В’язень Неба - Карлос Руїс Сафон

– Перекажіть панові коменданту, що я хочу з ним побалакати.

– Це про що ж, хотів би я знати?

– Скажіть, що я дізнався те, що він просив. Пан комендант знає, про що йдеться.

Не минуло й години, як охоронець зі своїм напарником прийшли до камери номер тринадцять, щоб забрати Ферміна. Сальґадо, лежачи на койці й потираючи свою куксу, дивився на нього з хижим виразом на обличчі. Фермін підморгнув однокамерникові й рушив коридором під наглядом конвоїрів.

Пан комендант зустрів його сліпучою усмішкою і тарілкою солодощів з цукерні «Ескріба́».

– Ферміне, друже мій, який я радий, що ви повернулися до мого кабінету для інтелігентної і змістовної розмови. Сідайте, будь ласка, і покуштуйте досхочу цих прекрасних лагоминок, які мені принесла дружина одного з ув’язнених.

Фермін, який уже кілька днів не міг змусити себе проковтнути бодай кришинку, щоб не сперечатися з Вальсом, узяв один бублик і затиснув його в руці, наче талісман. В’язень зауважив, що пан комендант припинив йому «тикати», і вирішив, що звертання на «ви» не віщує нічого доброго. Вальс налив собі чарку бренді й розвалився в генеральському фотелі.

– Отже? Наскільки я розумію, у вас для мене хороші новини? – заохотив в’язня до розмови пан комендант.

Фермін кивнув.

– Що стосується красного письменства, то я можу запевнити вашу ясновельможність, що Мартін цілком переконаний і сповнений рішучості виконати свою роботу, а саме припасувати й відшліфувати те, що ви його попросили. Крім того, Мартін прохопився, що вважає той матеріал, який ви йому надали, таким високоякісним і вишуканим, що завдання його буде зовсім нескладним: завдяки геніальності пана коменданта досить розставити кілька точок над «і», щоб отримати шедевр, не гірший за найкращі праці Парацельса.

Вальс терпляче вислухав усе це Фермінове словоблуддя, а тоді коротко кивнув, не прибираючи з обличчя холодної усмішки.

– Лестити не потрібно, Ферміне. Мені досить знати, що Мартін виконає те, що має виконати. Ми обоє знаємо, що робота ця йому не до вподоби, але я радий чути, що він схаменувся і зрозумів, що полюбовне вирішення цього питання піде на користь нам обом. А як щодо інших двох пунктів?

– Саме переходжу до них. Щодо усипальні залишених творів…

– Цвинтаря забутих книжок, – виправив Вальс. – Вам удалося вивідати, де він?

Фермін упевнено кивнув.

– Зважаючи на те, що я довідався, згадане кладовище сховане серед лабіринту тунелів і печер під ринком Борн.

Вальс, вочевидь здивувавшись, замислився.

– А вхід?

– Цього я ще не дізнався, пане коменданте. Гадаю, це може бути якийсь лаз, замаскований усіляким приладдям і непривабливими відходами з однієї з тих оптових овочевих крамничок. Мартін не хотів розмовляти на цю тему, і я подумав, що краще надто не тиснути, а то він остаточно замовкнув би.

Вальс поволі кивнув.

– Гаразд. Розповідайте далі.

– Насамкінець, щодо третього доручення вашої мосці маю повідомити, що, скориставшись передсмертною агонією і гарячковим маячінням мерзотника Сальґадо, мені вдалося вивідати сховок тої багатої здобичі, яку він накопичив завдяки розбійницьким нападам, здійсненим на службі в масонів і марксистів.

– Ви гадаєте, що Сальґадо може померти?

– Будь-якої миті. Я думаю, він уже заповів свою душу святому Леву Троцькому й лише чекає на останній віддих, щоб долучитися до політбюро вічності.

Вальс ледь похитав головою.

– Казав я цим нелюдам, що силою від нього нічого не добудешся.

– Ну, власне кажучи, вони таки добули від цього грабіжника якийсь із його статевих органів, але загалом я цілковито згоден із паном комендантом, що на таких негідників, як Сальґадо, можна вплинути тільки психологічними методами.

– То які ж результати? Де він заховав гроші?

Фермін нахилився вперед і промовив конфіденційним тоном:

– Це складно пояснити.

– Годі вже ходити околяса, а то накажу вкинути вас до підземелля, щоб вам повернулося красномовство.

Тоді Фермін згодував Вальсові ту чудернацьку байку, яку повідав йому Сальґадо. Пан комендант слухав недовірливо.

– Ферміне, я попереджаю: якщо ви мені брешете, то дуже про це пошкодуєте. Те, що зробили з Сальґадо, здасться дитячою забавкою проти того, що зроблять із вами.

– Запевняю ваше добродійство, що я лише слово в слово повторюю те, що почув від Сальґадо. Якщо хочете, я присягну на цьому правдивому зображенні каудильйо, вождя нашого Божою ласкою, портрет якого висить над вашим столом.

Вальс пильно глянув йому в очі. Фермін витримав погляд навіть не кліпнувши, як його настановляв Мартін. Урешті-решт пан комендант, отримавши потрібну інформацію, прибрав із обличчя усмішку, а зі стола – тарілку з солодощами. Тепер уже без жодного натяку на приязність клацнув пальцями, і до кабінету зайшли двоє охоронців, щоб відвести Ферміна назад до камери.

Цього разу пан комендант навіть не потурбувався пригрозити в’язневі. Коли конвоїри вже тягли Ферміна коридором, повз них пробіг Вальсів секретар, загальмував на порозі кабінету й вигукнув:

– Пане коменданте, Санауха, лікар із камери Мартіна…

– Що сталося?

– Він каже, що Мартін знепритомнів. Санауха боїться, що це може бути щось серйозне, і просить дозволу піти в лазарет, щоб узяти там якісь ліки…

Розгніваний Вальс схопився на ноги.

– Так чого ж ти чекаєш? Мерщій веди його до лазарету, нехай бере все, що потрібно.

16

Доки лікар Санауха надавав допомогу Мартінові, перед їхньою камерою за наказом пана коменданта чатував наглядач, молодик років двадцяти, не більше, який уперше заступив на пост. На нічній зміні мав бути Бебо, але замість нього несподівано з’явився цей жовторотий новачок, який не міг дати собі ради навіть із в’язкою ключів і, здавалося, нервував більше за в’язнів. Близько дев’ятої вечора лікар, вочевидь утомлений, підійшов до ґрат і звернувся до наглядача.

– Мені треба ще чистої марлі й перекису водню.

– Я не можу залишити свій пост.

– Ну, а я не можу залишити хворого. Будь ласка. Марля і перекис.

Наглядач нервово заметушився.

– Панові коменданту не подобається, коли його накази не виконують до останньої крапки.

– Ще менше йому сподобається, якщо з Мартіном щось станеться через те, що ви мене не послухали.

Молодий наглядач замислився.

– Начальнику, ми ж не вміємо проходити крізь стіни, і ґрати виламати нам теж не до снаги… – переконував його лікар.

Тюремник лайнувся й помчав щодуху до лазарета. Санауха лишився стояти на місці. Сальґадо, важко дихаючи, спав уже другу годину. Фермін підкрався до ґрат своєї камери й через коридор зустрівся очима з лікарем. Тоді Санауха кинув йому пакуночок завбільшки з колоду гральних карт, обмотаний клаптем тканини й перев’язаний мотузкою. Фермін зловив його на льоту і швидко шаснув назад у