Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей

— Вперше бачу, щоб він так працював, — сказав Хотч.

— Публіка це любить, і він показує їй, як легко це дається. Я вже це раз бачив, коли він виступав у Кордові, рідному місті Манолето. Він сміється з публіки, але вона цього не розуміє.

— Публіці це дуже подобається, — сказав Хотч. — Він міг би завжди так працювати.

— Він не хоче. Така робота його не радує. Це всього лише трюки.

— Корисні трюки, — сказав Хотч.

Антоніо убив бика з першого удару, взявши трошки нижче, ніж треба, і вбік, і йому присудили вухо.

Другий бик Луїса Мігеля був великий і дуже сильний. Першим же ударом рогів він перекинув коня, і пікадори щосили старалися, щоб ослабити його і пригасити його войовничий запал. Вони так обробили його, що довелося обмежитися однією парою бандерилей.

Луїс Мігель спробував проробити добру фаену з ледь живим биком. Він показав кілька чудових пасе, але не всі вони удалися йому. Найефектніше було, коли він обводив бика круг себе, ледь не притуляючись до нього. Коли ж він, тримаючи мулету в лівій руці, спробував зробити справжнє натурале, яке він так віртуозно виконував у Малазі, бик мало не встромив у нього роги.

— Це чому? — запитав Хотч.

— Він не зумів утримати його мулетою. Збився з темпу.

— Це я коли-небудь пізніше вивчу, — сказав Хотч. — Що там ще за темп?

— Швидкість, з якою рухається бик. Мулету слід пересувати ледь швидше.

— Зрозуміло, — сказав Хотч. — А тепер у нього добре виходить.

Луїс Мігель чудово закінчив фаену і всадив шпагу до самого ефеса, потім одним ударом дескабельо вразив спинний мозок. Його нагородили вухом. Він обійшов арену, тримаючи свій трофей у руках, потім вийшов на середину і вклонився публіці. Частина глядачів була невдоволена і не приховувала цього. — Антоніо дістався хороший бик, — сказав я Хотчу.

В центрі арени Антоніо уже показував своє незрівнянне мистецтво. Бик кидався стрімко і навпростець, і плащ, який Антоніо тримав пучками, злітав і надувався з абсолютною точністю за кілька міліметрів від націленого рогу.

— З цим биком він попрацює собі на втіху, — сказав я, — якщо його не зіпсують. Зараз він їм скаже, щоб не надто старалися. Слухайте.

Антоніо дуже беріг бика під час роботи пікадорів та бандерильєро. Фаену він почав з чотирьох пасе, і поки бик вчетверте не пройшов під мулетою біля самих грудей, Антоніо стояв, зсунувши ноги, випростаний і нерухомий, ніби статуя. Заграла музика, і Антоніо став повільно, обводити бика круг себе, змушуючи його робити повороти, — спершу на чверть круга, потім на півкруга і, нарешті, на повний круг.

— Це неможливо, — сказав Хотч.

— Він може на півтора круга.

— І м'ячі він може ловити в обидві руки, стрибаючи в воду, — сказав Хотч. — Луїсу Мігелю далеко до нього.

— Мігель постоїть за себе, коли в нього нога загоїться, — сказав я і подумав: добре було б.

— Все-таки йому зараз не з медом, — сказав Хотч. — Подивіться на нього.

— Дуже вже бик гарний, — сказав я.

— Не тільки це, — сказав Хотч. — Те, що робить Антоніо, просто надприродно. Це жодна людина не може, та ще постійно, щоразу. Ви подивіться на Луїса Мігеля.

Я подивився — лице в нього було ніби застигле, дуже сумне і схвильоване.

— Бачить наперед майбутнє, — сказав Хотч.

Антоніо закінчив фаену, поставив бика проти себе, глибоко втягнув повітря, націлився і нагнувся над рогами, опустивши мулету так низько, що вона волочилася по піску. Він ввігнав шпагу, вона ввійшла до кінця, і бик упав мертвий. Антоніо вручили обидва вуха і хвіст. Коли він, обходячи арену, пройшов повз нас, він усміхнувся мені, а на Хотча навіть не глянув, вдаючи, ніби не помічає його. Я підійшов до Антоніо.

— Скажи Пекасу, що він чудовий. — Останнє слово він сказав по-англійському. — Ти вже пояснив йому, як орудувати шпагою?

— Ні ще.

— Піди поясни.

Коли я вернувся до Хотча, на арену випускали бика Луїса Мігеля. Це був найнизькоросліший.

— Що Антоніо сказав?

— Він сказав, що ви чудовий.

— Це ясно, — сказав Хотч. — А ще що?

— Щоб я пояснив вам, як орудувати шпагою.

— Не завадило б це знати. Ви гадаєте, черга дійде до мене?

— Гадаю, що ні, хіба що ви побажаєте убити своїм коштом запасного бика.

— A скільки це коштує?

— Сорок тисяч песет.

— А приймуть чек на мій «Клуб гастрономів»?

— У Сьюдад-Реалі — ні.

— Тоді, мабуть, не вийде, — сказав Хотч. — Я ніколи не ношу з собою більше двадцяти доларів готівкою. Звичка, набута на узбережжі.

— Я можу позичити вам гроші.

— Не варто, Тату. Я виступлю, щоб замінити Антоніо, якщо треба буде.

Луїс Мігель і його бик стояли за кілька кроків від нас. Обидва вони дуже старалися, але ні той, ні той, після роботи Антоніо, не могли розраховувати на більше, ніж на похвалу особистих друзів а бик тут особистих друзів не мав. Він показував, як повинен поводитися добрий бик із Саламанки, що відповідає всім ходовим стандартам моди, а Мігель показував, як він і Манолето, бувало, зачаровували глядачів ходовими прийомами, поки один з міурських биків не витягнув шиї трохи далі і не покінчив з Манолето. Але бика це скоро втомило, і на зміну його бойовому запалу прийшли втома і відчай. Язик у нього висолопився. Він виконав усе, що обіцяв, і як дару чекав швидкого кінця. Але Луїс Мігель витиснув з нього ще чотири повороти в стилі Манолето, перш ніж поставити його проти себе. Він завдав удару невпевнено, волочачи ногу. Шпага, наткнувшись на кістку, вискочила в нього з рук. Він зібрався на силі, непогано ввігнав шпагу, і бик упав, — не стільки від того, що в нього ввійшов сталевий клинок, чого раніше ніколи не бувало, скільки від того, що втомився і втратив надію. Він зробив усе, до чого його готували, але сподівань не виправдав.

— Луїс Мігель сьогодні не в формі, — сказав Хотч. — А який гарний він був у Малазі.

— Йому не треба було виступати, — сказав я. — Але він не хоче здаватися. Він мало не загинув у Валенсії. І в Малазі. А сьогодні цей величезний бик мало не заколов його. Він щось відчуває.

— Що ж він відчуває?

— Смерть, — сказав я. Це можна було сказати по-англійському якщо знизити голос. — Антоніо носить її з собою в кишені.

— У цих штанях немає кишень, — сказав Хотч.

У куртці є кишеня.