Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич
І Ганс Бруне зсунув усіх тісніше, а сам сів посередині. Хвилюючись і затинаючись, він розповів таке.
Бруне, Кюлов і Штірмахер — молоді студенти з бідних інтелігентських родин, покликані до армії тільки минулого року, але вже загартовані в боях під Верденом, — два місяці тому з потріпаною на західному фронті дивізією перекинуті були на відпочинок на Україну. Про Україну їм багато говорили офіцери перед цим переїздом. Україна, говорили вони, то дружня держава, яка продає зголоднілій Німеччині хліб, а Німеччина в подяку за це допомагає їй вигнати за її межі «розбишак-більшовиків» та побудувати самостійне життя великого українського народу, щойно звільненого з-під кормиги вікового гніту. Так говорили їм офіцери і політичні діячі. З цим приїхали Бруне, Кюлов та Штірмахер, молоді студенти, яким за кілька тижнів іти вже до офіцерської школи… Але вони не просто приїхали на Україну — вони йшли з жорстокими боями: більшовики не хотіли віддати без бою країну. Втім, півмільйонна австро-німецька та українська націоналістична армії Україну зайняли. Бруне, Кюлов і Штірмахер пишалися з того, що вони брали участь в «здобутті волі поневоленому народу». Так, думали вони, лорд Байрон загинув за волю нової Греції[415]. І от два місяці вони живуть у «звільненій країні». За цей час Бруне в карній експедиції був тричі, Кюлов та Штірмахер по чотири рази. В розташуванні їх дивізії Бруне за цей час підрахував одинадцять невеличких повстань і одне велике, що захопило цілий повіт і під час придушення коштувало Німеччині сорока одного солдата. Повісили й розстріляли вони кількасот селян. І це все той же самий народ, «звільняти» який від більшовиків вони прийшли. І…
Тут Бруне урочисто підняв руку і кинув очима догори, немов шукав ствердження від самого бога:
— І народ ваш правий!
Далі Бруне, Кюлов та Штірмахер мовчати вже не могли. Вони бачили, що багацько солдатів їхньої дивізії думають так само, як і вони. Але ж вони були найкультурніші з-поміж усіх — студенти-філологи і філософи! І вони вирішили втрутитися в справу несправедливого покривдження українського народу.
Брупе попросив заступити тісніше його від дверей і вийняв з внутрішньої кишені акуратно згорнутий папір. Він просив колег і товаришів прослухати, що пін зачитає.
Хвилюючися, Бруне зачитав. То була довга й докладна реляція трьох вільнооиредєляющихся імператорської драгунської дивізії, студентів-філологів Ганса Бруне, Фрідріха Кюлова та Отто Штірмахера до йогомосці ясновельможного пана гетьмана всея України. В цьому проханні три німецькі студенти, вихованці старих університетів Кенігсберга, Гейдельберга й Геттінгена, подавали глибокошановному монархові глибокий і точний аналіз суспільної ситуації в його країні. Студенти-філологи першого курсу доводили, що в усіх повстаннях, заколотах та заворушеннях всередині українського народу — проти своєї власної волі винна сама гетьманська держава. Високі ідеї зганьблюються і викриваються самим урядництвом пана гетьмана та урядовцями німецького інтендантства. Як же народу українському, патетично, з знаком оклику запитували студенти в пана гетьмана, як же цьому народу не хвилюватися і не сподіватися, коли всі чиновники вельмишановного гетьмана крадуть?! Адже всі поміщики намагаються скористатися з присутності німецької збройної сили і розквитатися з народом, що в захваті та піднесенні перших днів революції зруйнував їй добробут. Студенти-філологи першого курсу Кенігсберзького, Гейдельберзького і Геттінгенського університетів звертали на все це увагу вельмишановного пана гетьмана всея України і висловлювали йому свою певність, що коли пан гетьман зверне на це свою ласкаву увагу та ласкаву увагу найвищого німецького командування і припинить ці безчинства, то зникнуть причини до незадоволення українського народу і урядом пана гетьмана, і німецькою армією. Нижче вони подавали свою адресу — номер дивізії, полку й ескадрону. Щохвилини пан гетьман міг покликати їх для подання докладних пояснень…
Сміятися було незручно, та й сміятися не було чого — Бруне, Кюлов і Штірмахер були, мабуть, добросерді хлопці. Шурка спустила руку з своєї полиці вниз і погладила Ганса Бруне по голові. Туровський і Теменко посміхалися ніяково, але з почуттям безперечної вищості над цими студентиками з Кенігсберга, Гейдельберга й Геттінгена. От тобі й найстаріші в світі університети! Ні, Макар, ти собі як хочеш, а ми поїдемо вчитися краще вже до Києва!..
Сербин засоромився вкрай і мерщій відвернувся до вікна.
За вікном був уже майже день. Навіть сонце вже десь було, але по той бік поїзда, і тільки скісне проміння спадало на жовту стерню десь там далеко, за довжелезними тінями вагонів. Вранішня прохолода була насичена ароматами глиці, чорнозему, прілого сіна, гречки. Але поля й переліски враз урвалися і почалися будівлі. То були пригороди — до Києва зоставалося десять хвилин.
Німецькі студенти-солдати вже закидали рюкзаки за плечі. Ганс Бруне тремтливими пальцями згорнув папір і обережно сховав його до кишені. Дивізія відрядила їх до Києва по вагони з піднаряддям до чобіт, і вони вирішили скористати поїздку для великої місії. Сьогодні ж своє прохання вони віднесуть до канцелярії пана гетьмана.
Розпрощалися, одначе, сердечно. Бруне, Кюлов і Штірмахер, про всякий випадок, запам'ятали адреси товаришів там, дома, на їх рідній станції — вони ж поверталися туди за два-три дні, відбувши командировку.
Поїзд забряжчав буферами і став.
Київ! Це був Київ!
Студентство! Університет! Нове життя!
Дужим гомоном і гамором перон зустрів поїзд. Гукали пасажири, перегукувалися залізничні службовці, гули паровози, сюрчали кондукторські сюрчки. Але над усе були рясні й одчайдушні вигуки газетярів. Вони гукали:
— Екстрене повідомлення! Щойно з Москви! Замах на Леніна![416] В більшовицького вождя стріляла есерка Каплан!..
Макар виплигнув на перон через вікно і вхопив газетяря
