Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль
Як там ляже карта на тих виборах? Чим закінчиться справа – чистою перемогою, тривалим протистоянням, громадянською війною чи прямим вторгненням для «відновлення конституційного ладу» – хто знає? А якщо палахне, як було в Югославії? Картинка ж схожа: Галичина – от вам готова Хорватія, Донбас і південь – Сербія, Крим із кримськими татарами – Косово, все інше можна розкреслювати, як заманеться, але вектор протистояння хоч за національними, хоч за релігійними, хоч за мовними ознаками окреслений давно і чітко.
Політичну рекламу 2004 року, точніше, провокаційну пропаганду, направлену на розбрат, напевне, пам’ятають всі: країна, поділена на три частини, люди, поділені на три сорти. Просто, ефективно, майстерно зроблено, нічого не скажеш. Роздмухуванням подібних настроїв займалися цілі відділки, спеціалісти найвищої категорії, тож дійсно могло спалахнути так, що ой-ой! Бо українські люди таки непередбачені. Лохи, звісно, але непередбачені лохи. Так думав Збруєв, крутив у руці дорогу ручку і стос паперів із таблицями соціологічних опитувань. Він зовсім не хотів потрапляти в полум’я війни, проте відчував, що саме тут його влада і вплив уже не мають ніякого значення. Якщо подібне рішення прийнято, то воно прийнято – і буде виконано.
– Про що говорять нам соціологічні дослідження? – Збруєв промовисто глянув на опонента. – Соціологічні дослідження нам говорять про те, що у другий тур разом із нині діючим президентом виходить Боксер.
Лавочкін усміхнувся. Всі чудово знали, що Боксер – креатура Кардаша, тож, по факту виходило, що Лавочкін і Кардаш змагалися напряму з Хазяїном.
– У нас є чітко поставлене завдання – у другому турі мусить бути або Комуніст, або Націоналіст, – продовжив Збруєв. – Такий план, узгоджений у Москві.
– Або Гедоніст! – пожартував Лавочкін.
– Ані Комуніст, ані ваш Гедоніст на другий тур шансів на сьогодні точно не мають! – відрізав Збруєв. – І я не бачу передумов для зміни ситуації в найближчі років сто! Є шанси у Володимирівни, але вона навряд у найближчі тіж сто років зможе проводити виборчу кампанію!
Обидва розсміялися. Володимирівну вони не любили спільно, як тільки можна не любити розумну, хижу і небезпечну жінку, що кожної миті думає, як би вас знищити або, в крайньому разі, обібрати до нитки.
– Добре, – Лавочкін закинув ногу на ногу і розвалився в зручному кріслі. Почувався він розслаблено, хоча обставини поки що складалися не на його користь, відповідати не поспішав, ретельно роззирався, оглядав стіни, увішані картинами і головами оленів та кабанів, дивну суміш антимистецтва і мисливства.
Зустрічалися вони у великому будинку в одного з олігархів, можна сказати, на нейтральній території. Той бажав отримати контроль над одним із стратегічних державних підприємств, тож із шкіри ліз, щоб владнати питання якнайшвидше. – І як же Націоналіст перемагатиме Боксера? За рахунок чого? Питання про мову, як завжди? Акції протесту, факельна хода, бійки у Верховній Раді, «Бандера прийде – порядок наведе!», словом, традиційний набір? Для центру країни він не годиться.
– У другому турі однак переможе Хазяїн, хто б не виступав його суперником, – Збруєв погрожуюче нахилився до Лавочкіна. – Навіщо створювати зайві проблеми?
Так-то воно й так, якби не один нюанс: якщо суперником Хазяїна в другому турі ставав Боксер, то третьою людиною в країні стовідсотково ставав Лавочкін. Таким Збруєву бачився невтішний фінал тих виборів, і він розумів, що не мусить допустити Боксера не тільки до другого туру, а й до перегонів взагалі.
Лавочкін промовчав. Він чекав, поки Збруєв почне говорити про головне.
– Ситуація може складатися таким чином, що Націоналіст нам більше підійде, – Збруєв також закинув ногу на ногу і зверхньо подивився на Лавочкіна. – Якщо доведеться рвонути країну навпіл.
Лавочкін напружився: ось воно, починається. Значить, країну навпіл – є така буква в алфавіті. Його куратори з Москви розмірковували приблизно в тому ж напрямку – країна мусила перестати існувати як самостійний суб’єкт міжнародного права, – але ініціювали більш лояльний і елегантний сценарій – жорстока штучна фінансова криза (країна вже знаходилася в ній, просто люди в тролейбусах про це ще не знали), різке підняття тарифів на комунальні послуги, звинувачення в усьому певних олігархів, різке падіння рівня життя і зростання курсу долара… Ну, а потім Росія простягає руку братерської допомоги у вигляді кредитів, дешевого газу і т. п., і країна тріумфально входить в Митний союз. І не потрібно революцій, анексій, масових жертв. Звісно, за таких умов Хазяїн вибори програє, тобто «сім’ю» приносять в жертву як невдалих політиків, а на коні опиняються інші гравці – приблизно ж такий сценарій грав Мордвинчук із Володимирівною. Але там була своя, дуже заплутана історія з референдумами, зміною системи влади і т. п. Занадто складно, сказав би Лавочкін, якби його запитали.
По факту найбільш жорсткий сценарій, яким і керувався Збруєв, мав Хазяїн. Такий розвиток подій лобіювали важковики-силовики з Кремля, ФСБ і армія – там давно прагнули випробувати свої сили в новій концепції ведення війни, та й зиск при такому розвитку подій матимуть вони, а не ці хробаки і слимаки з оточення Путіна.
– Значить так… – Збруєв підняв голову і, не кліпаючи, подивився в очі Лавочкіна. Напевне, так Боксер дивився в очі своїм опонентам напередодні бою, коли їх зважували. Ось і вони, політики, зустрілися зараз, щоб зважитися і подивитися в очі один одному. І щоб вони там не побачили, щоб не промайнуло в їхніх поглядах – бій завтра відбудеться. Такий закон. – Рекомендований план у загальних рисах наступний: в перший тур проходять нині діючий і Націоналіст, у другому ми «робимо», як завжди, вибори на дільницях. Націоналіст із результатами не погоджується, в кількох областях спалахують гострі протистояння (перелік цих областей Лавочкін давно мав на своєму столі), що переростають у локальні конфлікти, можливо, навіть, збройні. Все це демонструється по телебаченню та в інтернеті – спалені дома, трупи і таке інше. Весь світ говорить про нацистів, бандерівців, фашистів, що звірствують у Західній Україні. Через деякий час законно обраний президент просить відновити конституційний лад – і Росія вводить війська і цей лад наводить.
– На всій території?
– За цим планом, поза нашими інтересами залишалася тільки Галичина, точніше, кордон має пройти по Збручу, по тій самій лінії розмежування, що утворилася в двадцятих-тридцятих роках минулого століття. Така собі нова «лінія Керзона», або, як влучно пожартував Байбаков, «лінія “Кобзона”», тобто за тією лінією пісню «День Перемоги» мало хто слухає! Так що точніше й не скажеш! – Збруєв розсміявся і відкинувся в кріслі.
Лавочкін мовчав. «Лінія Кобзона» – яке влучне визначення!
