Двері в день. Міс Адрієна - Гео Данилович Шкурупій

Рука, що гребе зі столу гроші. Через руку напис: «Банк».

Вуста та підборіддя гарної жінки, випещена ручка підносить до вуст маленьку чашку з кавою.

Видко будуар. На льонґшезі сидить красуня і п’є каву з чашки. Коло красуні молодий польський офіцерчик. Він схилився, цілує ручку красуні. Офіцер залицяється, ввічливо про щось говорить. Красуня йому відповідає. Офіцер войовничо виймає з кишені маленького бравнінґа і вкладає в нього обійму з набоями. Одночасно красуня, сміючись, підносить до рота чашку з кавою.

Це переходить в сцену на покрівлі будинку. Двоє робітників коло димаря, коло них кулемет. Один робітник, посміхаючись, бере в зуби люльку, другий вкладає стрічку з набоями в кулемет.

Відкривається мапа містечка. По ній водить олівцем рука.

Рука зупиняється на однім пункті. Пункт переходить в браму заводу. Коло брами стоїть польський вартовий. На вартового нападають кілька робітників і збивають його. В’яжуть його. Робітники забираються до заводу.

Знову мапа, рука зупиняється на другому пункті, що переходить в чоту робітників, які лежать у ярку вздовж шляху, з рушницями в руках.

Кімната. За столом сидить кілька робітників, на столі перед ними мапа. Серед них Андрій Гай, він водить олівцем і щось показує на мапі. Ось рука його знову зупинилася. Всі схиляються.

Двоє робітників перетягують через вулицю дріт від телеграфного стовпа, до другого стовпа, так з п’ятеро разів.

У під’їзді проти дроту, що перетягнутий через вулицю, коло кулемета сидить робітник на ящику з набоями і щось апетитно їсть.

В коритарі якогось будинку сидить на ранці польський жовнір комічного типу і запихає рота їжею.

Шляхетна рука старанно крутить ручку польового телефону.

Дула польських гавбиць. Коло них метушаться жовніри. Один з них тягне дріт польового телефону і показує розлютованому офіцерові, що дріт перерізано. Затемнення.

Шляхетна рука іще з більшою енергією крутить ручку телефону.

Видко огрядного офіцера, який люто крутить ручку телефону, кидає трубку і щось кричить.

Коритар з жовніром, що сидить на ранці. Жовнір з набитим їжею ротом зривається з місця.

Кімната офіцера. Вбігає жовнір із набитим їжею ротом, нічого не може сказати, смішно витріщує очі на офіцера. Офіцер кричить на жовніра; помітивши повний рот, б’є жовніра з розмаху по пиці. Жовнір не може стримати їжі в роті.

БИДЛО!

Жовнір, як автомат, вилітає з кімнати.

Ніч. Будинок штабу. На дверях польський напис. Двері прочиняються, звідти вилітають озброєні жовніри, вони нашвидку шикуються.

Місто, вгору над ним знімається ракета. Очі слідкують за нею до самих хмар, де вона гасне.

Виблиски пострілів.

Покрівля дому. Робітники б’ють з кулемета по будинку, де розташувався польський штаб.

Двері штабу з написом польською мовою.

Чота робітників у ярку відкрила огонь по фронту. Безперервна лінія вогню в темряві.

На розі вулиці. З-за рогу будинку стріляють робітники.

Жовнір цілить кудись з рушниці. Хапає себе за груди і падає.

Вулицею біжить чота поляків на багнети. Деякі падають, корчаться.

На вулицю з під’їзду будинку б’є кулемет робітників.

Польський жовнір під стіною крадеться з бомбою в руці. Він змахнув рукою і кидає бомбу.

Бомба падає коло кулемета. Вибух. Робітники падають убиті, кулемета розтрощено на шматки.

З покрівлі будинку котиться убитий робітник й падає на землю.

Вулиця. Польська кіннота скаче вулицею до місця, де перетягнуто вулицю дротом. Кіннота доскакує до дроту. Перші коні падають. На них напирають ззаду. Робиться каша з коней та людей. У них б’є кулемет з другого під їзду.

Штаб робітників. Андрій Гай та кілька робітників. Всі хвилюються.

НЕМА ГУРЧАКА, НЕМА ПІДМОГИ!..

Вулиця. Барикади, за ними відстрілюються робітники.

Польська піхота вперто оточує барикади і бере їх.

Робітники відступають.

Гавбиці стріляють.

Розриви набоїв у місті.

Будинки, що їх руйнують набої. Пожежі. Вибухи.

Знову штаб. У штабі метушня. Вбігає Теодор Гай кричить:

ВСЕ ПРОПАЛО! НАС РОЗСТРІЛЮЮТЬ…

ГУРЧАКА НЕМА!..

Кімната штабу. Всі присутні хапаються за рушниці і швидко виходять з кімнати.

РОЗГРОМ!

Польські жовніри добивають рушницями пораненого робітника на вулиці. Це Яновський. Його маленьке старе тіло зібгалось у грудочку і потім витягнулось до останнього подиху…

Стіна будинку. Під нею кілька зв’язаних робітників, їх розстрілюють поляки. Серед робітників товста постать Совза. Він важко падає, збитий з ніг кулями поляків.

Кімната Совза. Коло пічки в кутку на ліжку Оксана з дітьми. Всі перелякані.

Постріл. Він освітлює жовніра, що падає на землю, і Теодора Гая з рушницею в руках. Гай швидко біжить до будинку.

Вулицею блукає пляма світла од маленького ліхтарика. Вона освітлює паркан, землю, стовп і, нарешті, натрапляє на чорну постать людини, що лежить на землі. Світло ліхтаря спиняється на постаті й освітлює обличчя старого Андрія Гая, що мертвий лежить на землі, розкинувши руки. Його обличчя скривавлене. Світло ліхтаря гасне, і стає темно.

XIII

Хатнє будівництво

Стало тихо й мирно. Повідь увійшла в свої береги, накреслились сталі кордони та обрії. Колишні вороги стали друзями, а друзі поробилися ворогами. Живим залишилося жити, а мертвим бути мертвими. Людям набридла війна, їм захотілося працювати, кохатись і народжувати дітей.

Теодор Гай опинився в перших лавах хатніх будівників. Він одружився з Марією Терещук і переїхав з нею жити до центру. Життя великого міста й кохання оточили свідомість Гая високими мурами, і він поволі став забувати про маленький принцип, що ще жив у ньому, але вже дуже рідко спалахував своїм сигнальним вогнем.

З Гаєм трапилася прикра історія, він був засліплений. Історія з ним була трохи оригінальніша від інших історій, що траплялися з багатьма хатніми будівниками. Він не закохався в машиністку з установи, в якій працював на відповідальній посаді, він не програвся в рулетці й не розтратив державних грошей на шикарну кокотку, але він потрапив у полон до своєї власної жінки і непомітно для себе загруз у ньому.

У вільні від праці в установі години Теодор Гай старанно устатковував своє житло. Він ходив з Марією по крамницях, витрачаючи гроші на безліч дорогих, розкішних речей, що впливали на психіку й на думання, гальмуючи блискавичний плин думок лише одним своїм призначенням. Нарешті, Марія витягла з вітрини комісійної крамниці й картину, що висіла між рушницями й мідяним тазом для варення.

Гай поволі й непомітно одірвався від своїх товаришів, забув про них, забув і про Оксану Совз, забув і розлюбив усіх, до кого раніше був близький.

Лише на великі революційні