Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс
Промова оборонця насельників
Панове, ці бідні й скромні позивачі в горі й розпуці прибули пред очі високого суду подібно до насельників островів Мінорки і Майорки до вельможного Августа Цезаря, просячи його правдою і силою позбавити їхні острови від кролів, що нищили їхні врожаї й усіляку шкоду їм чинили. Якщо Август Цезар зміг допомогти вірним своїм підданцям, то наскільки ж легше й нашому судові зняти тяжке брем’я з плечей ваших позивачів, яке несуть вони, як великий Еней ніс свого батька Анхіза від вогню руїн Трої. Старого Анхіза блискавицею було засліплено, тако ж і ваші позивачі навіть нині немов у сліпоті перебувають, вкинуті в пітьму зі світла Господнього благословення шпетною дією тих, на кому обвинувачення в цій справі, тих, хто навіть не завдав собі труду дати одвіт у суді, ставши очевисто, ібо суд вони зневажають і проти Бога блюзнять, ладні радше заховатись у тьму злочинну, аніж звернути лице до сонця правди.
Нехай буде вам відомо, панство, те, що виклали скромні і вірні свідки, чесність чия без догани, прості позивачі, чий трепет перед лицем суду не дасть з їхніх вуст вийти не чому іншому, як потокові чистої істини. Вони ствердили, що двадцять другого дня квітня місяця цього року Божого настав день щорічного паломництва Юґо, Єпископа Безансонського, до скромного храму святого Михаїла в оному селі. Вони виклали вам у подробицях, палаючих у вашій пам’яті подібно до вогненної печі Навуходоносора, з котрої отроки Седрах, Мисах і Авденаго неушкодженими вийшли, як вони щорічно оздоблювали й прикрашали церкву, аби була вона гідна очей Єпископа, як вони квіти на вівтар встановили, а двері зміцнили для захисту від вторгнення звірів, а проте могли вони зачинити двері перед свинею чи коровою, але не перед цими диявольськими тварями, котрі в найменший отвір, віднайшовши його, проникають, подібно до того як Давид зумів знайти проріху в броні Голіафа. Насельники повіли вам, як на мотузках Єпископський трон було з-під даху спущено, де його з року в рік тримають, спускаючи тільки в день Єпископового паломництва, з тим щоб дитя або чужий чоловік випадково не сіли на нього й не осквернили, що є звичаєм скромним і благообразним, гідним похвали від Бога й поважного суду. Повіли вам і про те, як трон спущено було й поставлено перед вівтарем, що чиниться щорічно від часів, пам’ятних найстаршому деньми Мафусаїлові села Маміроль, і про те, як благорозумні селяни поставили варту при ньому на ніч перед прибуттям Єпископа, ревно дбаючи, щоби трон осквернено не було. І наступного дня, як ствердили вони, Юґо, Єпископ Безансонський, на щорічне паломництво прибув, подібно до того як Ґракх вийшов до любого його серцю народу, до скромного храму Святого Михаїла, і був потішений вельми їх доброчесністю й істинною вірою. Відтак, за своїм звичаєм, спершу благословивши насельників Маміроля з порога церкви, він із ходою увійшов у наву, а паства трималася від нього на благопристойній відстані, і земний уклін поклав у своїх пишних шатах перед вівтарем, яко же Ісус Христос простерся перед Своїм Всемогутнім Отцем. По тому він устав, піднявся на просту сходинку вівтаря, звернув лице своє до пастви й возсів на трон. О недобра година! О підступні лиходії! І тут Єпископ упав, головою об вівтарну сходину вдарившись, і проти власної волі розумом увередився. Повіли вони, що коли постраждалий Єпископ, несений почтом, залишив храм, нажахані позивачі Єпископський трон оглянули й виявили ніжку, що обрушена була подібно до стін Єрихона підступною і протиприродною дією шашелі, і она шашіль, сиріч деревна черва, у таїні й темноті своє диявольське зло вчинила, пожерши ніжку трону, так що Єпископ упав, яко велемудрий Дедал з осяйних небес, у пітьму безумства. Ствердили вони й те, що, гніву Божого боячись, позивачі вилізли під дах храму святого Михаїла й дослідили підвіс, на якому перебував трон триста шістдесят чотири дні на рік, і виявили означену черву також і в оному підвісі, так що той розвалився й святотатськи впав просто на вівтарну сходину; а також те, що балки даху також виявилися пошкоджені оними диявольськими тварями, через яких позивачів охопив жах за власні життя, адже вони є бідними й вірними, а бідність не дозволяє їм збудувати нову церкву, при тому що віра кличе їх поклонятися Святому Отцеві ревно, як вони то робили завжди, у святому місці, а не в полі чи в лісі.
Хай вам, отже, буде відомо, поважне панство, прошення цих скромних селян, що, мов трава при битому шляху, беззахисні. До багатьох напастей вони звикли: до сарани, що затьмарює сонце, немов рука Господня; до нашестя щурів, які зносять усе на своєму шляху, аки дикий вепр в околицях Калідона, про якого сказано в першій книзі Гомерової «Іліади»; до шкідників, що взимі пожирають зерно в коморах. І наскільки ж лихіша й підступніша ця напасть, що замахнулася на ті запаси, які наші селяни збирають на Небесах своєю скромністю й благочинною сплатою десятини! Адже ці злочинники, що поваги до дня нашого суду не мають, прогнівили Бога, збитки Його Домові вчинили, завдали шкоди Його подружниці Церкві, увередивши розумом Юґо, Єпископа Безансонського, кривду нашим позивачам учинили, що тепер поточені балки їхньої церкви повсякчас загрожують впасти на невинні голови їхніх дітей і немовлят під час молитви, тож по правді й необхідності суду личить втрутитися й змусити цих тварин покинути своє житло, видворити їх із Дому Божого, й проголосити їм, як годиться, анатему, й відлучити від нашої Святої Матері Церкви, за що позивачі повік будуть за вас молитися.
Промова оборонця черви
Оскільки, панове, вам було вгодно призначити мене оборонцем шашелі в цій справі, то постараюся пояснити судові, чому обвинувачення проти оних тварей є порожніми й неправими і як належить миром закінчити цю справу. Розпочну тим, що єсм дивом здивований, чому про моїх підопічних, котрі жодного злочину
