Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Такого чоловіка, як цей своєрідний тип, вульгарна й примітивна похвала могла тільки роздратувати, але розумні й делікатні лестощі повинні були принести йому задоволення.

У душовій Густав запитав Вайса:

— Що ви думаєте про Франца?

— Експонат для музею криміналістики.

Шелленберг, посівши посаду керівника шостого відділу імперської служби безпеки, не вніс у роботу ніяких нововведень, але намагався підібрати свої, особливі кадри. Він вирізняв людей матеріально забезпечених, із стійким становищем у суспільстві та університетською освітою, даючи їм перевагу перед ставлениками Мартіна Бормана, який прагнув забезпечити шостий відділ надійною агентурою націстської партії. Борман був досить точно поінформований про всю підступність Шелленберга. Але дружба з Гіммлером захищала Шелленберга від спроби Бормана накласти свою лапу на шостий відділ СД.

Вайс не мав ніяких сумнівів у тому, що Гейдріх користувався послугами Франца ще в ті часи, коли очолював таємну поліцію, і, перейшовши в гестапо, він, звичайно, не відмовився од цих послуг.

Судячи з усього, зібрані тут люди були новими кадрами Шелленберга. Досвідчені співробітники секретної служби не здавалися б такими вимученими роботою і не ставилися б одне до одного з такою відвертою байдужістю.

Відрізняла їх не лише відданість своєму шефові. Ніхто з них ніколи не брав до рук газети: про політичні новини вони, мабуть, дізнавалися із зовсім інших джерел. І фронда до офіційної пропаганди була не випадкова. Вона наче підкреслювала, що цим людям відомо те, чого не знає ніхто інший.

Густав нічого не сказав у відповідь на зневажливу репліку Вайса про Франца, але, одягаючись перед дзеркалом і стежачи у дзеркало за Вайсом, раптом запитав:

— Хто був найдостойнішою людиною у «штабі Валі»?

— Лансдорф, — не вагаючись, відповів Вайс.

— І, ви вважаєте, його місце там?

— Ні.

— Чому?

— Лансдорф — майстер політичних комбінацій. На Сході вони неможливі.

Довго і ретельно зав'язуючи галстук і продовжуючи стежити за Вайсом, який не вважав за потрібне приховувати, що бачить, як за ним стежать, Густав промовив повільно:

— А ви цікавий суб'єкт.

— Мені б не хотілося, щоб у мені навіть що-небудь для вас було неясно.

— Мені теж, — погодився Густав. Поляскав Вайса по плечу: — У нас з вами попереду ще багато часу. — Порадив: — А чому б вам не провідати Генріха Шварцкопфа?

— Це для вас бажано?

— А для вас?

— Генріх — мій друг. Але його дядько Віллі Шварцкопф — визначний діяч гестапо.

— І що ж?

— Моїх здібностей вистачає лише на те, щоб служити там, де моя служба.

— Значить, ваш візит буде корисний тій службі, до якої ви належите. Якщо вам це ясно, то в мене по відношенню до вас не лишається нічого нез'ясованого.

Вайс схилив голову, клацнув підборами. Густав сказав поблажливо:

— Тут, у нас, таку форму висловлювати свою готовність не визнають. На відміну від абверу, ми відрізняємо співробітників не за званнями, а за їхніми здібностями розуміти більше, ніж їм сказано.

Після цієї багатозначної бесіди, ніби за помахом чарівної палички, зникла невидима перепона ввічливої, холодної відчуженості між мешканцями котеджів і Вайсом.

І хоча розмовляли з ним більше на абстрактні теми, Вайс відчув уже не байдужість, а допитливий інтерес до себе.

Віллі Шварцкопф жив на Фрідріхштрасе у будинку дивної архітектури — суміш модерну з цейхгаузом. Колись у нього тут була квартира з трьох кімнат, але після того, як будинок арієзували, він захопив для особистої канцелярії весь поверх. Племінникові він дав одну з кімнат у колишній своїй квартирі.

На поверсі, так само, як і в вітальні, чергували есесівці.

Сніданок був накритий у Віллі Шварцкопфа в кабінеті, обставленому з навмисною казарменою убогістю і суворою невибагливістю. Солдатське ліжко. В головах столик, заставлений армійськими телефонними апаратами. Посеред кімнати великий стіл без ящиків. Величезна карта, запнута полотном. У стіну вмуровані великі вогнетривкі шафи. Фарбовані металічні двері з малюсіньким круглим віконечком, прикритим сталевою засувкою.

Біля ліжка на килимі ліниво дрімала величезна вгодована вівчарка. Моду на цих сторожових псів увів фюрер.

Сервірування було тож казарменого типу: алюмінієві ложки і вилки, армійські ножі-напівтесаки. Але їжа дорога і, так само, як і вина, переважно іноземного походження.

Мундир на Віллі був досить поношений, лише чоботи блищали, мов лаковані.

Прийняв він Вайса приязно. Розвівши руками, признався, ніби вибачаючись:

— Коли німецький народ усе віддає фронту, ми, його вожді, наслідуєм дух спартанців.

Генріх тільки усміхнувся з цієї хвалькуватої брехні. В Шарлоттенбурзі, в одному з найаристократичніших кварталів Берліна, Віллі мав розкішний особняк, який він перетворив на склад найрізноманітніших цінностей, але про це знали тільки найближчі йому люди.

Обнімаючи племінника, Віллі сказав самовдоволено:

— Якби Генріх на початку своєї діяльності був таким, яким повернувся зараз з Варшави, чорт забирай, я не здивувався б, одержавши наказ з'явитися до нього в рейхсканцелярію з доповіддю. Коли б не було його, я зараз не впорався б і з половиною своїх справ. Хлопець переказився і взявся за розум.

Під час сніданку Віллі багато їв і пив. А Генріх майже не їв і пив тільки мінеральну воду.

— Ну, як вам сподобалися люди Вальтера? — запитав Віллі і, не дочекавшись відповіді, почав обурюватися: — Набрав особистий дипломатичний корпус із плюгавців. Салонні шалапути, випещені синки багатих батьків, що мають родинні зв'язки у всіх країнах Європи. Які вони, в біса, агенти! Адже будь-хто з них, як тільки попаде до рук найпаршивішого розвідника-хлопчака, накладе в штани і почне патякати, як на сповіді. А цей Густав! Добра штучка. В свій час на Альберхштрасе, вісім, він зумів примусити заговорити найупертіших, а тепер зробився гувернером у цих щенят на псарні Вальтера. Що ви скажете про Густава і