Завоювання Плассана - Еміль Золя
Абат Фожа подивився просто в вічі достойному Буретові. Він тільки-но помітив, що пані Ругон здалеку стурбовано стежить за їхньою розмовою.
— Чи це не пані Ругон попросила вас дати мені цю добру пораду? — раптом спитав він старого священика.
— Дивіться! Як ви знаєте про це? — вигукнув той, страшенно здивований. — Вона просила мене не говорити про неї, але коли вже ви здогадались… Це добра жінка, і їй буде дуже прикро, коли священик у її салоні справить погане враження. Вона змушена приймати у себе різних людей.
Абат Фожа подякував, обіцяючи бути обережнішим. Картярі коло них не підвели навіть голови. Він увійшов у велику вітальню і знову відчув себе у ворожому оточенні, навіть помітив тепер ще більше холодності і німої зневаги. Спідниці підбирались, коли він проходив біля них, наче він міг їх забруднити; чорні фраки з єхидними посмішками відвертались од нього. А він зберігав незворушний спокій. Почувши, що в кутку кімнати, де царювала пані де Кондамен, хтось з притиском вимовив слово Безансон, він попрямував до групи, що утворилася навколо неї; але, коли він підійшов ближче, розмова враз урвалась, і всі очі, в яких світилася неприязна цікавість, глянули на нього. Безперечно, мова йшла про нього, розповідали якусь гидку історію. Потім, стоячи за спинами панночок Растуаль, які його не помітили, він почув, як молодша спитала у сестри:
— Що він таке зробив у Безансоні, цей абат, про якого всі говорять?
— Не знаю напевне, — відповіла старша. — Здається, він у сварці мало не задушив парафіяльного священика. Тато розповідав також, що він встряв у якусь велику промислову аферу, яка провалилась.
— Але це ж він був отам, у будуарі?.. Тільки що хтось бачив, як він сміявся з паном де Кондаменом.
— Ну, якщо він сміється з паном де Кондаменом, то є всі підстави остерігатись його.
Від цього базікання двох панночок піт виступив на скронях у абата Фожа. Але він і оком не моргнув; тільки губи стулилися міцніше, і щоки набрали землистого відтінку. Тепер він почував, що вся вітальня говорить про священика, якого він задушив, і про брудні афери, в які він вплутався. Перед ним стояли пан Делангр і лікар Порк’є з суворим виглядом; пан Бур де, що розмовляв тихенько з дамою, зробив зневажливу гримасу; пан Мафр, мировий суддя, дивився на нього спідлоба, наче принюхуючись здалека, перш ніж наважитися вкусити; а в другому кінці вітальні подружжя Палок витягало свої жовчні обличчя, на яких проступала лиха радість, коли поруч пошепки переказували яку-небудь гидку плітку. Абат Фожа відступив кілька кроків, побачивши пані Растуаль, яка вернулась, щоб сісти між своїми двома доньками, наче хотіла взяти їх під своє крило і захистити від контакту з ним. Він сперся на фортепіано, що було ззаду, і стояв, піднявши голову з суворим і німим обличчям, як кам’яний… Справді, це була змова, до нього ставились, як до парії.
Стоячи нерухомо, священик з-під напівопущених повік оглядав усю вітальню і раптом зробив мимовільний рух, але одразу ж стримався: він побачив за барикадою жіночих спідниць абата Феніля, який, розсівшись у кріслі, ледве помітно усміхався. Їхні очі зустрілись, вони подивилися один на одного з ненавистю, як двоє дуелянтів перед двобоєм на смерть. Потім знов зашелестіли сукні, і старший вікарій зник у хмарі жіночого мережива.
А Фелісіте тим часом пробралася до фортепіано. Вона посадила співати старшу з панночок Растуаль, яка дуже приємно виконувала романси. Потім, переконавшись, що їх ніхто не може підслухати, вона потягла за собою абата Фожа у віконну нішу і спитала:
— Що ви зробили абатові Фенілю?
Вони продовжували розмову пошепки. Опочатку священик удав, що він дуже здивований, але коли пані Ругон прошепотіла кілька слів, знизавши при цьому плечима, він здався і теж заговорив. Обоє вони всміхалися, наче говорили одне одному милі речі, але блиск їхніх очей свідчив, що вони розмовляють про щось важливе.
Фортепіано замовкло, і панночці Растуаль довелося проспівати ще «Голубку солдата», яка мала в ті часи великий успіх.
— Ваш дебют був зовсім невдалий, — шепотіла Фелісіте,¦— ви були неможливі, і я раджу вам не приходити сюди якийсь час… Треба, щоб вас полюбили, чуєте? Суворість вас погубить.
Абат Фожа замислився.
— Ви гадаєте, що всі брудні історії розповів абат Феніль? — спитав він.
— О, він надто хитрий, щоб діяти відкрито; але він, певне, нашептав ці речі на вухо котрійсь із своїх парафіянок. Я не знаю, чи він розгадав, хто ви, але він боїться вас, це ясно, він боротиметься з вами всіма можливими засобами… Найгірше те, що він духівник найвпливовіших осіб нашого міста. Це завдяки йому був обраний маркіз де Лагріфуль.
— Не треба було мені приходити на ваш вечір, — вихопилось у священика.
Фелісіте прикусила губу і схвильовано провадила далі:
— Вам не треба було компрометувати себе з такою людиною, як цей Кондамен. Я робила так, щоб було найкраще. Коли особа, яку ви знаєте, написала мені з Парижа, я гадала, що буду вам корисною, якщо запрошу вас до себе. Я думала, що ви зумієте знайти собі тут друзів. Це був би перший крок. Але ви замість того, щоб постаратись сподобатися, настроїли всіх проти себе… Даруйте мені мою відвертість, але я вважаю, що ви повертаєтесь спиною до успіху. Ви наробили стільки помилок, оселившись у мого зятя, замурувавшись у себе, і, нарешті, ви носите сутану, з якої сміються вуличні хлопчаки.
Абат Фожа зробив роздратований жест. Але він лагідно відповів:
— Я скористаюся з ваших порад. Тільки не допомагайте мені, це попсує все.
— Правда, це тактика розумна, — сказала стара пані. — Повертайтеся в цю вітальню тільки переможцем… Ще одне слово, любий абате. Відома вам особа в Парижі дуже зацікавлена у вашому успіхові, і тому й я хочу вам допомогти. Отже, послухайте моєї поради, не напускайте на себе такого суворого вигляду, будьте люб’язні,
