Крута компанія - Надія Біла

— Ой, мам, нічого між нами не відбувається. У нього є дівчина Світлана. Я її знаю. Така жінка-вамп, — ти закотила очі, клацнула язиком і розчепірила пальці, ніби на них з’явилися Світланчині розписні кігті.

Мама усміхнулася. Всілася зручніше, обхопила руками коліна.

— Пупсику, ти цьому хлопцеві дуже подобаєшся.

— Ой, ма-а!

— Дуже, я маю на увазі по-дорослому, розумієш, уже по-чоловічому.

Тобі від таких тем завжди стає ніяково. Ви з мамою обговорюєте подружок і навіть торкаєтеся слизьких тем: хто з ким і коли, але все тому, що це тебе особисто не стосується. Наприклад, мама знає, що Карина з Олегом разом сплять. Але варто їй полізти із своїми порадами в район твоїх трусів, мама відразу стає чужою тіткою, шкільною медсестрою, яка пояснювала вам минулого року, що треба обов’язково пройти огляд у гінеколога.

— Діма — гарний хлопець, — сказала мама.

Ти не витримала й вигукнула з іронією:

— Ну й вигадала! Велика біла голова, шпарки очей і вуха — от вам Дімчина краса.

— Так-так, дуже по-чоловічому привабливий, — не вгамовувалася мама.

— Ма, а що ти маєш на увазі оцим таємничим «по-чоловічому»? — ти до неї нахилилася, утримуючись пальцями ніг, щоб крісло на колесах не в’їхало в мамин пуф. У неї теж веснянки на носі. Ви сиділи веснянками одна до одної: ліворуч стіл, праворуч ліжко, наче в ляльковому будиночку, і мама вимкнула маму, зашепотіла по-дівочому:

— Я про те, що він — сексуальний чоловік і вміє цим користуватися.

— Ма, та ми ж ходили до нічного клубу, ну тоді, пам’ятаєш? Так він простирчав увесь вечір у кутку й пішов раніше за всіх. Нічим він там не користувався.

— Ти не плутай з нахабством, пупсику. Чоловіків, які здатні познайомитися з тобою на зупинці, дуже мало. І вони часто до зупинки добираються вже в нетверезому стані.

Ви разом захихотіли.

— Чоловіки полюють, — сказала мама, посмикуючи на вухах золоті кільця із смарагдовими висульками, вуха червоніли. — Кружляють навколо, вичікують.

Ти стежила, як по маминому вуху розповзалися плямочки, і думала, що Дімка так тобі й сказав: він почекає.

— Це як гра, пупсику. Але ти повинна знати правила, щоб не залишитися в дурнях. Я вважаю, що тобі ще рано починати статеве життя.

— Мамо! — ти від неї відскочила, від’їхала на коліщатках назад, спинкою крісла прямо в стіл. Він стукнувся об стіну.

— Але тобі пофіг, що я кажу, це зрозуміло.

Немає нічого жахливішого, аніж мами, які невдало підлаштовуються під дітей і намагаються всунути пару-трійку молодіжних фразочок у їхні застарілі проповіді.

— Ма, та я не збираюся з Дімкою спати, ти що — здуріла? Я його не хочу. Він некрасивий і якийсь того — дивний, м’яко кажучи.

— Просто будь уважніша, та й усе, — мама вибралася з незручного пуфа, розгладила шовкові штани, склала руки на грудях — нависла над тобою всією своєю батьківською суворістю. — І, будь ласка, користуйся презервативом.

— О Боже! — завила ти. — Мене зараз знудить! Усе, ма, тему закрито! — відвернулася до комп’ютера. Полізла в «Мої фільми». Клікала й клікала мишкою, а мама стояла над тобою й стояла.

Тому сьогодні ти їй про побачення ні-ні. Ідеш з дівчатками в кіно, та й усе. Тобто ти не можеш зайти до батьківської спальні, де є величезне дзеркало в людський зріст, щоб там покрутитися й поміряти різний одяг. Мама тебе розкусить нараз.

Ти повністю роздягаєшся й починаєш наново. Фіолетові труси, рожевий ліфчик, зелений светр. А джинси які? Ті, широкі. Досить йому й вирізу, якого ти заздалегідь соромишся.

Нарешті ти виповзаєш із будинку за півтори години до призначеного часу. Вирішуєш пройтися по магазинах біля кінотеатру, щоб потім з’явитися перед Дімкою несподівано й збити його з пантелику. А ще тобі хочеться подивитися на нього крізь скляні двері торговельного центру, оцінити, чи почав він заплановане полювання, чи справді хвилюється хоч трошечки.

Ha вулиці під полуденним, хоч і грудневим, сонцем ти помічаєш, що на джинсах пляма і їхній відтінок синього абсолютно не пасує ні до светра, ні до коричневої куртки. Ти ще маєш час! Мчиш назад, до під’їзду, не звертаючи уваги на підталі калюжі. Брудні каплі ляпають на штанини, але тобі пофіг. Ці жахливі джинси ти більше ніколи не надінеш.

А біля ліфта трохи не стикаєшся із чоловіком, ще й із причепом — собакою на повідку. У неї на животі шерсть збилася в мокрі бурульки і золоті лапи заляпані вуличним брудом. Ти підводиш очі. Господи, це ж Сотник!

— Привіт! — здуру виривається в тебе, хоча ви не знайомі.

— Привіт! — легко відповідає Сотник. — Ну й погода, брр.

— Ага, відстійна. Повертаюся, щоб узути гумові чоботи.

Ну й нісенітницю ти несеш від страху. А Сотник усміхається.

У нього пухкі губи й круглі блакитні очі. Світла щетина на щоках, теж золотиста. Чи це від хвилювання в тебе перед очима іскрить. А волосся в нього карамельного кольору. І на щоках ямочки, ще й на підборідді, і ти знову дивишся на його губи і зуби за ними, білі як цукор, мабуть, солодкі. Господи, про що ти?! Просто ти ніколи не розглядала його впритул, бо не було нагоди.

Ти знаєш, що