ще захоче лишитися в цьому таборі, буде вшанований у ньому, а хто хоче покинути його, тому ми шлемо на дорогу дружнє благословення. Ми написали пергаменти, кожен з вас отримає пергамент, на якому зможе прочитати, що йому приписано в честі, майні та обов’язку. Порадьтеся зі своїми ближніми, а потім приходьте в Прагу до моєї палати і кажіть, яких змін у пергаменті ви прагнете, і ми спробуємо виконати ваше бажання. Князі церкви, святий отець Інокентій ще цього року пошле превелебного кардинала Ґвідо з усіма повноваженнями в Богемію і Моравію, щоб він упорядкував усі церковні справи і керував ними. Коли він приїде, спасіння і честь набудуть повноти. На пергаменті зазначено, що мають отримати після цієї війни церкви, абатства і всі святі місця. Дипольд і Генріх, сини з роду Пржемисла, я намагатимусь винагородити вас. Болеміле, вірний сивий воїне, ти ще радітимеш землям, які приростають тобі, і радітимуть твої сини, онуки і правнуки. Любомире, нехай ти і твої сини будуть задоволені. Та й ти, Дівіше, вірний жупане, Вшеборе, Предо, Хотимире, давні воїни, нехай ваша частка видасться вам достатньою. Немою, Юрику, Бартоломеусе, Ктиборе і Пржедборе, Касто і Вецелю, нехай ваші нові землі в державі подобаються вам протягом усіх тих років, які у вас ще попереду. Велиславе, вірний товаришу, ти отримуєш Вишеградську жупу. Одолене, ти, буремний воїне, дбай про поля, луки і ліси, які записані в твоєму пергаменті, і полюй у них. Вітіко, читай із задоволенням, що тобі приписано з земель князя на молодій Влтаві і які там у тебе піддані та податки, і будь лагідним паном для своїх людей. Ровно, твої землі розширились, Діте з Ветржні, твої землі також, тепер ви межуєте з Вітіко, будьте трьома мирними сусідами. Вигоню, ти знайдеш коло Прахатіце свій новий маєток, він збільшився і в решти людей на півдні країни. Озеле, я подумав і про тебе, і про твоїх синів. Сезимо та інші молоді хлопці, збільшуйте те, що дістанеться вам, у майбутніх війнах ще більше. І нехай жоден із вас, тут присутніх, не почувається скривдженим, і нехай розповість про свої бажання, які можна виконати мірою можливого. Завтра ми в приязні почнемо ділити рухому здобич: самоцвіти, зброю, коней, одяг, прикраси, золото та інші речі. І завтра мої люди почнуть розподіляти подарунки всім воїнам, що є тут коло нас. А тепер я ще раз дякую вам і перекажіть своїм ближнім, як повернетесь додому, любі й добрі вітання від мене, і скажіть людям у ваших землях, що я кожному хотів би зробити добро, а ще я висловлюю своє бажання: нехай настануть радісні і щасливі часи!
— Радісні і щасливі часи! — пролунав крик із тисяч горлянок.
Перше ніж хтось із панів на лавах устиг вимовити бодай слово, народ за бар’єрами вигукнув:
— Слава, слава Владиславу, князю Богемії і Моравії!
— Слава Владиславу, князю Богемії і Моравії! — загукали чоловіки на лавах.
— Слава військовим проводирям! — крикнули воїни, що збились тісною купою.
Владислав пішов до тих, що були на зеленому просторі й розмовляв із ними.
Потім просто неба відбувся бенкет князя і панів, і бенкет для всіх воїнів, та й простолюду роздавали вино і харчі.
Того самого дня в усіх напрямах поскакали вісники з повідомленнями про те, що відбулося. Послали вісників і в Лісовий край.
Протягом наступних днів розподіляли здобич і роздавали воїнам подарунки.
Згодом князь приймав різних панів, які приходили подякувати йому й попрощатися.
Воїни теж обмінювалися візитами, подарунками й запевненнями в любові, чимало їх готувалися до від’їзду додому. Князь знову чинив суд, допитував і карав мародерів, посилав загони своїх воїнів у міста та фортеці, щоб вони пильнували країну, й готувався до повернення в Прагу. Багато панів вирішили супроводити його. Оскільки Моравія й далі була відлучена від церкви, єпископ Здик готувався їхати разом із князем, щоб потім із Праги знову перебратись у Пассау.
Вітіко, Ровно, Вигонь та інші люди з Лісового краю подякували князю в його наметі від свого імені та від імені своїх воїнів, а потім упорядкували своїх людей, щоб спільно повертатися на батьківщину.
Коли Вітіко зі своїми людьми повернувся в Плану, дівчата чекали їх у гарному вбранні, решта людей теж майже всі одяглися по-святковому, прийшло багато людей із навколишніх сіл, усі тиснулися, прагнучи побачити воїнів, які повернулися додому, Вітіко зустріли радісними криками.
Люди веселились і святкували, як і після першої війни, священики благословляли їх, Вітіко дякував їм перед церквою і прощався з ними. Люди з Плани одразу розійшлися по домівках, решта подалися до рідних сіл.
Вітіко пішов до своєї кам’яниці.
2. У високому лісі
Вітіко попрощався зі своїми людьми перед церквою у Горній Плані й поїхав до свої кам’яниці, але разом із ним поїхали всі вершники з Плани, а також багато інших воїнів, які вже привітали своїх рідних, теж поприходили й пішли разом із ним до нього додому, а вкупі з ними ще й жінки, дівчата та діти. Всі кричали йому:
— Вітіко, вітаємо тебе! Вітіко, лишайся в нас! Вітіко, тепер
