Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

Уже коли вони пройшли крізь міську браму, Марія знову не змогла втримати в собі крик болю, і той біль був таким гострим, ніби її проткнули списом. Але почув її зойк тільки Йосип, таким гучним був навколишній гамір, кричали тут не тільки люди, а й тварини, останніх було не так чути, проте всі разом вони створювали неймовірний гармидер, як ото буває на ярмарках, і щось розчути в тому гаморі було неможливо. Йосип вирішив виявити розважливість: Тобі не можна їхати далі, ліпше ми влаштуємося десь тут, завтра я піду до Віфлеєма на перепис і скажу там, що в тебе пологи, але якщо це конче треба, то я тебе приведу, адже я не знаю, які в римлян закони, можливо, досить буде, якщо на перепис з’явиться лише голова родини, а надто за такого випадку, як наш, але Марія відповіла: Мені вже не болить, і то була правда, той напад болю, який примусив її закричати, тепер перетворився на легке поколювання, воно не припинялося, це так, але його можна було терпіти, воно тільки постійно нагадувало про себе, як ото волосяниця, яку покутники носять на тілі. Почувши ці слова, Йосип відчув більшу полегкість, аніж ми можемо собі уявити, бо його лякала перспектива шукати собі притулок у лабіринті єрусалимських вулиць за таких складних обставин, коли його дружина ось-ось має народити, а він, як і кожен чоловік, був неймовірно наляканий тією відповідальністю, що ляже на його плечі, хоч і не хотів у цьому признатися. Він сподівався, що коли вони прийдуть до Віфлеєма, що за своїми розмірами та важливістю не дуже відрізняється від Назарета, то там йому буде значно простіше розв’язати свою проблему, адже в невеличких селах, де всі одне одного знають, знайти допомогу багато легше. Тож він був дуже радий, що Марія перестала стогнати, отже, або їй уже не болить, або вона поки що спроможна терпіти біль, і в обох цих випадках їм ліпше поквапитися, щоб якнайшвидше добутися до Віфлеєма. Віслюк дістав долонею по крупу, але це було, якщо добре подумати, не так заохочення прискорити ходу, що йому було б не так легко зробити в неймовірній товкотнечі вуличного руху, в яку вони потрапили, як приязний порух душі Йосипа, з якої камінь звалився. На вузьких вуличках Єрусалима штовхалося безліч торговців, серед яких були люди всіх рас і племен, та коли в кінці вулиці з’являвся дозор із римських легіонерів або караван верблюдів, то прохід відкривався мов чарами, й натовп розколювався на дві хвилі, наче води Червоного моря. Але терпіння й наполегливість зрештою таки допомогли двом подорожнім із Назарета та їхньому віслюкові залишити позаду цю юрбу людей, що, мов очманілі, галасували та вимахували руками, людей, до всього байдужих, крім бажання якнайшвидше позбутися своїх товарів, тож не було ніякого резону повідомляти їм, що онде з’явилися Йосип та його дружина, в якої живіт уже підпирає підборіддя і яку звати Марія, що вони удвох прямують до Віфлеєма, де мають відбути римський перепис, і якщо від подібних заходів справді немає ніякої користі, то причина полягає в тому, що ми живемо в краю, де немає великого розмаїття імен і де просто й легко можна зустріти Йосипів та Марій усякого віку й усякого суспільного стану, для цього, так би мовити, досить лише завернути за ріг вулиці, й не слід забувати також про те, що ті Йосип і Марія, яких ми знаємо, либонь, не єдині люди з такими іменами, що чекають свого первістка, і, якщо вже говорити все, ми аж ніяк не повинні дивуватися, якщо в цей самий час і, можливо, навіть на одній вулиці, народяться двоє діток однієї статі, що, дасть Бог, обоє будуть хлопчиками, але яких чекає неоднакова доля, навіть якби ми, бажаючи надати якоїсь ваги примітивній астрології тих часів, дали обом новонародженим одне ім’я, Єшуа, або Ісус, як тепер кажуть. І нехай ніхто не дорікає нам за те, що ми намагаємося випередити події, даючи ім’я дитині, яка ще й не народилася, — дорікайте за це назарейському теслі Йосипу, який давно взяв собі в голову, що саме таким буде ім’я його першонародженого сина.

Отож наші подорожні вибралися з міста крізь південну браму й узяли напрямок на Віфлеєм, радіючи, що перебувають уже так близько від своєї мети, від міста, де вони зможуть нарешті відпочити після тривалих і тяжких мандрів, хоч бідолашну Марію чекала ще одна робота — і то дуже й дуже нелегка, бо їй і тільки їй доведеться народжувати свого сина невідомо де та невідомо як. Бо хоч, як сказано у Святому Письмі, Віфлеєм — це місто, з якого походить і де живе коліно Давидове, до якого зараховує себе і Йосип, але з плином часу одні з його тамтешніх родичів повмирали, від інших він давно не мав ніякої звістки, і ця прикра обставина дає нам підстави ще тут, на дорозі, припустити, що тесля з Назарета матиме неабиякі труднощі з пошуками місця, де він міг би тимчасово оселитися разом із вагітною дружиною, адже він не зможе, як тільки вони прибудуть до міста, постукати в перші-ліпші двері й сказати: Прийміть нас, мій син уже хоче народитися на світ, і сподіватися на те, що господиня дому відповість йому з радісною та веселою усмішкою: Заходь, заходь, дорогий Йосипе, воду я вже нагріла, мата на підлозі постелена, лляні пелюшки наготовлені, розташовуйтеся тут, як у себе вдома. Колись так і справді було в золотий вік, тоді вовки, щоб не вбивати ягнят, годувалися травою, але ми живемо в жорстокі часи, в часи криці й заліза, а час чудес або вже минув, або ще не настав, а крім того, не така вже це й добра річ — чудеса, хоч би що там про них казали, адже вони примушують нас спотворювати закони логіки та власний здоровий глузд, аби щось у світі поліпшити. Йосипові навіть захотілося вповільнити ходу, щоб зустрітися з усіма цими труднощами пізніше, але подумавши про те, що набагато більші труднощі доведеться йому долати, якщо його син народиться десь на дорозі, він став поганяти