Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль

– Чому саме така дата? – запитав Ігор. – У мене, здається, щось там заплановане.

– День Української повстанської армії! – видихнула Саша. – Зробити таке саме в цей день – у сто разів крутіше, ніж у будь-який!

З виразу облич своїх товаришів Саша зрозуміла, що влучила в самісіньке яблучко.

– Те, що треба, – сказав Ігор. – Я все своє відміняю!

Так і вирішили.

11

Найголовнішою перевагою секретаря РНБО країни Андрія Збруєва перед головою адміністрації президента Сергієм Лавочкіним в очах Хазяїна було місце народження – місто Донецьк. Збруєв був свій – говорив однією мовою, жив із Хазяїном одними поняттями, йому нічого не потрібно було пояснювати, всі нюанси він ловив одразу, розумів із півслова – і виконував роботу бездоганно. Не забуваючи, звісно, про свої бізнес-інтереси. По життю Збруєв йшов як азартний гравець і холодний цинік, здобув величезні статки, і хоча до почесного звання «заслужений олігарх України» і не дотягував, але в силу обставин і посади вплив на розвиток подій в країні мав величезний. Він завжди робив те, що вимагали інтереси Хазяїна, більш того, йшов у фарватері тих інтересів, і коли постала необхідність оточити Хазяїна, що заходив у владу, своїми людьми, без вагань став народним депутатом, заступником міністра, віце-прем’єром, нарешті, секретарем РНБО.

Збруєв почувався на казенних посадах впевнено і переконливо. Щоправда, трактовка державної служби за останні роки передбачала, що посада – лише формальний крок до кнопки, що запускає потрібні механізми, забезпечує прикриття і необхідний рух паперів, просуває інтереси бізнес-груп. Звісно, Збруєв служив не державі, про це й подумати смішно, навіть не чиновницькій бюрократії. Він служив, як колись служили васали своєму феодалові – «сім’ї» Хазяїна, одному клану, що намагався монополізувати владу і гроші на даній території.

Збруєв мав зовнішню схожість із рибою-роботом: холодні, риб’ячі очі не демонстрували жодних емоцій, дивилися на співрозмовника порожнім поглядом, але за цією порожнечею і холодністю ховався неабиякий розум. Рухи Збруєва здалека видавалися наче трохи механічними і скутими, але насправді він був надзвичайно енергійним і працездатним, міг не спати кілька діб поспіль, не втрачаючи рівноваги і здатності адекватно реагувати на виклики. Напевне, він міг би створити свою групу впливу і грати власну партію, але віддав перевагу командній грі. Не тому, що боявся самостійності, просто в команді він бачив більше перспектив досягти результату. Все раціонально, жодних сентиментів.

У системі цінностей «сім’ї» Збруєв мав ще одну дуже важливу якість – завжди міг закрити собою амбразуру. Кілька разів він підставляв себе, аби зберегти обличчя Хазяїна. Такий вже мав характер: ні з ким не сходився близько, але коли щось траплялося, залишався відданим до кінця. Так що Лавочкіну, який був у команді донецьких білою столичною вороною і зайняв свою високу посаду в результаті складних передвиборчих розкладів і волі впливових людей у Москві, тягатися зі Збруєвим по впливу на Хазяїна було вкрай складно. Але Лавочкін якось справлявся, інколи навіть обігравав свого опонента, обходив на крутих віражах, вміло плів схеми, інтриги, фліртував з олігархами, вступав із ними в ділові стосунки, аж поки в альянсі з газовим королем Кардашем не викупив контрольний пакет акцій найпопулярнішого телеканалу країни. «Перша кнопка країни», а то! За відсутності ядерної кнопки, звісно.

І тут Збруєв мав над чим подумати. Між секретарем Ради національної безпеки та оборони і головою адміністрації президента давно існувала суттєва напруга: і за вплив на Хазяїна, і за вплив на фінансові потоки, і за вплив на майбутнє. Просто так взяти й прибрати Лавочкіна Збруєв також не міг – той міцно зачепився за кремлівське лобі Кардаша і став провідником ідей дуже впливової групи з адміністрації президента РФ.

Збруєв точно знав про план, який лежить на столі у Хазяїна стосовно долі країни, і не мав заперечень щодо його реалізації. Лавочкін також знав про той план, але у Збруєва склалося враження, що голова адміністрації президента знає про якийсь таємний додаток до того плану, згідно з яким ні політичного, ні економічного майбутнього ні у нього, ні у кого іншого з їхнього «сімейного» краю немає. Навіть у Хазяїна. Звісно, Збруєв лише передбачав це, ніякої точної інформації від розвідки він не отримував, але однак вважав Лавочкіна значно небезпечнішим за опозицію, від якої, в принципі-то, зрозуміло, що можна очікувати. Тим більше, що переважну більшість людей звідти завжди можна купити, точніше, частина й так вже куплена, а хто не продається, той або сідає у в’язницю, або тікає за кордон і доживає там на крихти, що залишаються після розгрому його бізнесу. А от що можна очікувати від Лавочкіна? Що це за подвійна гра?

Зустріч мала плановий характер. Порядок денний – президентські вибори-2015. І хоча до них залишалося більше ніж два роки, з Москви дали завдання готуватися вже зараз, щоб грати на випередження – операція дуже складна, багатоходова, багаторівнева, тож підготовка мусить носити строго конфіденційний характер. Офіційно штаб мав запрацювати в березні 2014-го, проте сьогодні вони мусили окреслити стратегічні питання, визначити коло кандидатів на керівні посади штабу, проговорити ролі кожного в перегонах, а в ідеалі – укласти неофіційний пакт про ненапад.

Однак обидва розуміли, що відділ ненаукової фантастики знаходиться точно не в адміністрації президента і не Раді національної безпеки та оборони. Збруєв планував керувати виборами президента особисто, і місця поруч із собою в процесі для Лавочкіна не бачив. Чудово обізнаний про плани Хазяїна з часом відійти в тінь і висунути на авансцену свого сина, Збруєв мав чітке бачення своєї ролі в майбутній архітектурі влади: він – третя людина в державі з чітко окресленим кейсом преференцій і питань, що підлягають його компетенції. Звісно, на дорозі стояли угрупування Мордвинчука із його дружбою з Путіним, і Володимирівна, що набиралася кілограмів і рейтингу у в’язниці, і Лавочкін із Кардашем, яких зараз тиснула «сім’я» по всіх напрямках, але Збруєв точно знав, що Хазяїн має прямий зв’язок із Кремлем і керується всіма вказівками звідти. Він також знав, що Кардаш, Лавочкін і всі інші, хто бореться за абсолютну владу з «сім’єю», – люди хижі, небезпечні й розумні, так само мають вагому підтримку з Москви. Бо навіть у Кремлі є люди, які не погоджувалися з виключно силовим варіантом приборкання країни,