Фараон - Болеслав Прус
— Військо має ввійти до храмів?.. — вигукнув Себа.
— Такий принаймні наказ віддано на двадцять третє паофі, — відповів Гергор.
— І ти, достойний отче, говориш про це спокійно? — спитав номарх Амента.
Гергор знизав плечима, а номархи почали перезиратися.
— Цього я вже не розумію!.. — майже з гнівом озвався номарх Аа. — При храмах є ледве кількасот воїнів, жерці зраджують, фараон відрізає нас від Фів і підбурює народ, а достойний Гергор каже про це, ніби запрошує нас на бенкет… Або захищаймось, якщо ще можна, або…
— Скорімось його святості?.. — іронічно запитав Мефрес. — На це ви завжди матимете час!..
— Але ми хотіли б щось знати про засоби оборони… — мовив номарх Себа.
— Боги оборонять своїх слуг, — відповів Гергор. Номарх Аа заломив руки.
— Якщо й мені вільно відкрити своє серце, то мене теж дивує ваша байдужість, — озвався головний суддя. — Майже весь простий люд проти нас…
— Простий люд — мов ячмінь на полі: хилиться за вітром, — відповів Гергор.
— А військо?..
— Яке військо не схилиться перед Осірісом?
— Я знаю це, — нетерпляче перебив номарх Аа, — але не бачу ані Осіріса, ані того вітру, який мусить прихилити до нас народ… Тим часом фараон уже сьогодні привернув його до себе обіцянками, а завтра виступить з дарунками…
— Тривога сильніша за дарунки та обіцянки, — відповів Гергор.
— Чого ж їм боятися?.. Тих трьохсот воїнів, що є в нас?
— Вони злякаються Осіріса.
— Та де ж він?.. — обурено допитувався номарх Аа.
— Ви побачите його всі. Але щасливий був би той, хто на цей день осліпнув би..
Ці слова Гергор вимовив з таким непохитним спокоєм, що в кімнаті залягла тиша.
— Але що ж нам врешті робити?.. — спитав невдовзі головний суддя.
— Фараон хоче, щоб народ напав на храми двадцять третього, — сказав Гергор. — А ми мусимо зробити так, щоб на нас напали двадцятого паофі.
— О вічно живі боги! — знову вигукнув номарх Аа, піднявши руки. — Нащо ж це ми мусимо накликати нещастя на наші голови, та ще й на два дні раніше?..
— Слухайте Гергора, — рішуче озвався Мефрес, — і всіма засобами намагайтесь викликати цей напад уранці двадцятого паофі.
— А коли нас і справді розіб’ють?.. — збентежено запитав суддя.
— Якщо не допоможуть заклинання Гергора, тоді я покличу богів на допомогу, — відповів Мефрес, і в очах його блиснув зловісний вогник.
— А! Ви, верховні жерці, маєте свої таємниці, яких нам не можна відкривати, — сказав головний суддя. — Ми зробимо, як ви кажете, й викличемо напад двадцятого… Але пам’ятайте, що кров наша і дітей наших упаде на ваші голови…
— Хай упаде!..
— Хай буде так!.. — вигукнули в один голос обидва верховні жерці.
Потім Гергор додав:
— Ми вже десять років правимо державою і за цей час нікому з вас не заподіяли кривди, додержувались усіх своїх обіцянок. То будьте терплячі й вірні нам ще кілька днів, щоб побачити силу богів і дістати нагороду.
Незабаром номархи попрощалися з верховними жерцями, навіть не приховуючи свого смутку й тривоги. Гергор і Мефрес залишилися вдвох.
Після довгої мовчанки озвався Гергор:
— Так, цей Лікон добре прислужився, вдаючи божевільного. Але якби можна було підставити його замість Рамзеса!..
— Якщо-вже мати не могла відрізнити, — відповів Мефрес, — то він таки має бути добре схожий… А сісти на троні й промовити кілька слів до присутніх, напевно, зуміє. Зрештою ми будемо біля нього…
— Страшенно дурний блазень!.. — зітхнув Гергор, потираючи лоба.
— Він мудріший за мільйони інших людей, бо має подвійне бачення і може зробити великі послуги державі…
— Ти, достойний отче, весь час кажеш мені про це подвійне бачення, — відповів Гергор. — Я хочу нарешті пересвідчитись в тому сам.
— Хочеш? — запитав Мефрес. — То ходім… Але заклинаю тебе богами, Гергоре, про те, що ти побачиш, не згадуй навіть перед власним серцем.
Вони зійшли в підземелля храму Пта і опинилися у великому льоху, ледве освітленому каганцем. При блідому світлі
Гергор побачив чоловіка, який їв, сидячи за столом. На ньому був плащ гвардії фараона.
— Ліконе, — мовив Мефрес, — найвищий сановник держави хоче побачити здібності, якими обдарували тебе боги… Грек відштовхнув полумисок з їжею і почав бурчати:
— Проклятий той день, коли мої підошви торкнулися вашої землі!.. Краще б я працював у копальнях і мене били киями…
— На це завжди буде час, — суворо зауважив Гергор. Грек замовк і раптом почав тремтіти, побачивши в Мефреса в руці кульку з темного кришталю. Він зблід, погляд його помутився, на обличчі виступили краплини поту. Очі його втупилися в одну точку, ніби прикуті до кришталевої кульки.
— Вже спить, — мовив Мефрес. — Хіба це не диво?
— Якщо не прикидається.
— Ущипни його… вколи… навіть упечи… — мовив Мефрес. Гергор витяг з-під білих шат кинджала і замірився, ніби
хотів ударити Лікона межи Очі. Але грек не поворухнувся, навіть повіки його не здригнулися.
— Поглянь сюди, — мовив Мефрес, наближаючи до Лікона кристал. — Ти бачиш того, хто вкрав Каму?..
Грек схопився з крісла із стиснутими кулаками. На губах у нього виступила піна.
— Пустіть мене!.. — кричав він хрипким голосом. — Пустіть, щоб я напився його крові…
— Де він зараз? — питав Мефрес.
— У маленькому палаці, що стоїть в саду біля річки… З ним гарна жінка… — шепотів Лікон.
— Її звуть Геброн, вона дружина Тутмоса, — підказував Гергор. — Признайся, Мефресе, — додав він, — щоб це бачити, не треба мати подвійного зору…
Мефрес стиснув тонкі губи.
— Якщо й це не переконує тебе, я покажу щось краще, — відповів він. — Ліконе, знайди зараз зрадника, який шукає дорогу до скарбниці Лабіринту.
Сплячий грек пильніше вдивився в кульку і незабаром відповів:
— Я бачу його… Він одягнений у плащ жебрака…
— Де він зараз?..
— Лежить на подвір’ї заїзду, недалеко від Лабіринту… Вранці він буде там..
— Який він із себе?
— У нього руда борода й волосся… — відповів Лікон.
— Ну що? — спитав Мефрес Гергора.
— Ти, достойний отче, маєш добрих вивідувачів, — відповів Гергор.
— Та зате доглядачі Лабіринту погано його пильнують! — гнівно мовив Мефрес — Я ще сьогодні вночі поїду туди з Ліконом, щоб остерегти місцевих жерців. Коли мені пощастить урятувати скарб богів, ти дозволиш, щоб я став його доглядачем…
— Як хочеш, достойний отче, — відповів Гергор байдуже. А тим часом подумав: «Нарешті побожний Мефрес починає показувати зуби й пазурі… Сам хоче стати тільки… доглядачем Лабіринту, а свого вихованця Лікона зробити тільки… фараоном!.. Воістину, щоб задовольнити жадобу моїх помічників, боги мусили б створити десять Єгиптів…»:
Коли обидва жерці покинули підземелля, Гергор просто серед ночі пішки повернувся до храму Ісіди, де він жив, а Мефрес наказав приготувати двоє кінних ношів.
