Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль
– Не хвилюйся. Все буде, – коротко заспокоїв баскетболіста Кардаш. – Ваше завдання – успішно виступити в Європі. Нам потрібно там звучати, розумієш? – Зайцев, звісно, все добре розумів. Можливо, навіть значно краще за тих, хто не стикався з вагою пабліситі на Заході. Недарма ж майки баскетболістів його клубу прикрашала реклама хімічних заводів Кардаша.
Він пішов між трибунами вниз, вітаючись за руку з вболівальниками і підписуючи папірці, що протягували йому підлітки і діти. Він був людиною на своєму місці, що геть не розбиралася в політиці і заради улюбленої гри могла пожертвувати всім, навіть репутацією.
– Дивно все ж таки влаштоване життя, – задумливо промовив Кардаш, позираючи на танцюючих дівчат із групи підтримки, які ефектно задирали ніжки, вигинали спинки. Їхні й так куці суконьки щомиті задиралися вище пупа, демонструючи всі принади юних тіл. – Що не зроби, все не в касу!
– Про що ти? – здивувався Лавочкін. – Звідки такі похмурі настрої?
– Ну, подумай сам: щоб я не зробив, однак можна буде сказати, що я збоченець.
Лавочкін здивувався ще більше, він ніколи не чув від Кардаша висловлювань на таку тему. Цікаво, що його так збентежило?
– Якщо я дивитимусь на тих дівчат, можна буде сказати, що старий козел Кардаш, у якого вдома дружина і діти, прийшов на баскетбол і, як останній збоченець-педофіл, вирячив свої баньки на неповнолітніх сексуальних сучок. Якщо ж я не дивитимусь на них, то можна буде сказати, що Кардаша не хвилюють навіть юні сексуальні дівчата, тож, очевидно, він гомосексуаліст.
– Слухай, – засміявся Лавочкін. – Та тобі ж потрібно брати під крило не «Інтер», а який-небудь російський телеканал. Навіщо тобі той клятий газ дався, такий талант маніпулятора пропадає!
Баскетболісти розіграли м’яч, і трибуни знову зашуміли. У кутку, ховаючи очі під козирок бейсболки, сидів непримітний чоловік у синьому спортивному костюмі з біноклем і намагався говорити по телефону:
– Ну, що роблять? Наче збоченці, на дівчаток дивляться! Ні. Це матч чоловічих команд! Тут у перервах між таймами дівчата танцюють, так вони на них дивляться… Що я? Я також дивлюся: так, спочатку на них дивлюся, потім дивлюся, куди вони дивляться, словом, жодна дрібниця… ага, не прослизне… слухаюсь. Ні, геть нічого не чутно, апаратура наче вмерла!
Кардаш ще нижче нахилився до Лавочкіна:
– Так все ж таки: чому ми тут? Навіщо весь цей публічний цирк?
Лавочкін зробив вигляд, що дивиться на годинник:
– Існує думка, що зараз важливо продемонструвати нашу спільність публічно. Чітко окреслити, так би мовити, важелі впливу.
– Тобто ти зараз демонструєш, що наїзди на мене і мій бізнес – це наїзди і на тебе, так?
– Ну, по факту, наїзди на твій бізнес і є наїздами на мій бізнес. Так?
– Частково, – погодився Кардаш.
– Тому мені є, за що хвилюватися не тільки в політичній площині.
– Послухай, – Кардаш все ж таки не міг второпати, чому він не може закрити всі питання за старою схемою, що працювала десятиліття. – Давай я завтра ж полечу до Москви і зніму всі проблеми. Ми ж партнери!
Лавочкін зааплодував вдалому проходу і кидку – нарешті їхня команда зрівняла рахунок. Мозамбікський талант суперника, очевидно, почав згасати, – тренер посадив його на лаву запасних, і чорношкірий велетень-центровий сидів, накинувши на поголену голову білого рушника.
– Красиво, – сказав Лавочкін. – Нарешті знаходять потихеньку свою гру. А хлопчина той, бачу, ще не готовий грати весь матч на високому рівні, треба працювати з ним.
– Так мені летіти? – нетерпляче перепитав олігарх.
Лавочкін зітхнув. Кардаш був генієм схем, бізнесменом із неймовірною чуйкою, дуже комунікабельною і раціональною людиною. Але він геть нічого не тямив не те що в геополітиці, а навіть в політичних зашкварах якогось невеличкого села міг наламати дров.
– Ти чим торгуєш, на хвилиночку? – задав голова адміністрації президента безглузде, на перший погляд, запитання.
– Газом, – відповів бізнесмен.
– А він, – Лавочкін показав руками велику голову, – торгує країною. Відчуваєш різницю?
Кардаш почухав носа:
– Відчуваю, що різниця є, але прорахувати її не можу. Не маю точних цифр. Ти ж знаєш, я працюю з точними даними, бо одна помилка, і… – Кардаш провів долонею по шиї.
У цей час трибуни несамовито загуділи – лисий худорлявий суддя із довгими руками і смішними ногами з «колінками назад» знову свиснув щось не те. І хоча столична команда під кінець третьої чверті вже вигравала з серйозним відривом в очках, вболівальники однак були невдоволеними. Непримітний чоловік у спортивному костюмі з біноклем швидко говорив у слухавку: «Нарешті щось проклюнулося! Тут суддя охамівший, судить, як хоче! Купили, сто відсотків! Йому Кардаш тільки що публічно погрожував, обіцяв голову відрізати… Та я сам на власні очі бачив! Отак долонею по шиї провів, наче відрізати хоче… Та ні, не судді, собі! Та ні, не Печерського суду! Баскетбольному судді! Не цікаво? Хай відрізає?!»
Чоловік розчаровано засунув слухавку в кишеню: «Працюєш, працюєш не покладаючи рук, а тут…» – і важко зітхнув. Ніхто не цінував його талантів. А він міг більше ніж просто споглядати за олігархами, значно більше.
– Так от, – продовжив свою думку Лавочкін, – ця різниця саме в тому і полягає, що прибутки від продажу газу можна порахувати, а від продажу Батьківщини – ніколи. Їх тільки історія порахує, не виключено, в десятках тисячах людських життів.
– На що ти натякаєш? – Кардаш напружився. Він натяків не любив. І взагалі, вся ця темна історія йому дуже не подобалася.
– На те, що їхні козирі набагато сильніші. Там, – Лавочкін тицьнув пальцем вгору, – існує домовленість, і ця домовленість нівелює всі твої домовленості вщент. Тепер розумієш? Не потрібно буде вже постачати газ через кордон, бо кордону не існуватиме! А все інше підбере Дантист!
– Він уже і так скрізь тисне! Курка по зернятку не клює, ковтає цілими проектами! Ти щось казав про жертви? – Кардашу ніяк не посміхалося фінансувати ще й якийсь збройний конфлікт, йому вистачало мас-медіа і спортивних команд.
– Це я до того, що ставки будуть величезними. Можна сказати, тут починається гра світового масштабу, тому ціна людського життя на нашій – поки що
