Green Card - Володимир Кошелюк

– I am.

– Follow me.

Просторий кабінет, широкий темний стіл. Навпроти чолов’яга, років п’ятдесяти з лицем, наче витесаним з грубої поліняки. Долоні – клешні з товстими вузлуватими пальцями. Товстий стос паперів. Зверху анкета з моїм фото.

– Доброго дня, сер.

– Сідайте, рекруте.

Я присів на краєчок м’якого стільця.

– Ви набрали 93 бали за тест. Це дуже гарний результат для вибору MOS[19]. Розумієте?

– Ні.

– Це професія в морській піхоті. Ви не громадянин Сполучених Штатів, тому не можете вибрати спеціальності, пов’язані з розвідкою та високоточними системами зброї. Я приготував вибірку підходящих MOS.

Декілька аркушів, з’єднаних скобкою. Перегортаю аркуші. Вісімдесят напрямів, а в кожному спеціальності з цифровим кодом. Ось цікава – «0261 Geographic Intelligence Specialist». Поруч – червоний прочерк. Так, пошукаємо ще. «01 Personnel & Administration», «05 Marine Air-Ground Task Force (MAGTF) Plans», «08 Artillery», «55 Music»… Бляха, перед очима бігають сотні чорних комашок. Пальці прилипли до листка.

– Допомогти?

– Не відмовлюсь, сер.

– Треба вибирати MOS, яка дає майбутнє. Швидше отримуєш звання, більше грошей.

– Яку порадите?

– Infantry[20]. Код 03. Обирай із цієї групи. Тут універсальні спеціальності, які дають розвиватись далі. Та й сержанта отримати легше.

Шукаю «Infantry». Тут ще більше десятка спеціальностей. Деякі замальовані. Та що там думать.

– Я вибрав, сер.

– Показуй.

– «0311 Rifleman»[21].

– Хороший вибір. Тепер давай по контракту. Слухай, може, в резерв? Нащо зразу казарма? Покрутишся, знайдеш роботу…

Рекрутер кілька битих хвилин розпинався, яка хороша служба резервіста. Але я вперся. Тільки activ duty[22]. Сержант здався. Підсунув стос паперів. Читай, мовляв. Я перегорнув, не дивлячись, узяв ручку.

– Мені треба знати дві речі: на який термін контракт і яка плата?

– Чотири роки activ duty. А плата залежить від rank[23]. Private[24] отримує 1567 доларів на місяць. З кожним званням надбавка. Ще є бойові, інші бонуси. Також після трьох місяців служби можна подавати на громадянство.

Я глибоко вдихнув й розписався. Сержант підсунув папери, уважно роздивився підписи. Усе сховав в окрему папку.

– Вітаю, синку. Ти приєднався до сім’ї. Щасти тобі.

– Дякую, сер.

Широка ґудзувата долоня до болю стисла руку.

Простора зала, посередині трибуна з офіцером. Зоряно-смугасті прапори, прапор з орлом, якорем і земною кулею. Піднята права рука. Присяга на вірність народу й морській піхоті США. «Semper Fi»[25].

Сан-Дієго, асфальтовий плац. Над головою ревище літаків. Люди, як мурахи, метушаться на злітній смузі. Стоїмо в шерензі по шість. Три години. Ноги гидко дрижать. Хлопець збоку стогне крізь зуби. Піт сочиться з усіх щілин, тече під футболкою. Добре, що навипуск, – мокра пляма розтікається на поясі й нижче. Навколо проходжуються троє морпіхів. Обережно переступаю з ноги на ногу – темніє в очах. Коліна гнуться в інший бік. Усі мовчать.

Із-за рогу виповзає автобус. Їде на нас. Зараз розженеться і почавить усіх нахер. І мукам кінець. Де там! Метрів за п’ять до передньої шеренги припинив.

Двері повільно від’їхали вбік. Постать першого морпіха затулила сонце. Широкий чорний пасок лиснів, як і його шкіра. «Восьмиклинка» міцно сиділа на кутастій голові. Від погляду хочеться забитись у бур’ян під сітчастою огорожею. За ним зійшли ще двоє. Вся трійця стала перед нами. Відразу видно, хто головний.

– Я старший дріл-інструктор сержант Майкл Далуз. Це дріл-інструктори Марк Сегура й Роберт Мур.

У вас хвилина, щоб залізти в мій автобус!

Хлопці скопом полізли всередину. Я тримався позаду. Дріли горлопанили й підганяли. Хоч автобус здоровенний, наказали сідати втрьох з руками за головою. Більше ніж півсалону лишилось вільним.

Їхали з півгодини. Поряд сопів огрядний рекрут, кислий сморід поту забивав віддих. Автобус перетворився на газову камеру. Повітря зникло, лишивши тяжкий сопух чоловічої роздягальні.

– Усі з автобуса! Стати в стрій! Коли щось у роті – ковтнути! Тепер ви рекрути й говорити про себе тільки «той рекрут», яке б прізвище у вас не було. До мене й інструкторів звертатись «сер». Без команди не крутитись, не говорити й не чухатись, як мавпи. Після кожної команди треба кричати: «Yes, sir» або «Aye, aye, sir».

Далі – «Reception». Фінальний медогляд, стрижуть, видають форму. Купа чоловіків у трусах товчеться у невеликому приміщенні. У всіх стали якісь ґудзуваті голови, вуха лопухами. Новенька хрустка форма стовбурчиться на спині. Розглядаюсь. Багато хлопців, мабуть, частенько відвідували Макдональдс.

Усім роздали телефонні картки. Сказали подзвонити батькам, повідомити, що все в порядку й назвати ім’я свого інструктора. Біля телефонних автоматів стояли дріли – потрібно було сказати «recruit mother» або «recruit father», іншим дзвонити заборонялося. Я крутив у руках гладенький шмат пластику. Згадав своїх, аж сльози навернулись. Треба позбутись цієї картки. Шукаю очима. Ось хлопчина, лице у вуграх, очі тарілочками в спеціальних окулярах, що тільки-но видали після медкомісії. Пацан довго не міг зрозуміти, з якого це дива. Ледве відчепився.

Усі підстрижені й привиті від найстрашніших хвороб виструнчились перед дрілами. Час «Initial Strenght Test». Хто не зміг підтягнутись понад три рази, віджатись понад п’ять, тих направляють у спеціальний взвод. Також окремо посортували чахлих і товстих. Я здав усі нормативи – підтягнувся в нове життя.

Казарма. Власне – широкий коридор з двоповерховими ліжками. Лискуча підлога. Видали білизну, показали, як заправляти, під яким кутом і в якому порядку. Взвод № 1074, п’ятдесят вісім чоловіків, у всіх на лівій руці номер за алфавітним порядком.

Нас вишикували, прийшов офіцер. Відкрились двері приміщення дрілів. Знайома трійця. Очі налиті кров’ю, дивляться, як на комах. Клянуться виконувати свій обов’язок й дотримуватись уставу. Після клятви офіцер пішов.

– Я – старший інструктор, сержант Майкл Далуз. Даю вам слово ставитись суворо, але справедливо. Не терпітиму брехні й крадіжок. Усе, що від вас вимагається, – швидко рухатись й голосно відповідати. Інструктори, починайте!

– На лінію перед нарами! Не чую!

Сержант Сегура горлопанить, як скажений. Не такий високий, як Далуз, проте з широчезними плечима й руками-клешнями.

– Ай-ай, сер!

– Що? Відкрийте свої смердючі пельки!

– Ай-ай, сер!

– Голосніше, паскуди! Я не бачу вен на шиї, бризок з ротів!

– Ай-ай, сер!

– За моєю командою відкривайте баули й перепаковуйте речі звідти до рундуків. Три, два, один!

Судомно розбираємо речі, перекладаємо до ящиків. Дріли