💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

Читаємо онлайн Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин
дивізії, що прибув лише кілька годин тому, розташувався у великій хаті на головній вулиці. В одній її світлиці схилились над картою генерал Попинкаріу Маріус, підполковник Барбат Георге і начальник третього оперативного відділу капітан Мегуряну Тіберій. У сусідній, трохи меншій кімнаті два писарі третього відділу і старший сержант викладали з ящиків письмове приладдя та сувої карт. А ще далі розмістилися шифрувальники разом з капітаном Смеу.

Капітан присунув стілець до вікна і дивився на подвір'я, що в передранковій імлі здавалося посипаним попелом. Два шифрувальники, схилившись на стіл, спали, а третій грався з кішкою, взявши її собі на коліна. Попереду хати солдат-зв'язківець ладнав нову телефонну лінію. Він працював не поспішаючи і все насвистував якісь мелодії. Їх було дивно чути в цій суворій, ще нічим не стурбованій тиші.

Раптом десь недалеко захурчав мотор і відразу стих. Обидва шифрувальники прокинулись. Підняли голови й позіхнули, а тоді стали роздивлятися, де б прилягти.

Але зручного місця не знайшлося, і вони вирішили сидіти, їм не вперше було хвилюватись. Перед кожним наступом солдатів охоплювало це почуття неспокою. Хвилини чекання стають нестерпними не тільки для тих, хто має йти в бій, а й для писарів допоміжних служб, які, всупереч своєму бажанню, залишаються лише свідками й глядачами. Солдати знали, що за кілька хвилин почнеться атака, справжній наступ, в якому візьмуть участь усі частини дивізії. І кожен думав: чи пощастить вибити німців з траншей? Адже ворог останнім часом одержав значні підкріплення. Ті, що мали годинники, раз по раз позирали на них.

— Зараз почнеться! — мовив один шифрувальник і поспішив до вікна, наче звідти можна було побачити поле бою.

На подвір'ї замукало теля, закахкали качки. Хазяйка, височенька вродлива молодичка, вийшла з хати і, човгаючи босими ногами, повернула до обори. Зв'язківець провів її хтивим поглядом.

Раптом тишу порушив невиразний шум, неначе хтось залопотів здоровенними крилами, і відразу ж почувся страшний гуркіт.

— Ну, почалось! — гукнув капітан Смеу, скочивши на ноги. Потім, наче засоромившись, знову сів на своє місце. Шифрувальники, які також посхоплювалися з стільців, скупчились біля вікна. Але їм нічого не було видно.

Почалась нечувана артилерійська канонада. Вгорі, наче зграя дивовижних птахів, з страшенним ревом проносились снаряди і, гулко падаючи, стрясали землю.

— Алло, «Тротуш»! Алло, «Тротуш»! Я «Молдова»! Я «Молдова»! Алло, «Тротуш»! — долинав з сусідньої кімнати голос чергового телефоніста.

Капітан Смеу, не одводячи очей від годинника, уважно прислухався до гарматної стрільби. Він забув навіть про цигарку в роті.

— Добре б'ють наші гармаші! — вигукнув капрал-тетеріст Томеску Адріан.

— Якби така артпідготовка передувала кожній атаці, ото раділа б піхота, — додав сержант-тетеріст Бурлаку Александру. — Коли я був на передовій, не раз доводилось іти в наступ без підтримки артилерії.

— Послухай, базікало! — перебив його Томеску. — Ти знову про Східний фронт… Не до цього нам зараз. Облиш ці казочки на вечір. Послухаємо, якщо не накажуть переїжджати. Після такої артпідготовки наша піхота виб'є гітлерівців з їхніх окопів.

Бурлаку, якому довелось побувати на Східному фронті, не міг забути важких, сповнених смертельної небезпеки подій. Теперішні бої часто нагадували йому ті страшні дні, і він не міг стриматися, щоб не розповісти цього товаришам. А вони, потрапивши до армії вперше, зацікавлено слухали його. Однак були й такі, що відчували фальш у його розповідях і, впіймавши на якійсь вигадці, починали кепкувати.

— Не бійся, братику! — відказав на слова Томеску Бурлаку. — Мені й самому зараз не до казочок…

— Десять хвилин! — мовив капітан Смеу, наче бажаючи покласти край цій балаканині.

— Оце артпідготовка!.. — заговорив третій шифрувальник, єфрейтор-тетеріст Мардаре Іон.

Стрільба вщухла так само раптово, як і почалась. Все затихло, лише здалеку ще якийсь час долинала луна, — наче грім котився по небесній блакиті.

— Ось зараз рушає піхота! — поважно і водночас схвильовано мовив Бурлаку. — Поможи їм, боже!

Але він помилився. Наступної хвилини все навколо знову сповнилось страшенним гуркотом, якого досі ніхто з хлопців, крім нього, ще не чув.

Шквальні оглушні вибухи немов розколювали і трощили величезне небесне склепіння. Повітря заговорило громом, заревло грізніше від тайфуну у безмежному розбурханому морі… Здавалось, що земля не витримає цього страшенного гуркоту, і все провалиться в безодню разом з навколишніми горами…

— «Катюші»! — гукнув Бурлаку, виплюнувши недокурок, що вже обсмалив йому вуса.

«Катюші» стріляли десь недалеко, і хата, в якій сиділи шифрувальники, аж тряслась, її балки тріщали, а з стелі сипалась глина, здіймаючи хмарки білої, задушливої пилюги.

Канонада тривала всього кілька хвилин. Коли вона стихла, капітан Смеу поважно вимовив:

— Ну, тепер уже підуть і наші!

Він сховав годинника і зачинив вікно. А долина все гула, сердито і погрозливо.

Почулося кілька раптових несміливих рушничних пострілів. Після недавнього оглушливого гуркоту вони вже нагадували тріск дитячих пістолетів. Але зараз же сердито зататакали й автомати. Гітлерівська артилерія, яка досі мовчала, почала рохкати і кашляти, намагаючись зупинити навальний наступ румунської піхоти.

— Якщо ви тільки цим і можете похвалитися, то вам недалеко й до загину! — злісно засміявся Бурлаку, потираючи руки від задоволення.

В цю мить двері прочинились, і увійшов писар.

— Пане капітан, вас просить пан генералі

— Добре, зараз іду!

З порога Смеу весело підморгнув шифрувальникам:

— Мабуть, і для нас знайдеться діло!


Коли капітан увійшов до кімнати генерала, Попинкаріу сидів, схилившись над картою.

— Де ти ходиш, друже? — ласкаво запитав він.

— Чекаю ваших наказів, пане генерал.

— Приготуйтесь. Треба передати радіограму на «Орел».

— Ми готові, пане генерал!.. Коли можна, я хотів би дізнатися про становище на фронті. Як іде наступ?

— Чудово, капітане! Ворог майже не оборонявся і тепер уже тікає. Така поведінка гітлерівців змушує нас думати, що вони в останню мить дізналися про несподіванку, яка чекала їх на правому фланзі. Але вже було пізно, і, щоб уникнути оточення, вони відмовилися

Відгуки про книгу Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: