Фараон - Болеслав Прус

Протягом цього недовгого урядування закон виконувався швидко, але без насильства, і ніхто не смів бити єгипетського селянина, який мав право звернутися до суду, якщо в нього був на те час і свідки.

Гергор почав також покривати борги, які обтяжували маєтки фараона й держави. З цією метою він добився у фінікійців, щоб ті частково відмовились від тих сум, які належали їм від скарбниці, а на покриття решти боргів узяв з Лабіринту величезну позику в тридцять тисяч талантів.

Завдяки цим заходам протягом трьох місяців у державі запанував спокій і добробут, а люди казали:

— Нехай буде благословенна влада намісника Сен-АмонГергора! Воістину, боги призначили його володарем, щоб він звільнив Єгипет від нещасть, яких завдав країні Рамзес XIII, легковажний і розпусний…

Досить було кількох десятків днів, щоб народ забув, що всі дії Гергора були тільки виконанням намірів молодого й благородного фараона.

В місяці тобі (жовтень — листопад), коли мумію Рамзеса XIII вже поховали в царських печерах, у храмі Амона Фіванського зібралася рада найдостойніших осіб. Там були майже всі верховні жерці, номархи й воєначальники, а серед них — уславлений сивий командувач східного війська Нітагер.

У тій самій величезній колонній залі, де півроку тому жерці обговорювали дії Рамзеса XII і виявляли свою неприязнь до Рамзеса XIII, на тому самому місці зібралися сьогодні сановники, щоб під проводом Гергора розв’язати найважливіші державні справи. Двадцять п’ятого тобі, опівдні, Гергор, у митрі Аменготепа, сів на троні, інші — на кріслах, і рада почалася.

Вона скінчилася дуже швидко, наче наслідки її були відомі заздалегідь.

— Верховні жерці, номархи й полководці! — почав Гергор. — Ми зібралися тут в дуже важливій і смутній справі. Разом із смертю вічно живого Рамзеса Тринадцятого, коротке й бурхливе царювання якого скінчилося так нещасливо…

Тут Гергор зітхнув.

— Разом із смертю Рамзеса Тринадцятого не тільки згас фараон, але й славна двадцята династія…

Серед присутніх прокотився гомін.

— Династія не скінчилась, — досить гостро перебив промовця номарх мемфіський, — Адже є ще на світі богорівна цариця Нікотріс, отже, трон належить їй…

Помовчавши, Гергор відповів:

— Найдостойніша моя дружина, цариця Нікотріс…

Тут серед присутніх знявся вже не гомін, а крик, який тривав кілька хвилин. Коли настала тиша, Гергор спокійно й чітко мовив далі:

— Моя найдостойніша дружина, цариця Нікотріс, в невтішному горі після смерті сина, зреклася трону.

— Дозвольте!.. — вигукнув мемфіський номарх. — Найдостойніший намісник називає царицю своєю дружиною… Це повідомлення зовсім нове, і його треба насамперед перевірити.

На знак Гергора верховний суддя Фів витягнув акт шлюбу, що його було укладено два дні тому між найдостойнішими верховним жерцем Амона Сен-Амон-Гергором та царицею Нікотріс, вдовою Рамзеса XII, матір’ю Рамзеса XIII.

Після цього пояснення запала мертва тиша. Гергор вів далі:

— Оскільки дружина моя і єдина спадкоємиця трону зреклася своїх прав, то владарювання двадцятої династії скінчилося, і ми повинні обрати нового володаря… Цей володар, — казав далі Гергор, — мусить бути людиною зрілою, енергійною і мати досвід у правлінні країною. І тому я раджу вам, щоб ви обрали на трон…

— Гергора!.. — вигукнув хтось.

— Щоб ми обрали славного Нітагера, полководця східного війська, — скінчив Гергор.

Нітагер кілька хвилин сидів із заплющеними очима усміхаючись. Нарешті він підвівся й мовив:

— Мабуть, ніколи не бракуватиме людей, охочих до титулу фараона. Можливо, навіть ми маємо їх більше, ніж треба. На щастя, самі боги, усуваючи небезпечних суперників, вказали нам людину, гідну високого звання фараона. Мені здається, що я зроблю правильно, коли замість того, щоб прийняти ласкаво запропоновану мені корону, відповім: «Нехай вічно живе його святість Сен-Амон-Гергор, перший фараон нової династії!..»

Присутні майже всі повторили цей вигук, і водночас верховний суддя приніс на золотій таці дві корони: білу — Верхнього і червону — Нижнього Єгипту. Одну з них узяв верховний жрець Осіріса, другу — верховний жрець Гора і вручили їх Гергорові, який, поцілувавши золотий урей, надів обидві корони на голову.

Потім усі присутні почали віддавати почесті новому фараонові. Це тривало кілька годин. Після цього було складено належний акт, учасники виборів поклали на ньому свої печатки, і з цієї хвилини Сен-Амон-Гергор став справжнім фараоном, володарем обох світів, життя і смерті своїх підданих.

Надвечір його святість, дуже втомлений, повернувся до своїх жрецьких покоїв, де він застав Пентуера. Жрець дуже змарнів, а на його худому обличчі знати було втому й смуток.

Коли Пентуер упав ниць, фараон підвів його і мовив з усміхом:

— Ти не підписав акт мого обрання, не віддав мені почестей, отож я боюся, чи не доведеться мені колись іти на тебе облогою в храмі Пта!.. Ну що ж, ти ще не надумав залишитися зі мною? Волієш жити з Менесом?

— Прости, святий повелителю, — відповів жрець, — але придворне життя так вимучило мене, що єдине моє прагнення зараз — вчитися мудрості.

— Не можеш забути Рамзеса? — спитав Гергор. — Але ж ти знав його дуже мало, а в мене працював кілька років.

— Не гнівайся на мене, святий повелителю, але… Рамзес Тринадцятий був першим фараоном, якому були близькими страждання єгипетського народу…

Гергор усміхнувся.

— Ой ви, вчені… — мовив він, хитаючи головою. — Це ж ти, ти сам звернув увагу Рамзеса на становище народу, а тепер носиш у серці жалобу по ньому, хоч він нічого не зробив для народу… Це ти зробив, а не він… Дивні ви люди, незважаючи на ваш великий розум, — вів далі Гергор. — От і Менес… Цей жрець вважається наймирнішою людиною в усьому Єгипті, хоч саме він повалив пануючу династію, а мені вторував дорогу до влади! Якби не його лист про затемнення сонця двадцятого паофі, можливо, ми обидва з небіжчиком Мефресом довбали б тепер каміння в копальні… Ну, то йди, іди й вітай від мене Менеса. Пам’ятай також, що я вмію бути вдячним, у цьому велика таємниця влади. Перекажи Менесу, що я виконаю будь-яке його прохання, аби він тільки не зажадав від мене, щоб я зрікся трону… Повертайся до мене, коли відпочинеш; я збережу для тебе поважну посаду.

І Гергор торкнувся рукою до покірно схиленої голови жерця.

Епілог

У місяці мехір (листопад — грудень) Пентуер прибув до храму за Мемфісом, де Менес не переставав трудитися, вивчаючи землю й небо.

Старий мудрець, заглиблений у свої думки, й цього разу не впізнав Пентуера. Та, опам’ятавшись, обняв його й спитав:

— Ну що, ти знов ідеш баламутити селян, щоб зміцнити владу фараона?..