Вітіко - Адальберт Штіфтер

й чоловік, що не є моїм приятелем, але знає ситуацію: Стрих із Плаки, він боїться, що ви, користаючись лісом, завдасте йому шкоди. Отак, Вітіко, я змушений говорити у своїй відповіді, щоб покарати вас за неточність у вашій розповіді, і отак, Вітіко, троянда розквітла в долі вашої країни і далі пускатиме там вусики та коріння. Я знаю Фримбурк дуже добре і знаю місце, де стояв стовп святого апостола Хоми. Те місце для замку таке добре, що є дуже мало місць, які могли б дорівнятися до нього. Пергамент показувати мені не треба, а от зображення замку покажіть. Отож я кажу вам, Вітіко, що ви можете, як ви казали, плекати думку, що вам зроблять високу честь, згідно з якою ви матимете змогу частіше бувати в моєму домі. Моя дружина має таку саму думку, як і я.

— Я мала її, — озвалася Вюльфгільта, — тоді, як ми вирішили, і мала її ще раніше від інших, бо я очима своєї душі пізнала вас раніше, ніж інші могли пізнати вас звичайними очима.

— Високий пане, — мовив Вітіко, — висока пані, я шанобливо дякую вам за відповідь, яку ви дали мені. А вам, висока пані, я дякую ще за те, що ви очима своєї душі побачили в мені добро, а вам, високий пане, я дякую ще й за те, що ви добре говорили про мене. Ви говорили про мене занадто добре. Все зробили сила і витривалість лісових людей і доброта князя.

— Але і лісові люди, і князь охоче сприяли вам, — додав Генріх, — тож ви можете покладатись і на них, і на нього.

— Я прагнутиму цього, — запевнив Вітіко. — А тепер, високий пане і висока пані, дозвольте мені сказати й про другу обставину, чому я прийшов.

— Кажіть, — кивнув Генріх.

— Ваша шляхетна донька Берта, — почав мову Вітіко, — сказала мені коло великого каменя на узліссі: будуй собі дім, Вітіко, а коли на тобі не буде тоді жодної плями, я піду за тобою і буду з тобою до смерті. Дозвольте, високий пане і висока пані, щоб я сказав Берті, що тепер я будую дім, і щоб я запитав її, чи є на мені якась пляма.

— Ідіть і запитуйте її, — відповів Генріх.

— А коли вона скаже, що на мені немає ніякої великої плями, чи можу я потім запитати її, чи хоче вона піти за мною? — запитав Вітіко.

— Можете запитати її, — дозволив Генріх.

— А коли вона скаже, що піде за мною, чи можу я тоді приїхати врочисто, щоб посватати її і вона стала мені за дружину? — запитував далі Вітіко.

— Можете приїхати і перед усіма нами посватати її, — мовив Генріх, — тож ідіть до Берти.

— Ідіть, Вітіко, вона чекає вас, — додала Вюльфгільта.

— Проведи Вітіко до неї, — мовив Генріх.

— Вітіко, йдіть за мною, — запросила Вюльфгільта.

— Я йду за вами, висока пані, — сказав Вітіко.

Всі підвелися. Генріх подав Вітіко руку, Вюльфгільта вийшла в двері, Вітіко — вслід за нею. Вона повела його коридором до Бертиної кімнати.

Берта сиділа в кімнаті за столом. З її голови звисали дві довгі заплетені коси, рукави в неї були білі, нагрудник — червоний, а до підлоги звисала чорна сукня з рясними зборками. Коли мати й Вітіко зайшли до кімнати, Берта підвелася.

— Берто, — проказала мати, — Вітіко запитав твого батька і мене, чи можна йому розмовляти з тобою, і ми відповіли, що він може розмовляти з тобою. Чи хочеш ти чути його і розмовляти з ним?

— Мамо, я хочу чути його і розмовляли з ним, — відповіла Берта.

— Тож розмовляй, а я піду до батька, — мовила Вюльфгільта і вийшла з кімнати.

Вітіко став у шкіряному обладунку перед Бертою і дивився на неї. Берта дивилася на нього й запитала:

— Вітіко, про що ти хочеш розмовляти зі мною?

— Берто, — відповів Вітіко, — два роки тому коло великого гарного каменя на узліссі ти сказала мені: будуй собі дім, Вітіко, а коли на тобі тоді не буде жодної плями, я піду за тобою і буду коло тебе до смерті. Тепер я будую собі дім і прийшов запитати тебе, чи є на мені пляма.

— Вітіко, на тобі немає ніякої плями, — відповіла Берта.

— Тож ти підеш за мною в дім? — запитав Вітіко.

— Я піду за тобою в твій дім, — відповіла Берта.

— І будеш там аж до смерті? — запитав Вітіко.

— Я буду там аж до смерті, — запевнила Берта.

— Отже, сказано те, що треба було сказати насамперед, — підсумував Вітіко. — Берто, Берто, я тисячу разів вітаю тебе!

— І я тобі,