Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс
І четверте вам повім: тут стверджено, ніби суд не має сили і права відлучати. Однак це те саме, що заперечувати владу Бога над Його любою подружницею Церквою, яку він над усім світом поставив, усе до ніг її склав, як мовить Псалмоспівець, усіх овець і биків, звірів польових, птахів небесних, риб морських і все, що морськими шляхами ходить. Ведена Духом Святим, Церква нічого неправого вчинити не може. Воістину, чи не читали ми у священних книгах про змій і отруйних плазунів, що їхню труту заговорено? Чи не читали святої книги Еклезіяста-Проповідника, де сказано: «Як укусить незаговорена гадюка, то не допоможе й той, хто вміє заговорювати?» Тож цілком у святій згоді з Господнім ученням, до якого Церква споконвіку вдавалася, їй метати свій потужний і праведний гнів у вигляді анатеми й відлучення супроти цих мерзенних тварей, чий вигляд окові Божому осоружний. Чи не прокляв цар Давид Гільбоа-гори, щоб на них ані дощ, ні роса не спадали? Чи не прорік Ісус, Син Божий, що всяке древо, яке не родить доброго плоду, рубають і в огонь кидають? і якщо древо нерозумне має бути знищене за те, що плоду не дає, то тим паче прокляттю підлягають оці, оскільки більша кара й меншу містить: cum si liceat quid est plus, debet licere quid est minus[7]. Хіба не було проклято змія в саду Едемському, щоб усе життя плазував на череві? А коли в місті Аї сталося нашестя змій, які оселилися в теплих купальнях і укусом своїм багатьох міщан життя позбавили, чи святий Єпископ Ґренобльський не відлучив від церкви тих плазунів, що відтак щезли? і те саме зробив і Єпископ Лозаннський, звільнивши озеро Леман від нашестя вугрів. І тако же оний Єпископ учинив, звільнивши води пойменованого озера від кровопивць, що живилися рибою пстругом, котру вірянам у пісні дні дозволено споживати. І хіба Еґбер, Єпископ Трієрський, не оголосив анатему ластівкам, чиє цвірінчання заважало мирянам молитися? А Святий Бернар — хіба не так само й з тої ж причини не відлучив полчища мух, що вранці рано всі трупом полягли, аки орда Сінаххеріба? А берло святого Маґнуса, апостола Альґоського, тако же не відлучило й не понищило усіляких мишей, щурів і хрущів? Тож, мовите, немає того права, за яким поважний суд міг би метнути блискавицю відлучення супроти цих блюзнірів і розбійників у святому храмі Божому? Оборонець черви твердить, що шашіль безсмертної душі не має, тож відлучена бути не може. Однак чи не показали ми передусім, що шашіль не є природною твар’ю, не бувши присутня на Ноєвому ковчезі, а по-друге, що дії, за які позиваються до неї, є певною ознакою одержимості нечистим духом, сиріч Люцифером? Тож тим необхідніше відлучити її, чого я пильно прошу, ба навіть вимагаю від шанованого суду.
Одвіт оборонця черви
Шановне панство, чимало думок ми висловили в цьому диспуті, і деякі з них звіяні вітром, подібно до полови, а другі лежать перед вам добрим зерном. Усе ж прошу ще дрібку вашого терпіння, аби спростувати закиди оборонця насельників, чиї аргументи падуть, мов стіни Єрихона, перед сурмами правди.
Перше мовлю: оборонець веде мову про той час, протягом котрого означені тварі мешкали в ніжці трону Єпископа, темні свої наміри снуючи, чим буцімто доводить, що їхня справа є від диявола. Саме з такої причини я викликав до вас чесного брата Фролібера, що він на звичках повзучих створінь знається, і воістину відомо вам, що він є пасічником при Абатстві Святого Георгія. І чи не роз’яснив він шановному панству, що мудрецям відомо: не живе створіння повзуче довше, аніж кілька коротких літ? Однак відомо нам, що означене погризіння чинилося протягом багатьох людських поколінь, доки древо врешті не обрушилося під Юґо, Єпископом Безансонським, призвівши його до плачевного безумства. З чого виснувати можемо: ті шашелі, до яких нині позиваються селяни, є просто нащадками багатьох поколінь черви, що мешкали в храмі Святого Михаїла. Коли можна оним створінням приписати лихі наміри, то лише першому поколінню з них, а не їхнім безневинним нащадкам, котрі не відають, де проживають і що точать. Тож, знов-таки, прошу цей позов уповні відхилити. Ба більше: позивачі не мають жодних свідчень часу, коли саме шашіль оселилася в означеному древі. Оборонець насельників намагався ствердити, що у Святому Письмі ніде не дозволено тварям повзучим точити зрубане дерево. На що ми дамо одвіт: перше, що немає там для них і прямої заборони цього, а друге, що коли б Господь не призначив їх їсти й зрубане дерево, то не дав би їм і потягу до того, а третє, що ніхто не може вважатися винним, доки це не доведено, а першість на володіння деревом має бути надана тварям, котрі у древі мешкали, доки лісоруб його зрубав, а теслі й різьбярі зробили з оного трон. Аж ніяк не черва вторглася в людську будову, а людина своєвільно знищила оселю черви, взявши її для власних цілей. Відтак знову пильно просимо відхилити позов.
По-друге, мовлено було, що шашіль не рятувалася від Потопу на Ноєвому ковчезі, тож вважається одержимою нечистим. На що одвіт наш буде: перше, у Святому Письмі й не перелічено всіх істот, що їх Господь сотворив, а ведлуг закону слід вважати, що на Ковчезі були всі тварі, якщо не доведено протилежне. Друге, якщо оборонець припускає, що шашелі на Ковчезі не було, то тим очевидніше, що людина має владу над оним створінням. Бог наслав згубний Потоп, аби світ очистити, і по сходженню вод світ народився заново, і Господь дав людині
