Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Назад до подруг я не йшла, а бігла. Стримуючи ридання, які розривали грудну клітку, погрожуючи оглушити чайок, я відчувала, що задихаюся. І що далі я йшла, то гірше мені ставало.

У таборі мене зустріли зла Джесс, яка збирала речі, і заплакана Вікі, яка сиділа біля намету Еріки. Наша розбита подруга міцно спала.

«Ну що ж, Семюеле Джонсе, якщо доля, то ми обов'язково зустрінемося», — подумала я і прийнялася допомагати Джессіці.