Нічний черговий - Ірвін Шоу

Я поголився і довго лежав у гарячій ванні. Розкошуючи теплом і затишком, розмірковував про ті блага, що звалилися на мене і виявлялися буквально у всьому. Від надлишку вдоволення я проскандував уголос скоромовку: «Пильно поле пильнувати, перепелів полювати». За останні п'ять днів і ночей я жодного разу не затнувся. Думаю, так почуває себе людина, що кинула побіля лурдського джерела свої милиці і вистрибом біжить від нього, радіючи зі свого зцілення. А ще ж були гроші, що зберігалися в нью-йоркському банку. Я зрозумів, що раз у раз повертаюся думкою до акуратних стосиків асигнацій у сталевому сейфі, як до запоруки майбутніх удач. Двадцять п'ять тисяч доларів для Хенка — не така вже надмірна платня за звільнення від почуття провини перед братом, яке точило мене стільки років.

І нарешті Евелін Коутс...

«Ні, старий, — мовив я у думці, згадавши мертве тіло в коридорі, — ти загинув не марно».

Я виліз із ванни, відчуваючи, що добре перепочив і набрав форми, вдягнувся у все чисте, спустився в ресторан і спокійно пообідав. Спиртного не замовляв. Не треба перед грою.

Я саме перевіряв, чи на місці мій срібний долар, коли з'явився Хейл. Якщо й існує гравець, живий чи мертвий, що не вірив би у прикмети, то я такого ніколи не зустрічав.

Утім, незважаючи на мій долар, ми мало не розбилися насмерть, коли, під'їжджаючи до готелю в Джорджтауні, де щотижня відбувалася гра. Хейл не зупинився на червоне світло, і якомусь «понтіаку» довелось із страшенним скреготом звернути, щоб не врізатися в нас. «Кляті чорнопикі!» — незрозуміло чому крикнув хтось із тієї машини.

Коли Хейл навчався в коледжі, він був дуже обережним водієм.

— Вибач, — сказав він. — Суботнього вечора люди їздять, як скажені. — За нашу коротеньку подорож він викурив не менше шести сигарет. «Якщо гра зробить зі мною те саме, — майнуло мені в голові, — я перестану грати». Але вголос я нічого не сказав.

У невеликому, яскраво освітленому залі стояли вкритий зеленим сукном стіл і буфет, на якому бойовою лавою вишикувалися пляшки і склянки з льодом. Усе дуже професійно. Я з нетерпінням очікував початку гри. Коли ми зайшли, у приміщенні вже були троє чоловіків і жінка, яка, стоячи спиною до дверей, змішувала собі коктейль. Хейл познайомив мене спершу з чоловіками. Пізніше я з'ясував, що один із них відомий фейлетоніст, другий, сивий, поважний, схожий на Уоррена Г. Хардінга — типовий американський президент, — сенатор з якогось північного штату. Останній — молодий юрист на ім'я Бенсон, який працював у міністерстві оборони. Ніколи раніше в мене не було знайомих фейлетоністів і сенаторів. Цікаво, піднімаюсь я чи спускаюся по соціальних сходах?

Коли жінка повернулася, щоб привітатися з нами, я упізнав Евелін Коутс і чомусь зовсім не здивувався.

— Так, — сказала вона серйозно, коли Хейл узявся нас знайомити.— Я знаю містера Граймса. Здається, ми зустрічалися з ним у вашому будинку, Джеррі.

— Авжеж, — здивувався Хейл. — Мабуть, я поступово дурію. — У нього був такий вигляд, ніби він збожеволів. Я помітив, що час від часу він мне долонею підборіддя, ніби щось йому там свербить. Я побився об заклад сам із собою, що сьогодні ввечері він програється.

Евелін Коутс була в темно-синіх штанях і простому бежевому светрі. Мабуть, в дитинстві вона була одним з тих дівчаток, що ховаються по закутках із хлопцями. Цікаво, розповіла їй Бренда про мене чи ні?

Евелін єдина тримала в руках склянку з коктейлем, коли ми сіли за стіл і почали рахувати фішки. Вона звично рухала довгими спритними блідими пальцями з світлим манікюром, складаючи фішки на купки.

— Евелін, — озвався Бенсон, коли конгресмен розпочав першу партію, — сьогодні ви повинні бути милосердною.

— Мій девіз — «Без страху і ласки», — відрізала вона.

Я помітив, що в юриста, очевидно, з нею якісь особливі стосунки — той весь час піддражнював Евелін,— проте не переймався цим. Мені не подобався його голос, улесливий і самовдоволений. Та я й це не брав собі в голову. Я прийшов туди грати в карти.

Усі ставилися до гри дуже серйозно, і за столом майже нічого не говорилося, окрім спеціальних термінів. Хейл сказав мені, що гра буде досить стриманою: ніхто, мовляв, не програє за вечір більше тисячі доларів. Якби він не одружився на багатій жінці, не знаю, чи міг би він Назвати це стриманою грою.

Евелін Коутс була впертим і винахідливим гравцем, здатним на всілякі несподіванки. Тієї ночі вона з двома вісімками мала другий за сумою виграш.

Можна сказати, що вона грала, як чоловік. Вираз її обличчя жодного разу не змінився, був холодний і діловий, незалежно від того, вигравала вона чи програвала. Коли я дивився на неї через стіл, мені дуже важко було уявити собі, що вона була зі мною в ліжку.

Я виграв більше за всіх. І більше ніж будь-коли. Хоча грав я, здається, як завжди. Я навіть не завищував ставки з огляду на свою несподівану фортуну.

Фейлетоніст і конгресмен були тими самими диваками, про яких говорив мені Хейл. Вони грали на самому оптимізмі і, певна річ, програлися. Це примусило мене взяти під сумнів їхню мудрість і в інших речах. Я знав, що відтепер буду читати всі публікації фейлетоніста з великим упередженням, стосовно конгресмена — хотілося вірити, що він не причетний до важливих законодавчих рішень.

Це була цікава партія, і навіть ті, що програли, були у доброму гуморі. Я навтішався з покеру після трирічної перерви і дістав би ще більшу насолоду, якби там не було Евелін Коутс. Весь час я сподівався побачити якесь її підморгування, таємну змовницьку посмішку, але так і не дочекався. І не міг не відчути себе ображеним. Я намагався, щоб ці почуття не заважали грі, але однаково відчував величезне задоволення, коли виграв саме в неї.

О другій годині, коли партія скінчилася, тільки ми вдвох були у виграші. Коли конгресмен, що був нашим банкіром, нахилився над рахунками, я торкнувся в кишені свого срібного долара, багатообіцяючого талісмана з нью-йоркського готелю.

Офіціант приніс сендвічі, і, поки конгресмен працював за столом, ми заходилися коло їжі. Я подумав, як це, мабуть, приємно — грати тиждень у тиждень в одній, тій самій кімнаті, з тими самими друзями, що добре