Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

СС не позаздриш. Але разом з тим просто обурливо, що уповноважений рейхсфюрера, що займався перевезенням цінностей з Освенціму, украв сорок кілограмів золотих зубів і зник. І, уяви собі, його досі не можуть знайти. Такі типи знеславлюють мундир СС! — сказав Вайс обурено. І стурбовано додав: — Після того, як у Галіції ліквідували гетто, служба СС подала єврейській общині рахунок на 3100 злотих за витрачені патрони і вимагала негайно сплатити його. Ці ретельні служаки, керуючись почуттям бережливості, невтомно турбуються про державні прибутки рейху. Наглядач табору Заксенхаузен Вільгельм Шуберт, наприклад, застосовує самодіяльні способи страти в'язнів. Він дає приреченому мотузок, цвях, молоток, зачиняє його в сторожці і наказує власноручно там повіситися. В разі невиконання в'язневі загрожує екзекуція вельми своєрідна: він сам вкопує у землю стовп, а потім його підвішують за зв'язані на спині руки на цей стовп, і він висить на викручених руках доти, поки не згодиться сам повіситись. Таким чином, в'язні карають себе до деякої міри майже добровільно. Подібні самовбивства дуже популярні і в інших таборах.

— Нащо ти мені все це розповідаєш? — хрипло запитав Генріх.

— Пробач, — сказав Вайс, — очевидно, моя балаканина для тебе не новина. Але ти офіцер СС, і я просто хотів сказати, що розумію, в яких умовах вам доводиться працювати. Порівняно з вами абвер — кустарна майстерня. 1, по суті, ми дуже вам зобов'язані. Після вашої обробки наші агенти стають цілком надійними. І ми вам дуже вдячні… І я хочу і тобі як офіцерові СС висловити свою службову подяку.

— Виходить, ти вважаєш мене таким, як всі ті, про кого ти тільки що розповідав?

— Розумієш, — ухильно відповів Вайс, дістаючи з кишені записну книжку, — рейхсфюрер Гіммлер вказував нам у своїй промові в Познані, — і прочитав: — «Чи здихають інші народи з голоду, це цікавить мене лише остільки, оскільки вони потрібні нам як раби для нашої культури… Більшість із вас знає, що таке 100 трупів один біля одного, або 500, або 1000 трупів. Витримати це до кінця і при цьому, за винятком окремих випадків вияву людської слабості, зостатися порядними людьми — ось що загартувало нас. Це славна сторінка нашої історії, яка не написана і яка ніколи не буде написана».

Вайс закрив книжку, знову поклав її в кишеню кітеля, ледь помітно всміхнувся, запитав:

— Чи не правда, ці слова точно з'ясовують нашу місію? І ті, кого вони стосуються, я впевнений, заслужать честь бути відзначеними на сторінках історії. І я гадаю, що прізвище «Шварцкопф» посяде там своє місце.

— Якого Шварцкопфа ти маєш на увазі? — гнівно стрепенувся Генріх.

— Обох — і Віллі, і Генріха, — стримано пояснив Вайс. Запитав — Я сподіваюся, твій дядя тобою цілком задоволений і давно простив тобі твоє юнацьке захоплення Бертою? Чи ти приховав од нього? — І, не даючи Генріхові відповісти, поспіхом порадив дружнім тоном: — Я б на твоєму місці все-таки відвідав жіночий концтабір у Равенсбруці. Можливо, Берта там. Цікаво, який вона тепер має вигляд. Щоправда, на молодих єврейках, як правило, ставлять медичні досліди: пересадки кісток, зараження, експериментальні хірургічні операції, прививки. Після цього з них вичавлюють кров для виготовлення вакцин. Тих, що лишаються живі, стерилізують і потім перевіряють наслідки стерилізації в публічних домах, влаштованих у таборах для іноземних робітників. Так що навряд чи від неї щось лишилося, від колишньої Берти. І, мабуть, не варто тобі гаяти на це час. Хоча було б ефектно, коли б вона побачила тебе такого, який ти зараз, а ти її — такою, якою вона стала. Я думаю, це була б твоя відплата. Адже свого часу вона ставилась до тебе дещо зневажливо.

Удар по щоці на мить приголомшив Вайса. Рука його мимоволі лягла на кобуру пістолета, але він миттю опанував себе. Усміхнувся. Усміхнувся без будь-якого внутрішнього зусилля, бо не хотів, щоб Генріх якось інакше реагував на його слова, всім серцем, розумом прагнув цього, чекав цього, сподіваючись, що не все ще втрачено. І якою б ціною йому не довелося заплатити за своє відкриття, він ішов до мети вперто, методично, з розрахунком, щоправда, не думаючи, що саме ляпасом закінчаться його пошуки. Мабуть, можна було не застосовувати таку крайність, щоб змусити Генріха розкрити те людське, що в ньому що збереглося. І все ж це зрештою не промах, а вдача, і тепер треба тільки поміркувати, як правильно нею скористатися.

Дивлячись Генріхові в очі, Йоганн сказав офіційним тоном:

— Гер Шварцкопф, ви образили мене як офіцера. Ви, звичайно, розумієте, що таке честь мундира і як її захищають?

— Ти хочеш стрілитися зі мною? — глузливо запитав Генріх. — Будь ласка!

— Ще чого! — сказав Вайс. — Я не хочу, щоб мене судив військовий суд.

— Так що тобі треба?

— Ти добре грав у шахи, — замислено сказав Вайс, намагаючись виграти час. — Якщо не розучився, можливо, зробиш ласку зіграти зі мною?

— Нащо?

— Хто програє — розплачується життям. Спосіб — за власним бажанням. І тільки.

— Я згодний, — без вагання промовив Генріх.

— Прекрасно! — із зайвою запальністю вигукнув Вайс.

— Ти що, думаєш, за шахами ми помиримося? — підозріливо подивився на Вайса Генріх.

— Ні! — рішуче одрубав Вайс. — Ні в якому разі. Але тільки, знаєш що, давай до турніру забудемо про те, що відбулося зараз ніж нами. Спробуємо бути вольовими хлопцями, гаразд? Мені це буде важче зробити, ніж тобі. Але я намагатимуся тимчасово забути твою образу.

— Надовго?

— Завтра ввечері будемо грати.

— Чому не сьогодні?

— Якщо ти наполягаєш…

— Добре, до завтра, — сухо сказав Генріх і одразу гнівно додав: — Але пам'ятай, якщо ти збираєшся вибачити мені ляпаса, то я не збираюся вибачати тобі твої слова! Отже, до завтра. — і Генріх хотів підвестися. Але Вайс порухом руки стримав його:

— А чому нам не побути зараз разом? Ти що, боїшся мене?

— Чого це рантом? — зневажливо озвався Генріх. — Це ти злякався, не застрелив мене відразу ж, на місці.

— Так само, як злякався ти і не застрелив