Жінка у білому - Вилки Коллінз

— Можливо.

— Я думаю, — сказав він незворушно, — чи багато безладдя додасться в цій кімнаті, коли ваші мізки розлетяться біля каміна.

З виразу його обличчя я бачив, що коли б я ворухнувся тієї миті, він би застрелив мене.

— Перш ніж ви додумаєте це своє питання, — в тон йому сказав я, — раджу вам прочитати записку, яку я приніс із собою.

Мабуть, ця моя пропозиція збудила його цікавість. Він кивнув головою. Я дістав Песчину розписку про отримання мого листа, подав йому на відстані простягненої руки й знову став на своє місце біля каміна.

Він прочитав ті дві фрази вголос:

— «Отримав вашого листа. Якщо від вас не буде звістки до зазначеного часу, я зламаю печать, коли проб'є годинник».

Іншому на його місці потрібні були б пояснення — граф їх не потребував. Раз прочитавши записку, він зрозумів, до якої я вдався застороги, — от ніби сам був присутній при тому. Вираз його обличчя вмить змінився. Він забрав руку з шухляди — в руці нічого не було.

— Я не замикаю шухляди, містере Гартрайт, — мовив він. — І я не кажу, що ваші мізки не розлетяться біля каміна. Але я справедливий навіть до своїх ворогів, і ладен заздалегідь визнати, що вони розумніші, ті ваші мізки, ніж я думав. Ближче до діла, сер! Адже вам щось треба від мене?

— Так. І я візьму те, що мені треба.

— На яких умовах?

— Без будь-яких умов.

Його рука знову ковзнула в шухляду.

— Ба ні! Так ми тільки топчемося на місці, й ті ваші розумні мізки знов наражаються на небезпеку, — сказав він. — Ваш тон плачевно недоречний, сер, приструніть його негайно! Як на мене, то я менше ризикую, застреливши вас на місці, аніж коли випущу вас із цього дому, не змусивши вас попередньо погодитися на умови, продиктовані й схвалені мною. Зараз ви маєте діло не з моїм гірко оплакуваним другом — ви стоїте віч-на-віч із Фоско! Якби життя двадцятьох містерів Гартрайтів були каменями спотикання на моєму шляху до безпеки, я пройшов би по цих каменях, підтримуваний моєю високою байдужістю, врівноваживши сам себе своїм несхитним спокоєм. Ставтеся до мене з пошаною, якщо вам дороге ваше життя! Я закликаю вас відповісти мені на три запитання, перш ніж ви заговорите про справу. Вислухайте їх — вони мають істотне значення для нашої подальшої розмови. Дайте на них відповіді — вони мають істотне значення для мене. — Він підніс пальця. — Перше запитання! — проголосив він. — Ви прийшли сюди, заволодівши відомостями — може, правдивими, а може, фальшивими, — де ви їх узяли?

— Я відмовляюсь відповісти на це запитання.

— Дарма, я все одно довідаюсь. Якщо ті відомості правдиві, — зважте, як рішуче я наголошую оце «якщо», — ви дістали змогу торгувати ними тут завдяки власній зраді чи зраді когось іншого. Я відзначаю цю обставину в пам'яті, щоб використати її в майбутньому. А я не забуваю нічого. Далі! — Він підніс другого пальця. — Друге запитання. Під рядками, що їх ви дали мені прочитати, немає підпису. Хто написав їх?

— Чоловік, на якого я можу покладатися цілком — і якого ви маєте всі підстави боятися.

Моя відповідь влучила в ціль. Я почув, як затремтіла його ліва рука в шухляді.

— Скільки часу ви даєте мені, — сказав він, ставлячи своє третє запитання вже сумирнішим тоном, — до того, як проб'є годинник і печать буде зламано?

— Досить часу, щоб ви погодилися на мої умови, — відповів я.

— Дайте мені точнішу відповідь, містере Гартрайт. Котру годину повинен вибити годинник?

— Дев'яту, завтра вранці.

— Дев'яту завтра вранці? Так, так, пастка спрацює швидше, ніж я встигну оформити свого паспорта й виїхати з Лондона. А не раніше, ні? Ну, це ми ще побачимо. Я можу лишити вас тут заручником і домовитися з вами, щоб ви послали по вашого листа, перш ніж я відпущу вас. А тим часом, будьте ласкаві викласти мені ваші умови.

— Ви їх почуєте. Вони прості, і їх можна викласти в кількох словах. Чи знаєте ви, чиї інтереси я прийшов сюди захистити?

Він посміхнувся з вельми зверхньою холоднокровністю і недбало махнув правою рукою:

— Я згоден відповісти навмання, — сказав він глузливо. — Звісно, інтереси якоїсь дами?

— Моєї дружини інтереси.

Вперше за всю нашу розмову непідробне, щире почуття промайнуло на його обличчі — він украй здивувався. Я побачив по ньому, що від цієї хвилини перестав бути в його очах небезпечним супротивником. Він зараз же засунув шухляду, згорнув руки на грудях і став слухати мене, іронічно посміхаючись.

— Ви чудово знаєте про те розслідування, яке я проваджу ось уже багато місяців, — вів я далі. — Тож даремні були б усі ваші спроби заперечувати в моїй присутності будь-які відомі мені факти. Ви винні в жахливому злочині. Ви скоїли його з метою присвоїти собі десять тисяч фунтів.

Він не сказав нічого, тільки обличчя його зненацька затьмарила тривога.

— Лишіть свою здобич собі, — сказав я. (Обличчя його знов проясніло, а очі широко розплющилися від подиву, якому не було кінця-краю). — Я тут не для того, щоб торгуватися за гроші, які пройшли через ваші руки, ставши ціною ницого злочину...

— Обережніше, містере Гартрайт. Ваші моральні мишоловки мають великий успіх в Англії — будьте ласкаві залишити їх для себе й ваших співвітчизників. Ті десять тисяч фунтів — це спадок, що його заповів моїй незрівнянній дружині покійний містер Ферлі. Розглядайте їх із цього погляду, й тоді, коли хочете, я порозмовляю з вами на цю тему. Одначе для мене, людини такої витонченої чутливості, подібна розмова була б чимось плачевно ницим. Я волів би обійти цей дріб'язок мовчанням. Пропоную вернутися до обговорення ваших умов. Чого ви хочете?

— Я вимагаю, по-перше, щоб ви цілком і повністю зізналися у скоєній змові. Ви напишете це зізнання й підпишете його — зараз, у моїй присутності.

Він знов підніс пальця вгору.

— Раз! — мовив він, відлічуючи мої вимоги з серйозною увагою ділової людини.

— По-друге, я вимагаю від вас об'єктивного доказу, не залежного від ваших особистих клятвених запевнень, — я вимагаю, щоб ви вказали точну дату (й підтвердили її документально), коли моя дружина виїхала з Блеквотер-Парку й приїхала в Лондон.

— Он