Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз

Артур мав надзвичайно високий інтелект, на який покладався, щоб утримувати свою позицію ватажка. Дороті Тернер здавалося, що він виробив у собі зверхнє ставлення до світу в цілому, щоб компенсувати внутрішній неспокій і те, що його лякають ситуації, які вимагають виявлення почуттів. На емоційному рівні найбільш самодостатньою особистістю був Аллен.

Дороті Тернер зауважила також деякі спільні риси: ознаки існування жіночої сторони особистості й могутнього Над-Я, хоча спалахи гніву могли їх глушити. Чого психолог не виявила, то це будь-якого психотичного розладу чи шизофренії.

Коли Розалі Дрейк і Нік Чико оголосили, що на груповому занятті 19 квітня відбудеться гра на зміцнення довіри, Артур випустив на сцену Денні. Персонал перетворив кімнату відпочинку на смугу перешкод зі столів, стільців, канап і стендів.

Знаючи, що Мілліган боїться чоловіків, Нік запропонував, щоб той працював у парі з Розалі. Вона мала зав’язати юнаку очі і запропонувала провести його кімнатою.

— Ти повинен покластись на мене, Біллі, — вмовляла Розалі. — Це єдиний спосіб почати довіряти людям, а без цього в реальному світі ніяк не можна.

Урешті-решт він дозволив зав’язати собі очі.

— Тепер тримай мене за руку, — сказала вона, заводячи його до кімнати. — Я проведу тебе повз перешкоди й не дам тобі вдаритися.

Ведучи його, Розалі відчувала, який несамовитий жах оволодів ним через те, що він не знав, куди рухається і на що може наштовхнутися. Спочатку вони йшли повільно, але потім пришвидшили ходу, минаючи стільці, пролазячи попід столами, піднімаючись і спускаючись драбинками. Розалі й Нік бачили, як Мілліган панікує, тому були приємно вражені тим, що він пройшов випробування до кінця.

— От бачиш, Біллі, я не дозволила тобі впасти чи вдаритися.

Денні кивнув.

— Ти повинен зрозуміти, що є люди, яким можна довіряти. Не всім, звичайно, але декому можна.

Розалі помітила, що в її присутності Мілліган дедалі частіше з’являється в образі хлопчика Денні, якого вона вже добре впізнавала. Її засмучувало, що часто в його малюнках були елементи, пов’язані зі смертю.

Наступного вівторка Аллену вперше дозволили відвідати заняття з живопису в терапевтичному корпусі.

Дона Джонса, доброзичливого арт-терапевта, вразив природний хист Міллігана, однак він бачив, що юнак напружився і занервував, потрапивши до незнайомого колективу. Джонс усвідомив, що своїми химерними малюнками Біллі намагається привернути до себе увагу й заслужити схвалення.

Терапевт вказав на замальовку могильного каменя, на якому було вигравіювано: «Хай земля тобі НЕ буде пухом».

— Розповіси нам що-небудь про цю роботу, Біллі? Що ти відчував, коли її створював?

— Це рідний батько Біллі, — відповів Аллен. — Він був коміком і конферансьє у Маямі, штат Флорида, поки не вкоротив собі віку.

— Може, все-таки поділишся з нами своїми почуттями? Зараз нас більше цікавлять твої емоції, а не сухі факти, Біллі.

Аллен, обурений тим, що його творчість приписують Біллі, швиргонув на підлогу олівець і зиркнув на годинник.

— Я мушу повертатися до свого корпусу. Вже час стелитися.

Наступного дня він заговорив із сестрою Єґер про своє лікування, нарікаючи на те, що все робиться не так, як слід. Коли вона сказала, що він постійно створює труднощі для працівників шпиталю і пацієнтів, юнак засмутився.

— Я не відповідаю за те, що роблять інші мої люди, — пробурмотів він.

— Нам не можна обговорювати інших. Тільки Біллі, — мовила Єґер.

— Але лікар Гардинг неправильно мене лікує! Він не послухався лікарки Вілбур! — вигукнув пацієнт.

Він забажав, аби йому показали медичну карту. Коли Єґер відмовила, він сказав, що може змусити шпиталь надати йому доступ до медичної інформації. За його словами, він був певен, що персонал не занотовує належним чином усіх його перевтілень і згодом він не зможе відновити у пам’яті втрачений час.

Того вечора до нього зайшов Гардинг. Після цих відвідин Томмі оголосив працівникам шпиталю, що звільняє свого лікаря. Незабаром він вийшов з палати вже як Аллен і запевнив, що поновлює лікаря на його посаді.

* * *

Коли матері Біллі, Дороті Мур, дозволили навідувати сина, вона бувала в нього мало не щотижня. Часто з нею приїздила її дочка, Кеті. Реакцію Біллі передбачити було неможливо. Іноді після візиту рідних він був балакучим і веселим, а іноді — вкрай пригніченим.

Соціальна працівниця Джоан Вінслоу на зборах команди спеціалістів, які займалися випадком Міллігана, доповіла, що спілкувалась із Дороті кожного її приїзду. Мати Біллі здалась їй доброю і турботливою, проте, на думку Вінслоу, м’яка і безхребетна вдача завадила жінці свого часу втрутитись і покласти край знущанням, жертвою яких став її син. Дороті зізналася соціальній працівниці, що в неї завжди було таке відчуття, ніби є двоє різних Біллі: один — добросердий і люблячий хлопчик, а другий — байдужий і нечуйний.

Нік Чико записав до журналу, що відвідини пані Мур 18 квітня страшенно засмутили Міллігана, котрий після її від’їзду усамітнився у своїй палаті, сховавши голову під подушку.

Наприкінці квітня, коли минуло вже шість із дванадцяти тижнів, відведених судом на лікування Міллігана, лікар Джордж усвідомив, що справи просуваються занадто повільно. Слід було якимось чином налагодити комунікацію між усіма іншими особистостями і власне Біллі — базовою, або ж стрижневою особистістю. Та насамперед лікар повинен був достукатись до Біллі й витягнути його назовні, бо той так і не з’являвся з того самого дня, коли лікарка Вілбур умовила Рейджена випустити його на сцену у в’язниці.

Лікаря Джорджа осяяла думка, що можна було б зняти на відеоплівку, як говорять і поводяться різні альтер-его, а потім продемонструвати записи їм самим і стрижневій особистості. Він розповів про свій задум Алленові, пояснивши, наскільки важливо, щоб особистості почали спілкуватися між собою і з Біллі. Аллен погодився.

Пізніше Аллен сказав Розалі, що йому до вподоби ідея з відеозаписом. Він хвилюється, як усе мине, але лікар Джордж переконав його, що так Аллен зможе багато нового дізнатися про самого себе.

Першу бесіду з пацієнтом перед увімкненою відеокамерою лікар Джордж провів 1 травня. Він запросив Дороті Тернер, оскільки знав, що в її присутності Біллі почувається впевненіше. Лікар мав намір зустрітися з Адаланою. Спершу він був проти того, аби кликати на сцену нових особистостей, проте згодом зрозумів, що неодмінно треба оцінити значення цієї жіночої іпостасі у Міллігановій ідентичності.

Упродовж бесіди він декілька разів повторив, як сильно йому допомогла б