Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс

— Отже, Тристан мене здав.

— Єдиний, кого брат Тристан здав, це він сам. Тристан тепер серйозно присів на крек. Довбаний дурень, сам себе спалює. Але таке життя в «Ієрархії донів». Якби хтось зі «Шторму» почав курити свою ж ничку, я б поквапився прикінчити такого брата. Хоча Філліпса в тюрмі ти, напевно, відвідував як мінімум кілька років тому. Чого ж про все це писати аж тепер?

— Я дізнався, що Джосі Вейлз за ґратами.

— І ти думав, він звідти тебе не дістане? Чи вважаєш, він такий тупий, що ніколи не чув ні про який «Нью-йоркер»?

Я не знаю, що відповісти, тому просто дивлюся на склянку соку, яку тримає в руці Рен-Доґ, і намагаюся згадати, скільки їх він уже спустошив.

— Не хвилюйся, братику мій. Ти маєш рацію стосовно обох. Тільки щодо Юбі геть інша історія. Глянь на обкладинку журналу: кожен дурень здогадається, що йдеться про мене... Так ти думав: раз він у буцегарні, то ти — в безпеці? Відповідай.

— Так, я так думав.

— Той, хто так наївно думає, дістає, бомбоклат, кулю в лоб.

Юбі підхоплює стілець біля кухонного столу і переставляє до мене. Потім сідає — так близько, що я бачу на квадратику його нагрудної кишені візерунок у вигляді метелика.

— Це та частина, де ти вимагаєш, щоб я перестав писати, або ти що-небудь зі мною зробиш? — кажу я.

— Ти справді не можеш стриматися? Гострий на язик до кінця. Чи вирішив, що тобі вже нема чого втрачати? Та ні, братику. Мені самому цікаво дізнатися, куди це все приведе. Тобто я якраз знаю, що далі буде, але мені подобається твоє вовтузіння. Просто перестань зирити на всі боки і вгамуй свій зад, — і мені з тобою нічого не доведеться робити.

— Я не розумію.

Він ляскає мене по морді «Нью-йоркером». Боляче, але терпіти можна.

— Не прикидайся тупим. Ти на сьогодні не єдина моя зупинка, хоча двом іншим розв’язка світить куди гірша. Коротше, наприкінці третьої частини ти злазиш із теми про «точку», бо ти нібито втратив ямайський слід, а тому...

— Ти хочеш, щоб я її викинув.

Він ляскає мене ще раз.

— Я хочу, щоб ти, в біса, не перебивав мене, коли я з тобою розмовляю.

— Але ж ти цього хочеш, так? Хочеш, щоб я прибрав усе щодо ямайців?

— Ні, мій юначе. Якраз навпаки. Про Ямайку залиш усе, що бажаєш. І про Джосі Вейлза залиш... До речі, що ти хочеш про нього знати? Я можу сказати тобі одну річ, дещо таке, що тобі й не снилося. Ця Моніфа — вона навіть не перша вагітна жінка, яку він убив... Тож залишай його, залишай Ямайку, нехай вона там у тебе горить синім полум’ям, — мені до сраки. Але викинь звідти Нью-Йорк.

— Тобто?

— Ти тут згадав про «Шторм-групу» і різні там вуличні групи Нью-Йорка. Мене це не влаштовує.

— Але ж «Шторм-група» діє в Нью-Йорку.

— Хлопче, ти знову тупого граєш? Гаразд, відкрию тобі ще дещо, про що ти не здогадуєшся. Ніяка банда в тому кублі не орудувала. Це все був один Джосі. Одна людина з двома волинами. Джосі Вейлз один поклав усіх на тій «точці». Я сам це бачив, своїми очима.

— Я... Я... Це неймовірно.

— Це Джосі. І твоя правда: він справді хотів, щоб це зрозуміли як «своєрідне застереження». Але це не було щось типу того лайна, яке ти описав у своїй історії, ну про спланований напад цілої банди.

— Яким же тоді був месидж такого «застереження»? Виклик чи просто голосне «ні»?

— Не малий, а суцільний анекдот, ге? Шкода, що ми не станемо друзями.

— Ой.

— Рен-Доґу, в цього білого хлопа почуття гумору чогось заклинило. Я що, схожий на ідіота, який стане вбивати писаку — у процесі творення його «великої історії»? Ще й залишати свої відбитки в його довбаній хаті? Я схожий на того, хто хоче стати черговим Ґотті[580]?

— Гадаю, ні.

— Не гадай, а знай.

— Яким був месидж?

— Не сци на дона Ґорґона.

— Перепрошую, що?

— Цього тобі, біле хлоп’ятко, і не зрозуміти. Однак послухай мене уважно. Я не хочу, щоб цю людину прив’язували до конкретного району. Якщо федералам і УБН захочеться його покарати, нехай карають. Але я не хочу, щоб хтось прийшов за мною, — бо вони шукають американські зв’язки ямайських резидентів у Нью-Йорку. Ти мене зрозумів?

— Серйозно? Але ж це всього лиш питання часу, чуваче. УБН, може, і неквапливе, і в нього свої чвари з федералами, але ні там, ні там дурнів нема.

— Можливо. Однак це станеться не сьогодні. І героєм, що мене спалить, усе одно бути не тобі.

— Але послухай, до мене жоден агент не звертався. Тож турбуватися тобі нема про що.

— Це тому, що в тебе поки що нема нічого для них цікавого. Але після публікації цієї твоєї четвертої частини вони можуть взятися за справу. Як тобі відомо, хлопці, що заправляли тією «точкою», регулярно літали сюди у справах саме з Ямайки. Тож ніяких теревень про нью-йоркські банди і конкретних людей тут, чи в Бостоні, чи в Канзас-Сіті.

— Вони все одно знають, що ти тут. Тобто — в цьому місті.

— Але вони не знають, що це я організував тут усе і налагодив безперебійні поставки цього лайна.

— Але тоді в моїй історії виникне велика дірка.

— То ти про цю дірку переживаєш? Я не кажу тобі, як писати, босе, але твоя історія — про людей, яких замочили. Ось і пиши про людей, яких замочили.

— Ті вбивства, містере, не у вакуумі сталися.

— Мені подобається, що ти все ще думаєш, що це — переговори... Я не стверджую, що вони відбулися у вакуумі. Тому ти можеш повісити все на Джосі Вейлза, все, що тобі треба. Хоч і підсмаж його. Але все інше лайно щоб вичистив. Під одним прожектором з містером Вейлзом я світитися не бажаю, зрозумів?

— Тобто, технічно, ти мене шантажуєш?

— О ні, братику. Технічно я залишаю тебе живим. Ти ж пишеш коротку історію семи вбивств, так? Ну, так у тебе є ще чотири, про які можна написати.

— Ясно.