Полон - Марія Сидорчук

Музикант мовчав. Розмова з цим обмеженим і озброєним чоловіком зайшла у глухий кут.

— Якщо ви хотіли мене вбивати, вбийте зараз.

— А ти мені не розповідай, що робити. Я сам вирішу, тому що я — вільний, а ти — у клітці. Ти — лайно американське. Немає в тебе нічого цінного, крім грошей твоїх родичів. Ти досі живий, бо за твою дупу ще згодні платити.

— Вибачте... Я розумію: ви телефонували моїм батькам?

Сухий мовчав. Ненависть до пронозистого Хіміка все росла і росла в ньому, пронизуючи кожну клітину тіла. Теоретично він був тут головним, але чомусь не в темі та не на паях за цю пихату заокеанську мавпу. Одначе вони, бариги-махінатори, трішки прорахувалися. І зараз він зламає їхню гру, бо ніхто безкарно не може тримати його за дурника. Сухий смачно харкнув на сніг та гаркнув у бік Музиканта:

— Побалакали й годі! Хочеш свободи? Гоу хоум! Біжи до мамки.

Музикант недовірливо подивився на Сухого. Той, примружившись, дивився собі під ноги. Музикант зробив кілька нерішучих кроків. Сухий стояв нерухомо. Його руки залишалися в кишенях, автомат висів на плечі.

— Гайда, біжи! — роздратовано загарчав Сухий та повернувся спиною до Музиканта.

Його більше не цікавили розмови з цим американським блазнем, тому він пішов у бік сараю, а Музикант дременув полем, щосили відштовхуючись від мерзлої землі тренованими ногами в найкращих у світі армійських черевиках. То були хвилини абсолютного щастя. Адже він нарешті сам вибирав, у якому напрямку рухатися геть від цього страшного місця та людини зі зброєю на плечі, але рабською душею.

Льотчик не приходив до тями. Місцевий, долаючи огиду, ще раз вдихнув повітря в його легені та сплюнув. Жінка почала масажувати його скроні. Мовчун розплющив очі.

— Тихо-тихо, хлопче. Води! Швидше води проси.

Місцевий схопився на ноги, кинувся до дверей сараю, і мало не впав, перечепившись через Журналіста.

— Чуєш! Дай води! — заволав Місцевий, знову затарабанивши у двері.

З того боку гримнув засув. У сарай зайшов заспаний Хімік. Його волосся стирчало в різні боки, краватка з’їхала вбік, почервонілі очі палали люттю.

— Чого репетуєте?

— Сволота, ледь не сконав! Але я його врятував, це я його врятував. Я! — скоромовкою торочив Місцевий, поки Хімік йшов до Льотчика.

Хімік схилився над ним, потім звернувся до Жінки:

— Сказав?

Жінка заперечливо похитала головою. Вона сиділа навколішки та тремтіла від страху й холоду. Хімік зиркнув на Місцевого, той також захитав головою.

— Мовчав, він мовчав, я відповідаю.

Для більшої переконливості Місцевий почав хреститися й, ухопивши своє розп’яття, кілька разів поцілував його.

Хімік підійшов впритул до Льотчика й ухопив Жінку за волосся, різким рухом дістав ніж та приставив лезо до її ока:

— Я зараз їй очі виколю, а потім буду кожного на шматочки різати, доки ти не скажеш...

— Він скаже! Він скаже! — верескнув Місцевий.

Хімік притис ножа до обличчя Жінки, з-під леза потекла кров.

— Скажи ж ти йому, ну, скажи ти йому, ми ж усі тут виздихаємо, і ти теж, скажи йому. Я тебе дуже прошу, скажи йому. Ну скажи!

Місцевий схопив Льотчика за горло й почав душити. Від несподіванки Хімік випустив Жінку, і вона швидко відповзла.

— Ти зараз усе скажеш, мерзото! Зрозумів? Або я тебе задушу! Зрозумів мене?

Місцевий усім тілом навалився на Льотчика, той почав хрипіти й сукати ногами. Хімік різко вхопив Місцевого за комір, зробив випад вліво й устромив ножа йому в живіт по саме руків’я.

— Я ж свій... — пирскаючи кров’ю та здивовано блимаючи очима, пробелькотів Місцевий і повалився на долівку.

Хімік підійшов до нього, витяг ножа, обтер лезо об куртку й розвернувся до Жінки.

У полі знову гримнуло. Земля задрижала, старий дах загудів та висипав на бранців чергову порцію сміття й землі. Хімік присів і швидко оглянув сарай. За його спиною пролунав металевий голос Сухого:

— Кинь ножа.

— Американець де?

— Гадав, будеш каламутити за моєю спиною? Та хто ти такий?

Хімік демонстративно випустив ножа з руки. Сухий стояв у нього за спиною, але Хімік відчував, що той навів на нього автомат. Хімік обережно потягнувся рукою до пістолета, який висів на поясі, й, не розвертаючись, вистрілив через полу піджака в бік Сухого. Куля влучила прямісінько в око. Сухий повалився на спину, випустивши наостанок чергу в дах та стіни сараю.

Жінка завищала, затуливши вуха руками.

Хімік нахилився над Льотчиком, погрожуючи пістолетом:

— Кажи, падлюко, кажи, погань!