Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич

Пасажирський номер тридцять два був перший пасажирський після мало не двомісячного страйку.

В другому від паровоза вагоні виїздив з міста гурт молодих студентів-новаків, першокурсників. Вони поспішали на свій перший у житті семестр. Заняття по вищих школах у Києві починалося післязавтра. Їхали Сербин, Туровський, Теменко, Вахлаков. З курсисток — Шура та Іса.

— «Кинем об землю… — змахнув руками Туровський, тільки «ура» трохи вщухло, — лихом, журбою…»

— «Щоб наша доля… — залюбки і гучно підхопили всі зразу, — нас не цуралась…»

Пісня затопила перон зухвалими молодими голосами.

Очевидно, був третій дзвінок, був сюрчок обер-кондуктора, був і гудок паровоза — нічого цього за піснею вже чути не було. Поїзд враз рушив, проводжаючі дівчата з вереском побігли вздовж поїзда, зметнулися хусточки, хтось кинув букетик жовтогарячої жоржини. Кульчицький і Кашин махали кашкетами, Піркес був без шапки і махав рукою, в глибині перону стояв Вацек Парчевський — як завжди, елегантний і стрункий — і махав жовтою замшевою рукавичкою. Саме в цю секунду, розштовхуючи всіх, віддавлюючи всім ноги, під крики, зойки і лайку через перон перелетів Макар.

— Почекайте! — репетував він. — Хлопці! Я з вами! Весь поїзд зареготав, перон зареготав, з другого вагона вибухнув просто рев, і Туровський вже кинувся до тормоза Вестінгауза[396] — краще заплатити штраф, аніж забути на станції товариша. Але Макар був старий футболіст, форвард, ще й лівий край, а поїзд з правої руки, — Макар наздогнав останній вагон, вхопився за поруччя, ноги його мелькнули її повітрі, і він плигнув на площадку.

— Ура! — знову вибухнуло з вікон другого вагона. І поїзд зник за поворотом…

— Поїхали, — сказав Парчевський, підходячи до гурту.

— Поїхали, — відповів Піркес роздратовано і сердито.

— Ти можеш, — всміхнувся Парчевський, — за зиму підробити на лекціях, і тоді…

— Ти теж, — зовсім розсердився Піркес, — можеш піти у відставку з орденами і пенсією, і тоді…

— Ой, малахольні! — перебив їх Кульчицький. — Завели лавру! Невже ото охота знову до зубрьожки? А раньше? Я вирішив насамперед підробити монету!

— Какао з Волочиська? — поцікавився Парчевський.

— Ні. Срібні портсигари з Одеси, а до Волочиська чорнослив і мед.

— Гляди! — криво всміхнувся Парчевський. — Попадешся моїй заставі — відберу і посадовлю!

— Хе! Не лякай — нові штани купуватимеш! У мене польська посвідка на екстериторіальність.

— А підданство?

— Наплювать! Місія — паньствова, кость слоньова, матка боска з Ченстохова!..

— А ти? — Піркес звернувся до Кашина, щоб покінчити нарешті з Броньчиним ламанням. — А ти, Володька?

— Ану вас всіх до чорта! — Кашин насунув кашкет до брів і хутко закрокував у другий бік.

— Що це з ним таке?..

У вагоні була бісова тіснота. Там, де плацкарти відзначали три місця, розташовувалося щонайменше шість пасажирів. Люди сиділи на своїх речах, товпилися в проходах, забили тамбури. В захопленому студентами купе, крім них усіх, сиділо ще троє молодих німецьких добровольців. Дівчатам, правда, віддали найкращі місця: їх закинули на полиці для багажу, і дві дівочі голови — золоті кучері Шури та чорні коси їси, — звісившися, заглядали вниз.

В центрі уваги був Макар. Він таки пробився через весь поїзд, і щойно його зустрінуто третім «ура!». Скрізь і завжди Макар неодмінно запізнювався. Він не спізнювався тільки на футбольні матчі та в бібліотеку. Але всіх цікавило інше — де ж дістав Макар грошей на поїздку і життя в Києві?

Відповідь була коротка і вичерпна. Ніяких грошей Макар так і не дістав. Він їхав з трьома кронами й п'ятьма марками в кишені. Цього було досить завтра на обід. Післязавтра — в перший день семестру — все одно не буде часу пообідати. А на третій день Макар був певний, що знайде роботу: лекції, якась переписка, може, в бібліотеці. В крайньому разі — чорноробом на залізниці. Речей в Макара з собою також не було. Який сенс щось брати з собою, коли не маєш перспектив на житло? Так і носитися по місту з чемоданом? Та й чемодана і того, що до чемодана накладають, у Макара теж, власне кажучи, нічого не було. Він захопив тільки пару книжок і руїнник, в який були замотані книжки.

Макар їхав до університету святого Володимира на математичний. Теменко і Туровський — до «українського народного» на філологічний. Сербин вступив у комерційний інститут[397]. Вахлаков у медичний — бути лікарем він мріяв ще з третього класу гімназії. Шура та Іса їхали на вищі жіночі курси — природничий[398]. Заспівали: «Быстры, как волны, все дни нашей жизни»[399]. Непотріпані, ще новенькі студентські кашкети заломилися набакир.