запитати хоч у неї: де мій мужчина? Так і не з’явився. Реальність знущається, сміється в очі: «Нічого не отримаєш! Нічого!» Хіба мені треба хоч чогось, крім нього?
Не вірю. Завмерла біля вікна — Кончіта! — вдивляюся у постаті чоловіків, що вони сунуть до під’їзду. Я ж упізнаю Блека здалеку?
Не йде. Третій день німої порожнечі змушує розглядати найжахливіші версії: викрали, вивезли за місто, вбили. За що? Ні за що: за мідну копійку, за кинуте слово, різкий рух, зухвалий погляд. За що нині вбивають? І завжди.
Спалюю страшні версії. Не вірю. Він живий. Несподіване відрядження: по роботі, в іншому місті занедужала мама, товариш потрапив у біду. Чи просто сам захворів: лихоманка, чоло вкрилося потом, суглоби ломить так, що не встати.
Поблажлива до мене версія перемагає, стає головною, і вже метушуся: як же так? Йому там зле, а я тут! Не з ним, а тут, у найманій квартирі! Товчуся, нічого не роблю, нічим не допомагаю. Хочу бути поряд: витерти піт із чола, дати ліків, гарячого чаю, обійняти, як зцілити. Поблажлива версія стає аксіомою, вимагає дій.
«Знайду його!» — присягаюся хтозна-кому. Хапаюся за одяг: збиратися, бігти. А куди?..
Вата опускається все нижче — нема повітря. Рву вату, рву, не відповідаю на настирливий Ульчин телефонний дзвінок. Вибач, Уляно! Не можу відповісти: вату рву, щоби дістатися повітря. Та й говорити нема про що. План такий! Побачу свого мужчину, тільки після цього віддам тобі флешку з нотатками діда Реформаторського. Отак і передай своєму коханому Тимуру! І мені по цимбалах, що він тебе доїдає докорами: сама на свою голову покидька знайшла. Я тут до чого?
Вата все нижче. Здається, вже ніякі зусилля не розірвуть її.
— Нічого не хочу! Нічого, тільки одну людину, — шепочу відчайдушно.
Вата розвіюється, розлітається, дає думкам дорогу. Думаю! Над власною думкою — все думаю, думаю. Що ідеї діда Реформаторського зачепили за живе, хоч і здаються цілковитим божевіллям.
Що змусили копирсатися у власній душі і мізках, і я мимоволі занурилася в себе, та висновок тих розвідок — банальний і до біса передбачуваний.
— Байдуже, хто я. Нічого не хочу, тільки одну людину, — повторюю.
Упевнююся. Така моя ідентифікація: я кохана. Кохана, і все в мені — тільки для цього. На повних сто відсотків. І моє тіло, і думки, і мрії, і життєві цілі, і увесь мій світ — тільки для кохання, для коханого. Абсолют. Альтернативи не існує. Адекватної заміни ще не вигадали. Гроші, успіх, задоволення, чесноти, агресивна самореалізація і пасивне зверхнє несприйняття агресивної самореалізації, філософствування хоч про окрему людину, хоч про весь білий світ, тваринна жага до життя, навіть лихоманка творення без любові — вата.
Роздивляюся відчайдушну, заплутану, як китайський ієрогліф, тезу. Не дивуюся. Знаю, що робити.
Герман! Маю знайти Германа. Герман — нитка, яка веде до Блека.
І ніби ніяких проблем. Ніби вирішила — і враз у нотаріальній конторі чи в побитій для ремонту квартирі на благословенному Подолі на мене вже чекає розгодований нотаріус із коштовним годинником на лівій руці. Зиркає на нього, дратується.
— А ти де?! Ось я! Заради тебе припхався! Пояснити, куди сам зникав, розповісти про Діну. І Блека.
Вірю. Бо не може такого бути, щоб мені — нічого, геть нічого, навіть однієї людини в неосяжному просторі. Світ багатогранний, різнобарвний, із позитивними побічними ефектами. Такими, як Герман, який щез, та заради мене, заради моєї любові об’явиться.
Вірю. Гарячково скидаю піжаму, в яку закувала себе на три дні. Виймаю з шафи одяг, та встигаю вдягнути лиш колготки і футболку, коли в двері — дзень!
Дзень!
Блек! Блек… І отака — суцільне щастя! — в колготках-футболці, а це знак, бо так само зустрічала Блека вперше, мчу до дверей, не дивлюся в дверне очко. Нащо?! У двері — дзень! Так звучить щастя.
Розчахую навстіж, подаюся вперед, на площадку загального користування.
— І досі спала? — Брат дивиться на мене скептично, чухає за вухом Брайана, який дисципліновано стоїть поряд.
— Повернувся? — шепочу безпорадно.
Брукс влаштовує Ромі і Брайану відчайдушно-верескливу гавкучу радісну зустріч. Плигає навколо брата, скаче на Брайана, дуріє-гасає вітальнею. Рома пливе від щастя, ніяк не може відірватися від Брукс: пестить її, пригортає до себе. І говорить, говорить — чи то мені, чи то дівчинці своїй. Що вони з Брайаном попрацювали на славу, що шотландські суки вишиковувалися у чергу, аби тільки мати шанс запліднитися від Брайана. Що то принесло чимало грошей, бо Рома вирішив не домовлятися з хазяями шотландських сук про щенят із майбутніх приплодів, а брати фунтами стерлінгів, тож тепер Рома — не просто Рома, а Рома-Річчі!
— Класно звучить, скажи? — сміється. — Рома-Річчі! Коли куплю білий вітрильник, так його й назву.
Неконтрольована лють підступає мені під горло. Брат не бачить. Базікає і базікає. Що про вітрильник — то так, для приколу, бо насправді розпорядиться грошима розумно.
— Тобі нарешті борг віддам, — каже. — Нам із Брукс і Брайаном трохи залишу, а решту відішлю Яні з Катрусею.
— Так ти шляхетний? — лють проривається назовні. Дивлюся на брата презирливо.
— Щось не так?
— Ти покидьок! Скотина, дебіл і останній покидьок!
— Ти психована сьогодні. Проблеми? — насторожено питає брат.
— У тебе проблеми! У тебе! Не розумієш, ідіоте довбаний?! — кричу, зриваючи горло.
Брукс із Брайаном — гоп! — і вже біля брата, дивляться на мене вороже, гарчать, у бурштинових очах годі шукати добра.
— Так! Спокійно! Брукс, Брайан! Лежати! Усе нормально, — Рома словами прибиває ротвейлерів до підлоги, йде до мене, бере за плечі, дивиться в очі.
— Що з тобою?
— Зі мною? — кричу. Страшно, а я кричу, не можу вгамуватися. — Що з тобою сталося?! Гроші він дружині з дочкою відіслав, козел!
Відштовхую брата. В очі йому, в очі! Вихлюпую гнів навалою.
— Звихнувся з собаками своїми, ідіоте! Ти про когось, крім них, думаєш? Хочеш, заберу їх собі? Не бійся, не здохнуть! Годуватиму, вигулюватиму, а ти тільки гроші… Гроші даватимеш мені на їхнє утримання! Згоден? Ні? А чому? Любиш їх? А Янку з малою не любиш? Грошима відкупляєшся? Ти
