Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Для керівників розвідувальних служб такі матеріали були знаряддям міжусобної боротьби за владу: кожен з них прагнув стати другою після фюрера особою рейху.

Вайс довідався від Дітріха про його розмову з Лансдорфом після своєї сварки з Генріхом, і його охопила пекуча тривога. Адже коли Генріх, під час страти виявить хоч якісь ознаки малодушності, Лансдорф одразу скористається цим.

Вайс знав, що Гіммлер незадоволений діяльністю Канаріса, а Віллі Шварцкопф — близька до Гіммлера особа. І, можливо, Генріх прибув у генерал-губернаторство з якимось секретним дорученням, що стосувалося не лише розслідування невдач «штабу Валі».

І не випадково Лансдорф, довідавшись, що Вайс у приятельських стосунках з Генріхом, доручив йому вивідати справжню мету його приїзду.

Гітлерівську механіку перевірки кожного наці на відданість Йоганн розкусив уже давно і знав, що той, хто ухилиться від співучасті у вбивстві, вважатиметься зрадником. Лансдорф прагнув скомпрометувати родича близької Гіммлеру людини, щоб помститися за підступи проти Канаріса.

Йоганн розумів, що Генріх, проявивши людяність, занапастить себе. Треба що б там не було врятувати Генріха. Найкраще, мабуть, зробити так, щоб Генріх не мав можливості потрапити в тюрму під час страти.

Лансдорф сказав якось, що коли рейхсфюрер накаже перевірити причини передислокації «штабу Валі», то кращим доказом був би напад польських партизан на рейхсфюрерових уповноважених десь у районі колишнього розташування штабу. Лансдорф пригадав і розповів у жартівливому тоні, як ще в першу світову війну полковник Вальтер Ніколаї організував за допомогою своїх агентів викрадення документів з німецького генерального штабу, а вже через добу блискуче «розшукав» ці документи у «французьких шпигунів». Зрозуміло, що «французів було вбито на місці при спробі чинити опір». Цим Ніколаї здобув особливу прихильність кайзера, і все це зрештою благотворно вплинуло на німецьке суспільство, в очах якого благородна роль німецької розвідки піднялась.

Відновлюючи в пам'яті ці Лансдорфові слова, Йоганн Вайс згадав й іншу розмову, вже з Дітріхом. Коли він сказав, що даремно Генріх Шварцкопф, наражаючи себе на небезпеку, сам, без охорони, ходить в есесівському мундирі по Варшаві, Дітріх відповів, стенувши плечима:

— То й що ж? Коли поляки його приб'ють, рейхсфюрер Гіммлер зайвий раз переконається, в яких важких умовах доводилося тут працювати нашому «штабу Валі». Адже Гіммлер був зобов'язаний очистити всі навколишні райони від поляків, але так і не очистив, хоча в Польщі найбільша кількість концтаборів знищення і вони здатні переробити населення будь-якої європейської держави.

Все це наштовхнуло Йоганна на одну думку; у нього визрів план, який він вирішив здійснити за допомогою Зубова. Якщо задумане здійсниться, вони зуміють зберегти Генріха під небезпеки, що загрожує йому тут звідусіль.

Зустрілися вони з Зубовим, як завжди, на набережній Вісли, біля спорожнілої брандвахти.

Вислухавши Вайса, Зубов сказав незадоволено:

— Ну гаразд, але тільки, пробач, марудна це була штука. Твого Шварцкопфа й зачепити не можна, а він нас може. Необопільно якась виходить.

Йоганн огризнувся:

— Коли б завжди і все було обопільно, тебе давно б уже на світі не було.

— Я сам дивуюся, що живий, — згодився Зубов. — Але тільки чому це в мене виходить? А тому, що завдання завжди зрозуміле: або ми їх, або вони нас. Ну і надихає це. А тут… Він тебе може, а ти його ні. Ну хіба не образливо?

— Ти не згодний?

— До чого тут «не згодний», коли наказуєш!..

— Не наказую — прошу, як про особисту послугу.

— Невже? — здивувався Зубов. — Це вже щось нове. Але тільки не люблю я таку демократію. Може, все-таки накажеш, га?

— Не маю права, — сказав Вайс. — Можу лише просити по-дружньому.

— Ах, ну що ж, будь ласка… — розсміявся Зубов, але відразу облишив жартівливий тон і почав по-діловому радитися, як краще здійснити викрадення Генріха Шварцкопфа.

І коли все було обмірковано, Йоганн з почуття вдячності дружньо став розпитувати Зубова про його сімейне життя. Зубов сказав засмучено:

— Та нічого путнього не виходить. Брігітта — жінка мила, добра, а я їй лише турботи завдаю. Після нальоту на тюрму прибув додому перев'язаний. Приховував, що поранений. А вранці вона побачила, що простирадла піді мною в крові, ну й знепритомніла. Я за лікарем. Привели до пам'яті. Серед метушні забув, що самому медицина потрібна. Відіслав лікаря, а вона в сльози. Любить вона мене, розумієш? Жаль її буде, коли мене вб'ють. От що.

— Виходить — любиш?

— Аякже! Самотньою вона була в житті. А зі мною розмовляє про все довірливо, ніби я їй рідний, а не просто фіктивний чоловік.

— Чому ж фіктивний, коли любиш?

— Звичайно, я її де в чому правильному переконую, бачу, зростає.

— Ти, дивись, обережніше! — стривожився Йоганн.

— Найменший моральний мінімум, у піонерському масштабі, — заспокоїв Зубов. — Я тактовно. Не з тих, хто квітку сіпає, щоб скоріше росла. — Сказав ущипливо: — Мені, звичайно, до тебе не доскочити: перевиховати есесівця — це ти втнув дійсно по першому розряду. Якщо він сам персонально тобою в гестапо не зацікавиться.

Йоганн розвів руками:

— Справа, як ти сказав, обопільна.

— Нічого собі обопільна. Ти з нього людину хочеш зробити, а він з тебе — м'ясо.

— Добре, — сказав Йоганн. — Отже, домовилися?

— Виходить, домовилися, — невесело погодився Зубов. Зітхнув: — Знову в Брігітти будуть підстави для ревнощів. Обіцяв увечері мирно піти з нею в гості до високопоставлених фашистів. І виходить, обманув. Знову зникну на цілу ніч. А вона в таких випадках не лягає спати, ходить, курить, потім від головного болю страждає. І допитує про жінок. А які жінки, коли я тепер жонатий? Не розуміє вона нашої моралі. Хоча й правильно, що пильнує. Жінки тут дуже розпусні. Прийшов, розумієш, з нею вперше в один, думав, порядний дім. Господиня повела мене картини показувати і так нахабно причепилася, що навіть незручно.