Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин
— Хоч повної гарантії безпеки у нас нема, але можливість другого артобстрілу малоймовірна. Мушу вам повідомити, що ми уже вжили деяких заходів. Щонайперше, я сам уважно вивчив навколишню місцевість ї наказав дивізіону зайняти інші позиції. Прошу вас, ось план. Крім того, я звелів нашим радистам пильно стежити за ефіром. Коли в селі зостався гітлерівський агент, то в нього, напевно, немає іншого засобу зв'язку, крім радіо. І якщо ворожий розвідник спробує скористатися рацією, ми його викриємо або, маючи текст повідомлення, зможемо вжити інших заходів, залежно від нових обставин. Як ви вважаєте, чи вірно я зробив?
Генерал Попинкаріу і на цей раз змушений був схвалити в душі дії свого начальника штабу, проте Барбату Георге він відповів без особливого захоплення:
— Гаразд… Повідомте про все на командний пункт.
Пригадавши цю розмову, генерал спідлоба глянув на підполковника. Як не дивно, але цей безперечно талановитий офіцер, що сидів з сигаретою в роті і байдуже спостерігав похмурий краєвид, не викликав його симпатії.
35-річний підполковник Барбат, високий, сухорлявий брюнет, мав досить великий лоб, який видавався ще більшим через помітну лисину на голові; очі його якісь попелясті, майже безбарвні; вилиці різко випиналися, від чого щоки здавались запалими. Неприємне враження підсилювалось ще й гострим, надто видовженим підборіддям. Через таку непривабливу зовнішність штабні офіцери прозвали Барбата факіром. Це прізвисько дуже швидко підхопили унтер-офіцери, писарі та ординарці.
Послужний список підполковника був бездоганний. Успішно закінчивши військовий ліцей, Барбат Георге поїхав спеціалізуватись до Франції і привіз звідти чудовий кваліфікаційний атестат. Свої неабиякі військові здібності він виявив на різних посадах як у мирний час, так і в роки війни. Командуючий «Орла» вважав його одним з кращих начальників штабу в армії. І він аж ніяк не помилявся. Генерал Попинкаріу, кому Барбат Георге підлягав безпосередньо, теж міг би це підтвердити. Розробляючи оперативні плани, підполковник Барбат чудово орієнтувався в обстановці і міг навіть передбачати окремі воєнні події. Правда, те, що на перший погляд скидалося на передбачення, було не що інше, як дивовижне вміння наперед визначати справжнє становище на фронті, навіть не маючи ніяких відомостей про місце розташування ворога та його бойову силу.
Однак, незважаючи на ці виняткові здібності підполковника, генерал Попинкаріу недолюблював його. Він почував до нього якусь антипатію. І саме через це відносини між ними стали до деякої міри незвичайними. Важкі бої і спільна праця мусили б, здавалось, зблизити їх. Насправді ж їхні стосунки залишились суто діловими, службовими. А це було дивно, бо генерала всі знали як товариську людину; ні військова форма, ні каста, до якої він належав, не заглушили в ньому людяності й порядності.
«Чорти б його забрали, оцього факіра, — міркував Попинкаріу, зиркаючи краєчком ока на Барбата. — Можна подумати, що я заздрю йому. Як не намагаюся розмовляти ввічливіше, однак у мене нічого не виходить. Наче передо мною якась бездушна машина. Коли згодом і винайдуть механічного начальника, так званого робота[2], то він, звичайно, буде схожий на оцього Барбата».
Від такої думки генерал посміхнувся. Автомат, механічний начальник штабу, що матиме подобу підполковника Барбата! Він начебто знайшов відповідь на своє давнішнє питання. Так, підполковник Барбат Георге — чудовий кадровий офіцер, він ретельно виконує всі свої обов'язки, бо інакше не мислить свого життя. І через це може служити кому завгодно. Отже, у начальника штабу є щось спільне з кондотьєрами[3]. Тим середньовічним воякам було байдуже, за кого воювати, — відстоювати інтереси властолюбного тирана чи йти під прапор народних героїв. Вони наймались до того, хто більше платив. Щоправда, ця спільність Барбата з кондотьєрами виявлялась не в його прагненні до збагачення, а в тому, що він, як і ті середньовічні найманці, не мав ніяких принципів і переконань.
Чи не найвизначнішими рисами поведінки підполковника Барбата були якраз ця душевна черствість, байдужість до всього іншого, що виходило за межі питань тактики і стратегії, в чому він бачив основний смисл свого життя.
І лише тепер генерал Попинкаріу збагнув, що через оцю душевну сухість він і незлюбив його. Поведінка Барбата, цілком протилежна натурі самого командира дивізії, здавалася йому дивною і обурливою. Для підполковника Барбата Георге війна з гітлерівцями була просто війною, а Попинкаріу не мислив її без перемоги над фашизмом. Ця перемога стала для нього внутрішньою потребою. Його батько, прогресивний румунський вчений, привчив сина поважати демократичні свободи. Попинкаріу всіляко заперечував гноблення й тиранію, фашизм він зненавидів ще до появи цієї коричневої чуми в його країні. Через це й дістав кличку «червоного генерала», яка особливо пристала до нього після однієї події, що сталася з появою в Румунії гітлерівців.
В зв'язку з підготовкою війни проти Радянського Союзу до кожної румунської частини прибули фашистські інструктори, які мали навчати солдатів користуватися німецькою зброєю, а також познайомити їх з новою бойовою тактикою.
Попинкаріу лише кілька місяців тому одержав звання генерала, і йому доручили командувати бригадою. Одного разу майор СС, що був прикомандирований до його штабу, невдоволений результатами огляду якоїсь піхотної частини, влетів до кабінету і почав лаятися та стукати кулаком по столу.
Зухвалість гітлерівського майора вкрай обурила генерала, і Попинкаріу звелів йому вийти. І, оскільки німець не підкорився, генерал вхопив його за комір і випхнув у двері. Вслід фашистові полетіла страшна лайка, яку можна було зрозуміти й без перекладача. Цей випадок викликав велику сенсацію. І якщо до арешту справа тоді не дійшла, то це можна пояснити лише хитрим розрахунком гітлерівського командування. Арешт викликав би невдоволення серед румунських офіцерів, що було небажано в час підготовки нападу на Радянський Союз. А проте фашисти не могли простити румунові такого безцеремонного поводження з їхнім офіцером. З цього скрутного становища їх вивів сам генерал Попинкаріу, що поспішив подати у відставку. Ця відставка в якійсь мірі задовольнила пихатого есесівського майора.
