Практична педагогіка - Ксенія Демиденко

– Ви насолити мені хочете, дурня валяєте? Але справа в тому, що мені від цього тільки користь. Звичайно, мені  трохи неприємно від такого вашого ставлення, але в будь-якому випадку мені будуть платити зарплату, хоча я нічого вам не пояснюю й економлю сили та голос.  Зараз посиджу на стільчику, відпочину, а зарплата мені йде, стаж для пенсії також – все так, немов би я вам пояснювала урок.

  Через деякий час інформація дійшла до їхніх егоїстичних мізків і на  обличчях проступила  легка форма ненависті: от гадина, як чудово влаштувалася – пояснює, не пояснює, все одно зарплату отримує…» Потім найкмітливіший Вітя Лоб (недаремно він у них лідер!) все ж таки не витримав, поцікавився:

–      А якщо дєрік зайде? Ми орем, а ви сидите?

–      А мені то що?  Уроку ж немає не тому, що я не хочу, а тому, що ви казитесь, я не винна – ви винні. Влетить вам, - вдало перевела стрілки. – Я ще й доповідну напишу, що ви мені урок зірвали.

–      То значить вам гірше, якщо  ми сидимо тихо, а ви пояснюєте?

–      Виходить,  що так. Тому казіться, я відпочиватиму.

–      Все, братва, мовчим, хай пояснює, нормальний урок, - покомандував Вітя Лоб, і клас затих. Навіть витягли книжки  та зошити, і дехто  записав число й тему уроку слідом за мною.

   Весь урок я думала тільки про одне: а чи спрацював би такий хід в моєму десятому класі? Навряд чи.  Напевне,довелося б свистіти.  Уявила себе  солдатом у касці та бронежилеті. І довго мені так воювати з цими дітьми? Невже завжди? Цікавенька робота. Хоча  щодня пишу на дошці «Класна робота», напевне, для  аутотренінгу та самозаспокоєння, що вона реально класна.  Завжди здавалося, що працювати вчителем – найлегше: прийшла, поговорила, указкою помахала, зошити зібрала, після обіду перевірила й вільна, як птах. І що цікаво: більшість людей, відправивши своїх  дорогоцінних чад до школи, саме так і думають.