Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію - Ерленд Лу

називалося б павільйоном, де можна отримати пораду, на якого коня слід поставити, чи купити ковбаси або ще чогось із того, що необхідно відвідувачу перегонів, хоча б куриво; і в торговому центрі сільської місцевості це теж вважалося б павільйоном — павільйоном, де продаються гамбургери, і по сто шістдесят грамів, і по двісті тридцять грамів, а також смажена картопля, котру, між іншим, привозять з Бельгії; до речі, якби я писав брошуру про Бельгію, то міг би навіть не згадувати про воду, навіщо згадувати те, про що краще мовчати; образ Бельгії не пов’язаний для нас із водою, хоча там є портові міста, а як же інакше — портові міста є в Бельгії, та це не головне, про що ми думаємо, коли говоримо про Бельгію, тому можна спокійно обійтися без згадки про воду; але ця брошура не про Бельгію, а про Фінляндію, і це мене дратує; дратує, треба сказати, все сильніше, мене дратує, що треба писати саме про Фінляндію, ніби і без неї мало на світі води, а тут ще й Фінляндія, де майже двісті тисяч озер, і в них суцільна вода, а вода — це зради і зміни, і якщо зазирнути в майбутнє, то вона не залишить на землі жодного каменя, а я міркую саме з точки зору майбутнього, бо все відноситься до майбутнього; немає нічого, що стосувалося б лише теперішнього; у майбутньому-то все і станеться, бажане і небажане для нас, і пропади воно пропадом, усе небажане!

Перед віконечком, в якому сидить молода жінка, стоїть чоловік і розплачується, викуповуючи своє авто, а перед другим віконечком, де сидить старий буркотун, немає нікого. Дилема! «Найближчий у черзі, прошу сюди!» — промовляє противний старигань. Це він мені. Найближчий — я. Я для нього найближчий, усі ми один одному — ближні, а зараз ближній я, окрім мене немає нікого. Одне слово, виходить двоякий сенс. Хитрий дідок! Мабуть, я його недооцінював. Але я стою, як стояв, і вперто не підходжу до його віконечка; йому доводиться повторювати своє запрошення — будь ласка, мовляв, підходьте! «Я почекаю, — кажу я старому. — Я з нею хочу говорити», — пояснюю я, киваючи в бік молодої жінки, з якою хочу говорити, бо дідуган мені не сподобався і у мене немає бажання з ним спілкуватися. «Слухай, а ти ж, здається, був у нас торік, чи не так?» — запитує він мене. Удаю здивування. От цього я і боявся весь час. «Це ти мені?» — дивуюся я, вказуючи на себе великим пальцем, великим пальцем дуже зручно тицяти у свій бік, оскільки це єдиний палець, який від природи повернутий назад, до себе, тоді як інші пальці вказують уперед, на навколишній світ, на все те, чого ми не розуміємо і в чому ніколи не навчимося розбиратися. Він ствердно киває і каже, що впізнав мене. Я висловлюю сумнів. «Не пригадую, щоб я тут бував», — сказав я і, отже, знову збрехав. Треба якось постежити за собою, а то надто багато я брешу. Зазвичай я спочатку гарненько подумаю, перш ніж збрехати, тому що брехати неприємно, а тут от не подумав, бувають такі ситуації, коли мимоволі доводиться брехати, і тут саме склалася така ситуація, себто казати, що я не приходив сюди торік, значить, брехати, — одне слово, суцільна брехня — від початку і до кінця. «А хіба в минулому році твоє авто не забирали до нас на майданчик? — ставить він нове питання і додає: — Торік багато автомобілів забрали. Рекордний був рік. Просто врожайний для тих, хто тут працює, і для комуни. Вони нам кілька разів дарували торти; хороші люди сидять у нас в управлінні, дуже хороші. Отже, твоє не забирали?» Я хитаю головою, сідаю на лавку і беру перший-ліпший тижневик. Відкараскався від нього. Старигань встає, виходить із-за перегородки, йде на ґанок і закурює цигарку. Звісно ж, він — курець. Саме такі й бувають курцями, думаю я. Одна третина дорослого населення Норвегії палить щоденно, і він належить до цієї третини, а інші, на зразок мене, стоять у черзі, але я чітко дав йому зрозуміти, що не піду до нього стригтися, я вибрав іншого майстра, тому він може вийти на перекур. Я читав про це. Про куріння. Про нікотин. Існує цілий ряд способів введення в організм нікотину, куріння всього лише один з них, зате найбільш ефективний. Як тільки ви втягли в себе нікотин, він одразу ж потрапляє в потрібну точку мозку, в точності куди треба, і викликає там бажаний ефект, там для нього саме роздолля, нікотин чинить на курця заспокійливу й одночасно підбадьорливу дію. Розслабляє і піднімає тонус. Подвійний ефект майже протилежного характеру. Те, що вони отримують, — це ж просто фантастика, думаю я, а він стоїть на ґаночку і покурює, раз за разом підносить сигарету до рота і затягується. Аж ось звільнилося друге віконечко. Попередній клієнт розрахувався — заплатив, що належало, отримав свою квитанцію і жетончик, на зразок тих, що дають в кемпінгу, щоб ти міг прийняти душ, і попрямував до виходу, не можна сказати, щоб аж надто вже задоволений, та все-таки найнеприємніша частина процедури для нього вже позаду, і тепер він хоче якомога швидше дістатися до свого автомобіля і поїхати, щоб думати вже про інше, забувши пережите приниження і свою досаду на те, що з доброго дива щойно викинув кілька тисяч крон; треба якнайшвидше повернути викинуті гроші, читається на його обличчі; схоже, він — підприємець, такий же як і я, а значить, він — господар свого часу, з усіма перевагами й незручностями, що звідси випливають, тому попрацює кілька днів більше і покриє збиток — от що він, по-моєму, думає. Молода жінка дивиться на мене. Мабуть, вона чула, що я відмовився від послуг її колеги, і тепер їй цікаво дізнатися чому. В ідеальному світі я б так прямо їй і сказав, що не хочу мати справи з її колегою, бо від нього тхне тютюном і він противний, сварливий і старий, а хочу мати справу з нею, бо від неї добре пахне, вона привітна й молода, і причарував би її такими словами, вона попросила б мене почекати кінця робочого дня, і чекати довелося б недовго, і ось ми б знайшли одне одного, а вона б іще на додачу подарувала мені жетончик або два, щоб допомогти мені заодно і наступного разу, і все це поклало б початок