Розфарбований птах - Єжи Косінскі
Огрядне теслине тіло виднілося лише частково. Його обличчя і половина руки губилися під поверхнею моря щурів, і хвиля за хвилею вони вилазили на живіт і ноги. Коли чоловік зовсім зник, пацюче море закружляло ще несамовитіше. Вертляві пацючі хвости вкрилися коричнювато-червоною кров’ю. Тепер тварини билися за доступ до тіла; вони ковтали ротом повітря, викручували хвости, на роззявлених мордах блищали зуби, очі відбивали денне світло так, наче були намистинами чоток.
Здавалося, мене паралізувало, поки спостерігав за цією виставою: я не міг відірватися від краю отвору, не мав достатньо сил, щоб накрити його бляхою. Раптом бурхливе море щурів повільно, без поспіху розійшлося, і з жестом плавця виринула кістлява кисть із кістлявими розчепіреними пальцями, а слідом за нею з’явилася вся чоловікова рука. На мить вона незворушно застигла над пацюками, що квапливо метушилися внизу, але раптом рух знервованих тварин виштовхнув на поверхню синювато-білий скелет теслі, частково оббілований, а частково вкритий латками червоної шкіри й сірого одягу. Між ребрами, під пахвами і там, де колись був живіт, кощаві гризуни шалено змагалися за останні шматочки відокремлених м’язів і кишок. Збожеволівши від жадібності, вони виривали одне в одного клаптики одягу, шкіри й безформні шматки тулуба. Вони пірнали в нутрощі й вистрибували звідти, прогризши свіжу дірку. Від цього пожвавленого борюкання тіло зникло з поля зору. Коли брудна й закривавлена судомна поверхня знову розступилася, скелет був абсолютно чистий.
Мало не збожеволівши, я схопив теслину сокиру й побіг. Захекавшись, дістався до воза, де спокійно пасся довірливий бик. Я застрибнув на передок і смикнув віжки, але тварина не хотіла рухатися без свого господаря. Озираючись, переконаний, що будь-якої миті зграя щурів кинеться навздогін, я шмагнув бика батогом. Він здивовано обернувся, завагався, але наступні кілька ударів переконали його, що ми не чекатимемо на теслю.
Віз шалено підстрибував на вибоїнах закинутої дороги: колеса виривали кущі й нищили будяки, що виросли на стежці. Я цієї дороги не знав і лише намагався втекти якомога далі від бункера і теслиного села. Із божевільною швидкістю ми мчали лісами й галявинами, уникаючи доріг із нещодавніми слідами селянських підвод. Уночі я замаскував віз у кущах і заснув на передку.
Наступні два дні минули в дорозі, і якось я ледве розминувся з військовою заставою біля тартака. Бик схуд, і його боки зменшилися, але я підганяв його вперед, аж поки не вирішив, що заїхав достатньо далеко.
Ми наближалися до невеличкого села; я спокійно в’їхав до нього й зупинився біля першої ж хати, де селянин, помітивши мене, негайно перехрестився. Я запропонував йому віз і бика в обмін на притулок та їжу. Чоловік пошкрябав голову, порадився з дружиною й сусідами і кінець кінцем погодився, підозріло оглянувши зуби бикові, а заразом і мені.
7
Це село лежало далеко від залізниці й річки. Тричі на рік сюди приїжджали загони німецьких солдатів і збирали продукти й фураж, якими селяни зобов’язані були забезпечувати армію.
Мене взяв до себе коваль, який був сільським старостою. Селяни поважали й цінували його. Саме тому й до мене там ставилися краще. Утім, перехиливши чарчину, місцеві весь час повторювали, що я принесу громаді лише негаразди і що, знайшовши циганчука, німці покарають усе село. Проте казати такі речі ковалеві в очі ніхто не наважувався, тож зазвичай мене ніхто не зачіпав. Щоправда, коли чоловік був напідпитку, а я потрапляв йому під руку, він охоче давав мені ляпаса, але на цьому все й закінчувалося. Двоє наймитів залюбки духопелили одне одного, а не мене, а ковалів син, відомий на все село своїми походеньками, рідко бував на фермі.
Щодня, рано-вранці, ковалева дружина давала мені горнятко гарячого борщу і скибку черствого хліба, який, якщо кинути його в борщ, висмоктував з рідини увесь смак. Після сніданку я розпалював вогонь у своїй кометі і перший із сільських пастухів виганяв на пасовисько худобу.
Увечері ковалева дружина читала молитви, господар хропів на печі, наймити займалися худобою, а син вештався селом. Часом жінка давала мені чистити ковалів кожух від вошей. Я сідав у найкраще освітленому місці в кімнаті, складав кожух і шукав уздовж швів білих, неповоротких, набряклих від крові комах, яких клав на стіл і розчавлював нігтем. Коли вошей було особливо багато, ковалева дружина допомагала мені й чавила пляшкою відразу кількох, щойно я клав їх на стіл. Воші з хрускотом вибухали, і їхні розпластані тільця лежали в калюжках темної крові. Ті, що падали на підлогу, розбігалися навсібіч, і розтоптати їх ногами майже не вдавалося.
Господиня не дозволяла мені вбивати всіх вошей і блощиць. Знайшовши особливо великий і жвавий екземпляр, вона обережно ловила його і кидала в спеціально призначений слоїк. Назбиравши з десяток найкращих комах, жінка витягала їх і замішувала в тісто. До цього додавалося трохи людської і кінської сечі, гарна порція гною, мертвий павук і дрібка котячих лайняків. Це вважалося найкращим ліком проти болю в животі. Коваль час від часу мучився шлунком, і тоді дружина давала йому кілька кульок цієї суміші. Вона запевняла, що разом із блювотинням хвороба негайно покидає тіло. Виснажений нудотою коваль лежав на матраці біля пічки, тремтячи, як осиковий листок, і ковтав повітря, скидаючись на власні міхи. Дружина напувала його заспокійливим трунком — теплою водою з медом. Але якщо біль і жар не миналися, жінка готувала інші ліки. Вона розтирала в порошок кінську кістку, додавала туди кілька блощиць і польових мурах, які відразу ж починали битися, змішувала все це з кількома курячими яйцями і додавала краплю гасу. Хворий мусив випити все це одним великим ковтком і отримував як нагороду склянку горілки і шматок ковбаси.
Час від часу до коваля навідувалися таємничі озброєні гвинтівками і револьверами вершники. Обшукавши будинок, вони сідали з господарем за стіл. Ми з ковалевою дружиною готували на кухні кілька пляшок самогону, в’язку пряних мисливських ковбасок, сири, круто зварені яйця і шматки смаженої свинини.
Озброєні чоловіки були партизани. До села вони навідувалися часто й завжди без попередження. Коваль пояснював дружині, що