Фараон - Болеслав Прус
Розважливі мемфіські городяни були здивовані такими діями прибічників жерців, а в народі поступово спадав учорашній запал.
Заможні єгиптяни не могли зрозуміти, що тут діється і хто насправді викликає бунт. Хаос ще збільшувався через напівбожевільних святош, які голі бігали вулицями, катували себе до крові й кричали:
— Горе Єгиптові!.. Безбожники перебрали міру, й наближається час суду!.. Боги скарають зухвале беззаконня!
Військо поводилось спокійно, чекаючи, коли народ нападе на храми. З одного боку, такий наказ прийшов із царського палацу, з другого — офіцери побоювались засідки в храмах і вважали за краще, щоб гинув простий люд, аніж воїни, яким і так буде досить роботи.
Але юрба, незважаючи на вигуки підбурювачів та вино, яке роздавали задурно, вагалася: селяни поглядали на ремісників, ремісники на селян, і всі чогось чекали.
Раптом під першу годину дня з бічних вулиць посунула до храму Пта п’яна зграя, озброєна сокирами й палицями. Це були рибалки, грецькі матроси, пастухи, лівійські волоцюги й навіть в’язні з копальні Турри. На чолі зграї йшов велетень робітник із смолоскипом. Він зупинився перед брамою храму й громовим голосом почав кричати до людей:
— Чи знаєте ви, правовірні, про що тут радяться верховні жерці й номархи?.. Вони хочуть змусити його святість Рамзеса, щоб він забрав у робітників ще по одному ячному коржу на день, а селян обклав новим податком по драхмі з голови… Отож кажу вам: робите дурницю, що стоїте тут, склавши руки!.. Треба нарешті виловити цих храмових пацюків і віддати їх у руки фараонові, володареві нашому, проти якого змовляються ці безбожники!.. Бо якщо наш володар змушений буде скоритися жрецькій раді, хто тоді стоятиме за чесний народ?..
— Правильно каже!.. — озвалися в юрбі.
— Фараон велить дати нам на сьомий день відпочинок!..
— І обдарує нас землею!..
— Він завжди був милостивий до простого народу!.. Пам’ятаєте, як два роки тому він звільнив селян, відданих під суд за напад на маєток єврейки?..
— Я сам бачив, як він два роки тому побив писаря, що стягав з селян незаконний податок…
— Хай живе вічно наш повелитель Рамзес Тринадцятий, захисник пригноблених!
— Подивіться! — почувся голос здалеку. — Худоба сама повертається з пасовиська, ніби наближається вечір…
— Що там худоба! Давай на жерців!..
— Гей, ви! — гукнув велетень під брамою храму. — Відчиніть нам по-доброму, щоб ми побачили, про що радяться верховні жерці з номархами…
— Відчиняйте, бо вивалимо браму!..
— Дивна річ, — знову говорили збоку, — птахи всідаються на ніч… А зараз же тільки полудень…
— Щось недобре чується в повітрі!..
— Боги! Вже ніч насувається, а я ще не нарвала салати на обід… — дивувалась якась дівчина.
Та ці слова приглушив голос п’яної ватаги та гупання балок, якими били в мідну браму храму.
Якби юрба не була так захоплена погромом, вона, певно, помітила б, що в природі починає діятися щось незвичайне
Сонце світило, на небі не було жодної хмарки, та, незважаючи на це, денне світло потьмарилося і війнуло холодом.
— Дайте сюди ще одну балку!.. — гукали ті, що штурмували храм. — Брама піддається!..
— Дужче!.. Ще раз!..
Натовп довкола ревів, мов буря… То там, то там почали відколюватися від нього невеликі гурти і приєднуватись до нападників. Врешті вся маса народу поволі підступила до храму.
Надворі, хоч це ще був тільки полудень, почало темніти; в садах храму Пта заспівали півні. Але юрба вже так ошаліла, що мало хто помічав ці зміни.
— Гляньте! — вигукнув якийсь жебрак. — Наближається судний день… Боги…
Він хотів сказати ще щось, але хтось ударив його палицею по голові, і він упав на землю.
На мури храму почали вилазити голі, але озброєні люди. Офіцери наказали воїнам приготуватися, певні, що незабаром доведеться підтримати штурм простолюду.
— Що це таке? — перешіптувалися воїни, вдивляючись у небо. — Хмар немає, а проте світ — мов під час бурі.
— Бий!.. Ламай!.. — галасували під храмом.
В цю хвилину на терасі над брамою з’явився Гергор, оточений почтом жерців та знатних сановників. На найдостойнішому верховному жерцеві було золоте вбрання й митра Аменготепа, обвита царським уреєм.
Гергор глянув на величезний натовп народу, що оточував храм, і, нахилившись до нападників, мовив:
— Хто б ви не були, правовірні чи язичники, ім’ям богів взиваю до вас — не чіпайте храму!..
Гомін юрби раптом стих, і тільки було чути, як гупали балки в мідну браму. Але незабаром і там стало тихо.
— Відчиняйте браму! — закричав знизу велетень. — Ми хочемо переконатися, чи не готуєте ви зраду проти нашого володаря!..
— Сину мій, — відповів Гергор, — впади ниць і благай богів, щоб вони простили тобі святотатство…
— Це ти проси богів, щоб вони тебе оборонили!.. — вигукнув ватажок зграї і, схопивши камінь, жбурнув його вгору в верховного жерця.
Але тут з вікна пілона, просто в обличчя велетневі, бризнула тонка цівка якоїсь рідини. Він захитався, замахав руками і впав.
Хто був поблизу нього, з криком сахнувся від брами, але задні ряди, не знаючи, що сталося, відповіли сміхом і прокльонами:
— Ламайте браму!.. — кричали позаду, і каміння летіло в бік Гергора та його почту.
Гергор підніс угору обидві руки. Коли натовп знову стих, верховний жрець гукнув могутнім голосом:
— Боги! Під вашу опіку віддаю святий храм, проти якого виступають зрадники й блюзніри!..
Невдовзі десь над храмом озвався надлюдський голос:
— Я відвертаю лик мій від проклятого народу, і хай на землю спаде темрява!..
І сталось щось жахливе: в міру того як промовляв голос, сонце втрачало свою яскравість. А з останнім словом стало темно, як уночі. На небі засвітилися зорі, а замість сонця залишився чорний круг, оточений полум’ям.
Несамовитий крик вихопився з сотні тисяч грудей. Напасники кинули балки, селяни попадали на землю…
— Настав день суду й смерті!.. — розлігся стогін у кінці вулиці.
— Боги, змилуйтесь!.. Святий муже, відверни нещастя… — загукала юрба.
— Горе війську, яке виконує накази безбожних начальників! — залунав могутній голос із храму.
У відповідь на це вся юрба впала ниць, а в двох полках, що стояли біля храму, сталося замішання. Ряди поламалися, воїни почали кидати зброю і тікати в паніці до річки. Одні, біжачи,
