Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль
– Щось вчора підписував, але тільки бізнес-плани, свій контракт із міськрадою, ну, ще якісь папірці… Та ні, не може бути, щоб мене на такому підловили! Який сенс?!
Але, здається, Саша розуміла те, що відбувалося зараз у Макіївці. Справа полягала не в Івані і його контракті, справа полягала в її помилках – вона недооцінила удару, що завдала публікацією плану маєтку сина президента. Просто не оцінила всіх ризиків. Бо план маєтку детальний, з усіма комунікаціями, а це значило, що тепер безпеку господаря поставлено під великий сумнів. І не переробляти ж тепер там усе, не перебудовувати?! Тобто клопоту вона завдала «сім’ї» чималого і налякала там і кого потрібно і кого не потрібно, звідси і швидка реакція соціальною мережею з блокуванням сторінки, звідси ж і цей пресинг по чоловіку. Звісно (тепер Саша розуміла, наскільки Іван мав рацію), її гіпотетичні вороги не вірили в те, що вона діє самостійно, на свій страх і ризик, вони підозрювали тут змову, систему, гострим наконечником якої їм бачилась саме вона, на перший погляд, випадкова дівчина. Так що все зрозуміло, крім того, як витягувати Івана, якого могли арештувати буквально щохвилини.
У квартирі сестри Іван перебував кілька годин. Незрозуміло чому, можливо, через формальності, але міліція не намагалася ані брати штурмом, ані просити вийти Івана на вулицю. Оточили будинок кількома машинами і чекали, поки він не витримає і вийде сам. Та і справді, як і куди він міг дітися?
Подивитися на операцію по затриманню особливо небезпечного злочинця вийшло багато місцевого люду: сиділи на лавочках, лускали насіння, пили пиво, будували версії, що до чого і хто за що. Народ тут жив такий, що знав, що таке тюремна баланда і що з себе уявляють українські «мусора», тому спостерігання носило, швидше, буддійську практику, ніж бажання побачити, як торжествує закон. Маленькі драми тут розігрувалися чи не щогодини, навіть черга в магазині ставала ареною боротьби за власне «я» і ствердження відповідних норм поведінки. Якщо, наприклад, хтось матюкався при дітях, то обов’язково знаходився той, хто без застережень починав бити кулаком по матюгальнику, а через хвилину обов’язково знаходилися ті, хто починали бити того, хто, на їхній погляд, неправомірно розпочав бійку при дітях. Так заради щастя дітей проламувалися голови й носи дорослих. Невідомо, наскільки це допомагало малечі в зростанні й укріпленні моралі, але те, що діти й підлітки в переважній своїй кількості чітко наслідували методи боротьби за цю мораль – так це абсолютно однозначно.
Саша з Іваном інколи згадували свої відвідини Макіївки – простояли півгодини в довгій черзі в магазині, і кожен з тих, хто стояв перед ними, купили хто пиво, а хто горілку. Вони виявилися єдиними, хто придбав морозиво.
Тепер ці люди чекали на шоу затримання злочинця, попиваючи і покурюючи, а Іван тим часом думав, як йому вислизнути з пастки. Він і сам розумів, що опинився зі своїми ідеями тут не просто так, і не просто так йому пропонували взяти участь у цій багатомільйонній модернізації. Єдине, що не зрозуміло – навіщо все так ускладнювати? Невже не можна підкинути наркотики, наприклад, або втягнути в бійку? Але Іван розумів, що людям, які затіяли його затримання, потрібна була не якась там банальна стаття за дрібний кримінальний злочин. Тим більше, кого на Донбасі тут здивуєш бійкою чи наркотиками, швидше, люди дивуються морозиву в черзі. Тобто стаття, за якою його затримують, мусить носити чітко означений корупційний характер. Підтекст очевидний: дружина бореться з корупцією, звинувачує сина президента в розкошах за державний рахунок, а в той самий час її чоловік безсовісно обкрадає бюджет рідного міста. Ну, що ж, красива задумка. Але що вони мають проти нього?
Іван намагався згадати документи, які він підписав, – і не згадав жодного, через який його можна було б у чомусь звинуватити. Проте ідея, швидше за все, полягала не в тому, щоб реально спокусити або начебто випадково втягнути в корупційні схеми, а в тому, щоб він став учасником якогось процесу. А там обвинувачення, арешт, преса, телебачення – піди потім розкажи кому, що ти нічого такого не робив! От і все. Тому треба рвати пазурі звідси якнайшвидше.
Іван попросив племінника вийти у двір, роздивитися, що до чого. Ані його – хіба що по фотографіям, ані, тим більше, племінника – мусора5 в обличчя знати не могли. Племінник покрутився з півгодини і розповів, що людей у дворі чимало, але ментів дійсно багато – їхні потворні обличчя не сплутати навіть з обличчями тих, хто відсидів кілька разів на «зоні».
– Добре, – сказав Іван. – Іди вниз, дочекайся, коли у них почнеться переміна. Маякнеш мобілкою.
Переміна не забарилася: поки одні менти під’їжджали, інші від’їжджали, поки вони переказали один одному всі міські плітки за сьогоднішній день, всі бородаті анекдоти, поки поділили всю виручку від «віджимів» у підприємців, покурили і поковирялися в носах, Іван тихенько вийшов із під’їзду, присів на лавочку, відкоркував пляшку пива, зробив кілька ковтків і, не поспішаючи, попиваючи пиво з горлянки, попрямував крізь купки ментів прямо в місто. Так і вийшов. Потягом доїхав до Києва, кілька днів переховувався у знайомих, навіть не дзвонив додому, а потім виїхав до Росії, де за кілька днів влаштувався на заводі по виробництву чипсів.
Епопея з втечею і переховуванням тривала близько тижня. Події настільки приголомшили Сашу, що вона взяла відпустку за власний рахунок і весь вільний час проводила з малим. Паралельно, як могла, через десяті руки, підтримувала зв’язок з Іваном. Вона, кінець кінцем, не сумнівалася, що він вибереться: що-що, а до втеч, конспірації, різного роду інших напівшпигунських штучок чоловік мав справжній природний хист, не те що до бізнесу. Але Олександра переживала справжній внутрішній стрес з іншої причини – вона раптом ясно-яснісінько зрозуміла, що ніхто ані її, ані родину в цій країні не захистить – з різних причин, у тому числі і через непублічність. Відчуття беззахисності перед чимось великим і темним поглинуло і розжувало її, покраяло на дрібні шматки м’яса, наче біла акула. Суцільний жах перед невідворотністю смерті схопив за горло і не відпускав кілька днів.
Вона дивилася на сина, часто плакала і заглядала в інтернет у пошуках яких-небудь позитивних новин, але, окрім обіцянок про асоціацію з Європейським Союзом, все інше видавалося геть поганим. Особливо наганяли туги соціальні мережі: люди писали про захоплення земель, утиски влади за політичними мотивами, віджимання бізнесу, іншими словами, поки Захід, потираючи руки, чекав на країну собі в партнери, «сім’ї»
