Фараон - Болеслав Прус

Та на обличчі в посланця не здригнувся жоден м’яз.

— Пресвітла повелителько, — відповів він, — адже Мефрес погубив Саменту, мого опікуна і вчителя. Я був би негідним псом, якби не шукав помсти. Смерть за смерть!..

— Мені подобається цей юнак! — шепнув Гірам.

І справді, в кімнаті ніби повіяло свіжим повітрям. Воєначальники випростались, цивільні сановники дивились на жерця з цікавістю, навіть обличчя фараона пожвавішало.

— Не слухай його, сину мій!.. — благала цариця.

— Як ти думаєш, — озвався раптом фараон до молодого жерця, — що вчинив би зараз святий Саменту, якби він був живий?

— Я певен, — відповів енергійно жрець, — що Саменту ввійшов би до храму Пта, перед богами спалив би пахощі, але покарав би зрадників і вбивць.

— А я повторюю, що ти — найгірший зрадник!.. — знову вигукнула цариця.

— Я лише виконую свій обов’язок, — відповів непохитно жрець.

— Воістину, цей чоловік — учень Саменту! — сказав Гірам. — Він один добре бачить, що нам треба робити…

Військові й цивільні сановники підтвердили Гірамову думку, а великий писар додав:

— Коли ми вже почали боротьбу з жерцями, треба її довести до кінця, і то сьогодні, коли в нас є листи, які свідчать, що Гергор мав зв’язки з ассірійцями. Адже це нечувана зрада держави.

— Він провадив політику Рамзеса Дванадцятого, — зауважила цариця.

— Але я — Рамзес Тринадцятий!.. — вже нетерпляче відповів фараон.

Тутмос підвівся з крісла.

— Володарю мій, — мовив він, — дозволь мені діяти. Дуже небезпечно підтримувати далі цей стан непевності, який панує в країні, і було б цілковитим безглуздям не скористатися з такої нагоди. Якщо цей жрець каже, що в храмі немає війська, дозволь, щоб я увійшов до нього з групою людей, яких виберу сам…

— І я піду з тобою, — озвався Каліпос. — З досвіду я знаю, що тріумфуючий ворог завжди найслабший. Отже, якщо ми зараз захопимо храм Пта…

— Не захоплювати треба, а увійти до храму, щоб виконати наказ фараона, який доручає вам ув’язнити зрадників, — озвався великий писар. — На це не потрібно навіть сили… Не раз бувало, що один поліцай кидається на юрбу злодіїв і захоплює їх, скільки хоче.

— Син мій, — озвалася цариця, — поступається перед натиском ваших порад… Але він не хоче насильства й забороняє вам…

— Ну, коли так, — озвався молодий жрець Сета, — тоді я скажу його святості ще одну річ…

Він двічі глибоко зітхнув і промовив приглушеним голосом:

— На вулицях Мемфіса прибічники жерців кричать, що…

— Що? Кажи сміливо, — підхопив фараон.

— Що ти, святий повелителю, збожеволів, що ти не маєш посвяти верховного жерця й навіть посвяти на фараона, що тебе… можна скинути з трону.

— Саме цього я й боялася, — шепнула цариця. Фараон схопився з крісла.

— Тутмосе! — вигукнув він голосом, у якому зазвучало воскресле завзяття. — Бери війська, скільки хочеш, іди до храму Пта і приведи сюди Гергора й Мефреса, обвинувачених у великій зраді. Якщо вони виправдаються, я поверну їм мою ласку, якщо ні…

— Ти розумієш, що кажеш?.. — перебила його цариця. Цього разу обурений фараон навіть не відповів їй, а сановники почали вигукувати:

— Смерть зрадникам!.. Відколи це в Єгипті фараон повинен жертвувати вірними слугами, щоб виблагати собі ласку в негідників?!

Рамзес XIII подав Тутмосові пачку листів Гергора до Ассірії і сказав урочистим голосом:

— Поки ми не приборкаємо бунт жерців, я передаю свою владу начальникові гвардії Тутмосу. Ви мусите слухати його, а ти, пресвітла матінко, звертайся до нього із своїми зауваженнями.

— Мудро й справедливо робить наш володар!.. — вигукнув великий писар. — Фараонові не випадає самому боротися із зрадниками, а брак міцної влади може нас занапастити.

Усі сановники схилилися перед Тутмосом. Цариця Нікотріс із стогоном упала синові до ніг.

Тутмос у супроводі воєначальників вийшов на подвір’я. Там він наказав вишикуватись першому полкові гвардії і сказав:

— Мені потрібно кілька десятків людей, готових загинути на славу нашого повелителя..

Наперед виступило більше ніж треба воїнів та офіцерів, а на чолі їх — Євнана.

— Чи готові ви до смерті? — запитав Тутмос.

— Загинемо, начальнику, разом з тобою заради його святості!.. — крикнув Євнана.

— Не загинете, а переможете підлих злочинців, — відповів Тутмос. — Воїни, що братимуть участь у цій справі, стануть офіцерами, а офіцери підвищаться на два чини вище. Так кажу вам я, Тутмос, головнокомандуючий з волі фараона.

— Живи вічно!..

Тутмос наказав запрягти двадцять п’ять колісниць важкої кінноти і посадити на них добровольців. Сам він разом з Каліпосом сів на коней, і незабаром весь почет помчав до Мемфіса й зник у хмарі куряви.

Побачивши це з вікна царського палацу, Гірам схилився перед фараоном і тихо сказав:

— Лише тепер я бачу, що ти, святий володарю, не був у змові з верховними жерцями…

— Ти збожеволів! — вигукнув фараон обурено.

— Даруй мені, володарю, але сьогоднішній напад на храми влаштували жерці. Яким чином вони втягли до нього тебе — не розумію.

Була вже п’ята година пополудні.

Розділ шістдесят шостий

Саме в цей час, хвилина в хвилину, жрець, що вартував на пілоні храму Пта в Мемфісі, сповістив верховним жерцям і номархам, які зібралися в залі, що з палацу фараона подають їм якісь знаки.

— Здається, його святість проситиме в нас миру, — сказав, сміючись, один з номархів.

— Навряд!.. — відповів Мефрес.

Гергор вийшов на пілон — це йому сигналізували з палацу. Незабаром він повернувся і сказав присутнім:

— Наш молодий жрець справився дуже добре… Зараз сюди їде Тутмос з кількома десятками охочих, щоб ув’язнити нас або забити…

— І ти ще смієш боронити Рамзеса?! — крикнув Мефрес.

— Боронити його я мушу й буду, бо врочисто присягнув цариці… Якби не пресвітла дочка святого Аменготепа, наше становище було б куди гірше, ніж зараз.

— Так, але я не присягався!.. — сказав Мефрес і вийшов із зали.

— Що він хоче робити? — спитав один з номархів.

— Зовсім здитинився старий! — відповів Гергор, знизуючи плечима.

О шостій годині вечора загін гвардії, не зустрівши ніяких перешкод, наблизився до храму Пта, і начальник його постукав у браму, яка негайно відчинилась. Це був Тутмос із своїми добровольцями.

Увійшовши на подвір’я храму, головнокомандуючий дуже здивувався, побачивши, що назустріч йому вийшов Гергор у митрі Аменготепа, оточений самими жерцями.

— Що тобі потрібно, сину мій? — запитав верховний жрець трохи зніяковілого Тутмоса..

Але Тутмос швидко опанував себе й відповів:

— Гергоре, верховний жрець Амона Фіванського! На підставі листів, що ти писав до Саргона, сатрапа ассірійського, які я маю при собі, звинувачую тебе в державній зраді. Ти мусиш виправдатися перед фараоном.

— Якщо молодий володар, — спокійно відповів Гергор, — хоче довідатися про