Навколо світу за вісімдесят днів - Жюль Верн
Місіс Ауда із вдячністю прийняла його пропозицію. Саме в Гонконгу жив один її родич, парс, великий комерсант, що влаштувався в цьому англійському місті на китайській землі.
О пів на першу дня потяг підійшов до Бенареса… За брамінською легендою, це місто стоїть на місці стародавнього Казі, що колись висів у просторі між зенітом[11] і надиром[12], подібно до гробниці Магомета. Але в нашу більш реалістичну добу Бенарес — Афіни Індії, як його йменують сходознавці, — найпрозаїчнішим чином спочиває на землі, і Паспарту на мить побачив його цегляні будинки й плетені хатини, що надають місту досить сумного вигляду, позбавленого будь-якої екзотики.
Тут закінчував свою подорож сер Френсіс Кромарті. Військові частини, до яких він прямував, були розквартировані за кілька миль від міста. Бригадний генерал розпрощався з містером Фоґґом, побажавши йому успішної мандрівки, і висловив надію, що він коли-небудь повторить її з менш оригінальною, зате кориснішою метою. Містер Фоґґ злегка потис пальці свого супутника, місіс Ауда попрощалася з ним значно тепліше. Вона сказала, що ніколи не забуде, чим зобов’язана серові Френсісу Кромарті. Щодо Паспарту, то бригадний генерал міцно потиснув йому руку, і розчулений парубок запитав себе, де і як він зуміє довести генералові свою відданість.
Шляхи мандрівників розійшлися.
Після Бенареса залізнична колія пролягає долиною Ґанґу. Днина була погожа, і пасажири могли милуватися розмаїтими пейзажами Біхара; за вікном вагона майоріли гори, вкриті зеленню, поля ячменю, кукурудзи й пшениці, водойми, що кишіли зеленими алігаторами, чепурні селища й усе ще зелені ліси. У священній річці купалися слони й великогорбі зебу, а поряд — групи індусів обох статей, незважаючи на осінній холод, благочестиво здійснювали ритуальні омивання. Ці віряни — затяті вороги буддизму й палкі прибічники брамінської релігії, втіленої в трьох образах: Вішну — бога сонця, Шиви — божественного уособлення сил природи, і Брами — верховного владики священнослужителів і законодавців. Цікаво, якими очима Брама, Шива й Вішну мали дивитися на теперішню британізовану Індію, де пароплави з ревінням каламутять священні води Ґанґу, лякають чайок, що літають над його плесом, численних черепах на березі і розпластаних біля ріки прочан?
Уся ця панорама стрімко пролітала за вікном, і хмари білої пари часто приховували від очей окремі її деталі. Мандрівники ледве встигли розрізнити форт Чунар, що за двадцять миль на південний схід від Бенареса, стародавню цитадель раджів Біхара, Газіпур і розміщені там великі фабрики трояндової води й олії, а також могилу лорда Корнвалліса, що здіймається над лівим берегом Ґанґу. Перед ними промайнули укріплене місто Буксар, Патна, великий промисловий і торговельний центр, головний ринок опіуму, а також найбільш європеїзоване місто Монґхір, що скидається на Манчестер чи Бірмінґем і славиться своїми чавуноливарними заводами й фабриками, де виготовляють різноманітні знаряддя й холодну зброю; їхні високі труби поганили небо Брами димом і кіптявою.
Настала ніч; потяг мчав на всіх парах під супровід ричання тигрів і ведмедів та завивання вовків, нажаханих локомотивом; тепер уже неможливо було розгледіти чудес Бенґалії: ні Ґолконди, ні руїн Ґура, ні Муршидабада, що був колись столицею, ні Бурдвана, ні Хуглі, ні Шандернагора, цього французького пункту на території Індії, де Паспарту з гордістю побачив, як майорить прапор його батьківщини!
Нарешті о сьомій годині ранку прибули до Калькутти. Пароплав, що вирушав до Гонконга, знімався з якоря лише опівдні. У розпорядженні Філеаса Фоґґа залишилося ще п’ять годин.
За розкладом наш джентльмен мав прибути в столицю Індії 25 жовтня, на двадцять третій день після свого від’їзду з Лондона. Він приїхав туди точно в призначений день. Отже, не спізнився й не прибув раніше терміну. Два дні, які він виграв, подорожуючи з Лондона до Бомбея, були втрачені під час переїзду через Індію з відомих нам причин. Та, напевно, Філеас Фоґґ про це не шкодував.
Розділ п’ятнадцятий,
де валіза з банківськими білетами стає легшою ще на кілька тисяч фунтів стерлінґів
Потяг зупинився на вокзалі. Паспарту вийшов із вагона першим, за ним — містер Фоґґ, який допоміг зійти на перон своїй молодій супутниці. Філеас Фоґґ вирішив одразу ж податися на пакетбот, що прямує до Гонконга, аби зручно влаштувати місіс Ауду — поки їй загрожує небезпека, він не хотів залишати її саму.
Коли містер Фоґґ виходив із вокзалу, до нього наблизився полісмен і запитав:
— Містер Філеас Фоґґ?
— Так.
— А цей чоловік — ваш слуга? — додав полісмен, показуючи на Паспарту.
— Так.
— Прошу обох піти зі мною.
Містер Фоґґ жодним жестом не виказав свого подиву. Поліцейський був представником закону, а для всякого англійця закон — святиня. Паспарту, як справжній француз, спробував був розумувати, але полісмен торкнувся його своїм жезлом, і містер Фоґґ зробив своєму слузі знак підкоритися.
— Чи може ця пані супроводжувати нас? — запитав містер Фоґґ.
— Може, — відповів полісмен.
Поліцейський провів містера Фоґґа і його супутників до чотиримісного екіпажу, запряженого парою коней. Рушили. Під час переїзду, що тривав двадцять хвилин, ніхто не промовив жодного слова.
Екіпаж спочатку перетнув «чорне місто» — вузенькі вулички, захаращені халупами, де тулилися брудні й обірвані люди — різноплемінне населення цих кварталів. Потім він проїхав європейське місто з цегляними будинками й кокосовими пальмами обабіч дороги; тут, незважаючи на ранковий час, проїжджали елегантні вершники й рухалися розкішні карети.
Екіпаж зупинився перед непоказним будинком. Полісмен висадив своїх бранців — саме так їх можна було назвати — і провів у кімнату із ґратами на вікнах. Потім він оголосив:
— О пів на дев’яту ви постанете перед суддею Обадія!
По цих словах він вийшов і замкнув двері.
— Ну от! Нас заарештовано! — вигукнув Паспарту, опускаючись на стілець.
Місіс Ауда, марно намагаючись приховати хвилювання, звернулася до містера Фоґґа:
— Наші шляхи мають розійтися, пане! Вас переслідують через мене! За те, що ви мене врятували!
Філеас Фоґґ коротко відповів, що це неможливо. Переслідувати в справі «сутті»! Немислимо! Тут якась помилка. Містер Фоґґ запевнив, що за будь-яких обставин не покине молодої жінки й супроводжуватиме її до Гонконга.
— Але пароплав відходить опівдні! — зауважив Паспарту.
— Ми ще до полудня будемо на пароплаві, — відповів незворушний джентльмен.
Це було сказано так переконливо, що Паспарту мимоволі повторив про себе:
— Чорт забирай! Ну, звичайно! Ще до полудня будемо на пароплаві! — Та він зовсім не був у цьому впевнений.
Пів на дев’яту двері кімнати відчинилася. З’явився полісмен
