Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей

Бик, здавалося, трохи кульгав після змагання з пікадорами, хоча спис зачепив його тільки там, де й слід було. Я думав, що він забив собі трохи ногу, коли намагався дістати коня, на якому сидів пікадор, крізь важку захисну попону. Він став кульгати менше, коли Ферер і Хоні вгородили йому в карк бандерильї, але коли Антоніо вийшов на бика з мулетою, він нападав усе ще невпевнено і часто гальмував передніми ногами.

Схилившись на дощаний бар'єр, я спостерігав, як Антоніо навчає бика. Він викликав його на короткий напад, стоячи дуже близько, а потім обережно збільшив відстань. Він не давав бикові спинитися, повільно рухаючи мулетою і не відпускаючи його далеко від себе, непомітно видовжував його атаки, поки бик не почав нападати на пурпуровий саржевий плащ з належної відстані і проходити кожен раз повз Антоніо. Глядачі нічого цього не помічали. Вони бачили лише, що звір, який вагався і нападав неохоче, раптом змінився, і нападає чудово, та й виглядає надзвичайно сміливим. Вони не знали, що коли б Антоніо, як і більшість матадорів, працював просто перед мордою бика і намагався показати їм, що бик ніяк не хоче пройти повз нього, бик ніколи цього й не зробив би, і матадор міг би продемонструвати лише наполовину коротші пасе, або нападав би сам. Однак він привчив його нападати з розгону і бігти, аж поки роги не проходили повз матадора. Це було справді небезпечно, але хазяїном на арені залишався матадор, і чарівна влада його руки і зап'ястя примушувала бика пробігати все більшу відстань, доки Антоніо не зміг виконати з ним тих самих прекрасних скульптурних пасе, які виконував з двома попередніми, працювати з якими було значно легше. Все це робилося непомітно, і після того, як Антоніо проробив усі свої прекрасні пасе і виконав їх так само чисто, хвилюючи глядачів, ті подумали, що йому просто знов пощастило мати чудову і благородну тварину.

В останній стадії бою Антоніо показав таку фаену, що дух захоплювало щоразу, коли він томливо повільно пропускав бика під мулетою, бо, якби він поспішив бодай трошки, бик відвернувся б від червоної ганчірки і кинувся б на нього. Цей стиль роботи найнебезпечніший, і на своєму останньому бикові Антоніо показав досконалий його взірець.

Залишилося тільки одне — убити бездоганно чисто, без усякої поблажливості, ввігнати шпагу абсолютно точно, не вибираючи місця ні трохи нижче, ні на волосок убік, щоб зменшити ризик наштовхнутися на кістку. Антоніо згорнув мулету, націлився на найвищу точку між лопатками бика і, перегнувшись через ріг, низько тримаючи мулету лівою рукою, завдав удару. Коли Антоніо, випроставшись, відокремився від бика, довгий сталевий клинок, що ввійшов до кінця, уже перерізав аорту. Бик здригнувся, поточився, перебираючи копитами, звалився, задерши ноги, — і друге mano a mano завершилося.

Важливо було те, що суперники провели майже бездоганну кориду, не заплямовану ні трюками матадорів, ні темними махінаціями антрепренерів чи підрядчиків. Погано було те, що ця корида мало, не закінчилася для Луїса Мігеля смертю чи непоправним каліцтвом. І сталося б це безвітряного дня, під час роботи з чудовим, хоробрим биком, що не мав жодного ганджу. Це було дуже погано для такого матадора, як Луїс Мігель, оскільки звичайно великий матадор убиває бика, а не бик убиває великого матадора, і всі це знали, хоча ніхто про це не говорив. Суперництво з Антоніо ледве не коштувало йому життя в Валенсії і легко могло скінчитися його загибеллю в Малазі.

Ще в Памплоні Хотч і Антоніо придумали помінятися ролями. Антоніо дуже пишався тим, що в ньому сполучаються дві особистості— людина і тореро. Якось я показав йому знімок у паризькому тижневику, де був зображений Антоніо, що присвячує бика Жанові Кокто на одній з французьких арен, і він сказав:

— Це не я.

— Обличчям він схожий на тебе.

— Зовсім це не я. Це — тореро.

Він дуже несхвально ставився до того, що я підписую свої книжки, куплені сторонніми людьми, «другу», або «від друга».

— Як ти можеш так писати, якщо він тобі ніякий не друг? По-перше, це обман, а по-друге, надто багато честі для такої людини, яка нічим її не заслужила.

— Не бачу тут нічого особливого, — сказав я.

— Даремно, — заперечив він, — нам з тобою не можна робити такі речі.

— Може, це робить не людина, а письменник, — сказав я.

— Не роби цього, — повторив він. — Тобі це не личить. Спершу він вивів теорію, що людина не відповідає за те, що тореро змушений робити з ввічливості. Людина відповідає лише за те, що тореро робить з биком, і за його стосунки з іншими тореро.

Потім йому захотілося більшого спокою і в приватному житті, і він придумав мінятися ролями з Хотчем, якого називав Пекас або Ель Пекас — Ластовиння. Хотч йому дуже подобався.

— Пекасе, — казав він. — Ви — Антоніо.

— Дуже добре, — відповів той. — А ви беретеся за сценарій за Татовою книжкою.

— Скажіть йому, що я вже працюю над ним. Половина готова, — казав мені Антоніо. — Ох, і стомився я сьогодні — і писав, і в бейсбол грав.

Але напередодні кориди, рівно опівночі Антоніо сказав: — Тепер ви знову Пекас. А я — Антоніо. Може, ви хочете й далі бути Антоніо?

— Скажіть йому, хай тепер він буде Антоніо, — мовив Хотч. — Не заперечую. Але про всяк випадок не завадить звірити наші годинники.

Напередодні кориди в Сьюдад-Реалі, куди ми мали їхати і де Антоніо знов мусив виступати разом з Луїсом Мігелем, розмова затяглася далеко за північ. Антоніо хотів, щоб Хотч надів один з його костюмів і вийшов на арену як sobre-saliente — запасний матадор, який муситиме убити биків, якщо і Луїс Мігель, і Антоніо дістануть поранення. Він хотів, щоб Хотч обернувся в Антоніо на весь день бою і під час бою. Це було цілком протизаконно, і я не знаю, яка кара спіткала б нас, якби хтось викрив Хотча. Зрозуміло, він не міг бути справжнім sobre-saliente, але Антоніо хотів, щоб він уявив себе матадором. Він вийде на арену разом з бандерильєро Антоніо, і всі подумають, що він запасний матадор. Іншого не буде.

Багато що провіщало поранення або каліцтво Луїса Мігеля.

У двох з останніх трьох змагань з Антоніо він діставав рани або синці. Але якось у Франції Луїс Мігель узяв з собою на арену приятеля, графа Теба, небожа