Авантюра XL - Артем Чапай
узаконений, у тому числі в Україні, де бачимо,
що стільки найгарніших дівчат ховаються
за затемненим склом спортивних машин
або джипів у компанії з миршавенькими мажорчиками
чи старшими на кількадесят років дядьками.
негритяночка й Раулева мама раяли йому
принаймні не залупатися відверто,
сварячись із усіма, щоб завести нас туди, куди він хотів.
— я їм просто покажу нашу Кубу! — злився Рауль.
нашу Кубу —
це і в плані не-туристичних місць,
і в плані опору, через який
туди потрапляють «несанкціоновані».
Рауль — дуже сміливий чувак.
я це лише згодом оціню повною мірою.
ми гуляли Малеконом[50]: Рауль із дітьми,
Сімон із французкою, і я з однією ух-х-х якою жінкою.
колишньою коханкою Рауля, якої він більше не хотів.
почались обговорення тонкощів кубинської
внутрішньої політики. сперечалися на підвищених тонах:
Сімон тоді ще був прихильником Кастро.
— я вас благаю, кабальєрос[51]! — повторювала жінка. — не так голосно про це: не місце
й особливо не час.
справді, саме зараз весь Малекон
завішано прапорами й транспарантами:
«вітаємо Фіделя з 80-річчям!»
— та нічого нам не станеться.
— Рауль, ти ж сам розумієш. сьогодні поліція особливо нервова, — каже моя супутниця.
ми потроху пили ром на ходу, і вона притискалася до мене дедалі тісніше.
я вже налаштувався на хорошу ніч.
— о-о! мені треба в туалет. терміново.
— та ось ходімо до готелю.
— мене не пустять.
— чому?
— я кубинка.
— ходімо зі мною. будемо розмовляти англійською.
ми заходимо до фойє, жваво й голосно розмовляючи вільною англійською. охоронець не зважає на мій голодранський вигляд, але відразу звертається до жінки іспанською:
— а тобі не можна.
— блін, звідки він знав?! — питаю я на виході.
— не знаю, але майже завжди se sabe[52]. я теж одразу можу сказати, хто кубинець, а хто іноземець.
(зауваження: ця жінка не смаглява, а біла — ще світліша, ніж я.)
вона нарешті знайшла громадський туалет
і хоч якось заладнала свої проблеми,
але тільки тимчасово, бо прокладки все одно вдома.
— давай я тебе проведу?
— так, але пішки я зараз не дійду.
ми підходимо до велорикші, а той одразу
обертається й каже їй:
— їдьте, але вашого хлопця я не візьму. я не маю дозволу возити іноземців.
ми цілуємося в губи, і вона їде до себе додому сама.
тож у мене є й особисті претензії до кубинської сегрегації.
14
— ну, що там у вас? здається, ти їй подобаєшся, — французка.
— oh yeah, she wants you big time[53]! — Сімон.
— вона мені теж, — я.
— і-і-і? — французка.
— поїхала додому, місячні.
— все одно в такі дні щось може бути.
— та що ти кажеш? до речі, а що там у вас?
— Сімон мені подобається.
— і-і-і?..
Рауль і французка пішли на дискотеку.
Сімон і я пішли гуляти Гаваною.
Сімон наче й хотів піти до клубу з французкою,
але подумав, що я не хочу через платний вхід
(хоча насправді не було настрою через від’їзд моєї пасії),
і тому він вирішив і собі не купувати квиток.
це була якась змішана кубинсько-іноземна диско,
доволі дорога. на прощання Сімон і французка
поцілувалися взасос. я почувався добре за них, наче
це я спонукав французку попередньою розмовою.
ми вдвох пішли на Малекон.
повернулися додому аж над ранок.
заскочуємо чудесну картину:
просто на вході, на підлозі передпокою,
голосно хропе Рауль, лежачи на спині,
скоцюрбивши руки перед собою
в позиції «зайчик на ранку в дитсадку».
французка вмостилася головою в Рауля на гомілці,
а ноги закинула йому на груди. щоб м’якіше.
мама Рауля сидить поряд на дивані,
курить і з осудом дивиться на це видовище,
мабуть, уже очікуючи,
що кабаки й іноземки доведуть до цугундера
її сина.
Сімон дивиться на Рауля та французку
явно з ревнощами,
але нічого не каже і йде спати. я теж.
пізніше, перед світанком, п’яна французка
підіймається гвинтовими сходами
на другий поверх маленької, але двоповерхової квартири
й валиться до мене в ліжко — перше на вході.
далі просто не доповзла.
ліжко одномісне.
вона лежить на боці, спиною до мене, підігнувши коліна, а я
приклався до неї, як ложка до ложки.
ну і, звісно, збуджуюся.
втримуюся, щоб не почати тертись об неї,
годину лежу — і так і засинаю,
упершись стояком в її задок.
наступного дня навіщось розповів про цей епізод Сімонові.
— а вона щось робила?
— та ні. вона була у відключці.
— ну, якби між вами щось і було — звичайно, я б ревнував. але, зрештою, ви обоє вільні люди.
— ге, Сімоне, ні. я б нічого не робив. у мене вже кілька разів було, коли я зваблював дівчину друга. більше я такого не повторю. це повна лажа.
власне, наступної ночі французка була вже достатньо твереза,
щоб влучити в ліжко до Сімона — і то свідомо.
він іще потім розповідав про їхні розбіжності з приводу
природних запахів і парфумів.
бомж і буржуа.
а я наступної ночі знову довго не міг заснути,
адже, коли ми повернулися пізно ввечері,
у сусідньому зі мною ліжку спала та жінка,
з якою минулої ночі нічого не вийшло,
бо велорикша не міг підвезти іноземця.
я дивився на неї, дивився і так хотів підійти
й почати її пестити…
вона спала розкрита,
у самих лише трусиках і ліфчику —
така фігурова, з тонесенькою талією
та широкими стегнами,
аж дихала жіночністю…
але була малесенька проблемка, точніше дві:
з обох боків її обіймали уві сні
двоє маленьких дітей Рауля.
отак я лежав, дивився на неї,
а вентилятор майже не розганяв спеку,
повертаючись то до їхнього ліжка, то до мого.
до речі, ночі на Кубі були дуже гарячі.
на ранок жінки вже не було.
а потім непомітно для себе
я переключив увагу на негритянку.
навіть знаю чому, і матінка-карма мене за це покарала.
просто тому, що вона чорненька й мене це збуджувало,
а не тому, що вона мені більше подобалася як людина.
а так не можна: головне — особистість, а не колір шкіри.
ми з Сімоном уже хотіли їхати з Гавани по всій Кубі,
і Рауль із дітьми вирішили поїхати з нами до міста Матансас,
заїхавши дорогою до його родичів.
я пішов запрошувати ще й негритянку.
вона не була певна: боялася бути в компанії іноземців.
— але ж Рауль із нами ходить — і нічого.
— так, але він чоловік.
вона таки погодилася. ми були в неї вдома.
вона нахилилася по щось, і я нагнувся й поцілував її в маківку.
негритяночка випросталася, усім своїм виглядом
демонструючи здивування. до мене не дійшло.
ми гуляли ввечері, вона з французкою йшла попереду,
а я ласо дивився не неї й пускав слину.
всіляко намагався бути поруч,
а вона й не уникала: звичайно, жінці приємно, коли
її настільки хочуть — але, хоча ми часом торкалися одне одного
і я ловив кожну мить цього дотику,
заходити далі вона мені не дозволяла.
* * *
на ранок ми вибралися до Матансаса.
якими манівцями діставалися, я так і не зрозумів:
спершу автобусом по трасі, потім якимись чагарями пішки,
далі з чотирма пересадками. виїхали нарешті
на транскубинську трасу — відверто військову…
ну, якось це відчувалося. широка й бетонна,
а машин майже нема. дорога «про всяк випадок».
нарешті нас усіх підібрала вантажівка.
прикольно їхати в кузові великою компанією,
ще й із двома маленькими дітьми.
гарячий вітер дув в обличчя, ми з негритянкою
стояли плече до плеча (еротично, шо капєц),
було так кльово…
пізніше виявилося, що ми їхали не в той бік.
аж пізньої ночі дісталися до хати
Раулевих родичів у якомусь маленькому
містечку
на півдорозі до Матансаса.
спати всередині місця на всіх забракло.
Сімон із французкою пішли до намету.
я все намагався підібратися поближче до негритянки,
Рауль,
