Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Образ Манон, як і весь роман, – велике творче досягнення Прево, що й сам він усвідомлював. У цитованій уже апології він пише: «Яка ж потрібна була майстерність, щоб захопити читача і примусити його співчувати страшним нещастям, які переживає ця розбещена дівчина!» Цю цілком заслужену похвалу (стаття виходила анонімно) може підтримати будь-хто знайомий з «Манон Леско».
Роман Шодерло де Лакло «Небезпечні зв’язки» з’явився через півстоліття після роману Прево. За цей час багато змінилося в мистецтві й суспільній свідомості. Здавалось би, це також роман любовного змісту, точніше, любовно-психологічного, його рокайльна парадигма окреслена ще виразніше, персонажі-жінки також привертають більше уваги, ніж чоловіки, і т. д. Цей ряд типологічних збіжностей можна продовжувати, тому й не дивно, що ці два твори часто поєднують в одному виданні. Та вдумливий читач помітить, що цей збіг присутній на, так би мовити, рівні метаструктури і зумовлений передусім епохою та її домінуючим інтересом до приватного життя і звичайної (негероїчної) людини, культом жінки і кохання в культурі рококо, широким поширенням творів любовно-психологічного змісту у французькій культурній традиції тощо. Сама ж художня тканина обох творів є суттєво відмінною, як і предмет, на який спрямована основна увага їхніх авторів. Лакло у цьому творі відбив інший досвід – досвід кінця епохи, неподалік від витоків якої перебував Прево.
Шодерло де Лакло за складом особистості, інтересами, родом занять й усім своїм modus vіvendі суттєво відрізняється від Прево. Якщо Прево постає передусім як приватна особа, монах-утікач, герой любовних історій, а «Манон Леско» як породження і продовження його особистості і життєвого досвіду, то Лакло у сприйнятті наступних поколінь обійняв іншу нішу: людини із твердою вдачею, цілеспрямованої і замкнутої, військового і політика, діяча Французької революції; його приватне життя (окрім історії одруження) не привертало до себе уваги й не оприлюднювалось; про нього говорять мовою сухих фактів, уникаючи «романізації».
П’єр Амбруаз Франсуа Шодерло де Лакло (Pіerre Ambroіse Françoіs Choderlos de Laclos) (1741–1803), як і Прево, de facto походив із третього стану, дворянство його батька, секретаря інтендантства провінцій Артуа і Пікардія, було не родове, а дароване грамотою короля. Народився він в Ам’єні, освіту отримав у Королівському артилерійському колежі, потім проходив службу у різних гарнізонах. 1777 року Лакло заснував нову артилерійську школу у Валансі (серед її студентів був Наполеон Бонапарт), затим був відряджений до інженерних військ. У 1781 році Лакло бере шестимісячну відпустку й, оселившись у Парижі, переважну частину часу присвячує написанню свого знаменитого роману «Небезпечні зв’язки», який викликав невдоволення в армійського керівництва; прийнято навіть вважати, що саме публікація роману стала причиною втрати ним офіцерського патенту. Та насправді безпосередньою причиною був оприлюднений ним у 1786 році твір професійного змісту, де він висміяв французьку армію і її безнадійно застарілі методи спорудження захисних укріплень.
Літературна творчість не була найважливішим видом діяльності цієї всебічно обдарованої людини, період, присвячений їй у його житті, тривав недовго: 70-ті – перша половина 80-х рр. Письменницький спадок Лакло невеликий: «легкі поезії», характерні для Франції й особливо поширені у мистецтві рококо, лібрето комічної опери «Ернестина», прем’єра якої виявилася провальною (1777), кілька творів у дусі Ж.-Ж. Руссо, якого Лакло обожнював, кілька сатир; розпочатий ним другий роман «Про освіту жінок» (1785) становить незначний інтерес. У другій половині 80-х рр. Лакло фактично відходить від красного письменства, натомість пише кілька ґрунтовних наукових праць з історії та військової справи. Тому, на відміну від Прево, Лакло по праву може вважатися автором одного твору – роману «Небезпечні зв’язки», але й того досить, щоб його ім’я було назавжди вписане до історії літератури.
Наступні роки життя пов’язані переважно з політикою. Критично налаштований щодо «старого режиму», Лакло знаходить підтримку в опозиційного політика герцога Орлеанського. З розгортанням Французької революції (1789–1794), захоплений республіканськими ідеями, він стає одним з провідних діячів якобінського клубу («Товариства друзів Конституції»), який відігравав значну роль у розвитку подій революції, і редагує їхній друкований орган. Та це не завадило тому, що під час якобінської диктатури (1793–1794) Лакло як «орлеаніст» був заарештований і звільнився лише після термідоріанського перевороту (27–28 липня 1794 р.), що означав повалення якобінської диктатури. До військової служби він зміг повернутися лише за підтримки Наполеона Бонапарта у 1800 році. Здоров’я Лакло на той час було підірване, та він бере участь у військових кампаніях Наполеона й отримує чин генерала та високі посади. Закінчив Лакло свій життєвий шлях 4 вересня 1803 р. в італійському містечку Таранто і був похований у форті, який і досі носить його ім’я, на острові Сан-Паоло. У 1815 р. після поразки Наполеона та реставрації династії Бурбонів його надгробок був зруйнований, а останки, як прийнято вважати, скинуті в море.
Автор «Небезпечних зв’язків» відзначився і як талановитий винахідник: у 1792 р. він організував виробництво ядер нового зразка для революційної армії, вони стали прообразом сучасних артилерійських снарядів і забезпечили французькій артилерії передові позиції в Європі. Окрім того, Лакло вважається винахідником сучасної системи нумерації будинків (раніше будинки отримували номер у послідовності, в якій зводились). Було в житті Шодерло де Лакло і велике кохання, яке завершилося щасливим довготривалим шлюбом. Це кохання він зберігав усе своє життя, свідченням чого є численні листи до дружини.
Знаменитий роман «Небезпечні зв’язки» побачив світ у 1782 р. й ще за життя його автора пережив близько півсотні видань. У передмові до першого видання Лакло писав: «Я вирішив написати твір, який би виходив за межі звичного і наробив би багато галасу, відгомін якого було б чути, коли мене вже не стане». Можна з певністю сказати, що мети своєї Лакло досяг: після першої ж публікації роман отримав репутацію скандального. Його не заборонили, як «Манон Леско», проте
