Фараон - Болеслав Прус

Всі оторопіли, а Саменту говорив далі зі спокійною іронією: — Хоч, правда, в цю хвилину ти й шахрай, і дурень. Шахрай, бо хочеш переконати охоронців Лабіринту, що цей негідник має подвійне бачення, а дурень, бо думаєш, що тобі повірять. Краще скажи відразу, що і в храмі Пта є докладні плани Лабіринту.

— Це брехня!.. — вигукнув Мефрес.

— Запитай цих людей, кому вони вірять — тобі чи мені? Я — тут, бо знайшов плани в храмі Сета, а ти прийшов сюди з ласки безсмертного Пта… — скінчив Саменту, засміявшись.

— В’яжіть цього зрадника і брехуна! — крикнув Мефрес. Саменту відступив кілька кроків назад. Швидко витяг з-за

пазухи пляшечку і, підносячи її до рота, сказав:

— Мефресе, ти до смерті зостанешся дурнем… Ти буваєш розумним тільки тоді, коли йдеться Про гроші…

Він притулив, до губів пляшечку і впав на підлогу. Озброєні люди кинулись до нього, піднесли, та він уже випадав у них з рук.

— Нехай зостанеться тут, як інші… — сказав доглядач Лабіринту.

Всі вийшли із зали і старанно зачинили за собою потайні двері. Незабаром вони вибралися з підземелля Лабіринту.

Опинившись на подвір’ї, достойний Мефрес наказав своїм жерцям приготувати кінні ноші і разом зі сплячим Ліконом негайно виїхав до Мемфіса.

Доглядачі Лабіринту, приголомшені надзвичайним випадком, поглядали то один на одного, то на почет Мефреса, що вже зникав у жовтій хмарі куряви.

— Не можу повірити, — сказав верховний жрець-доглядач, — щоб у наші дні знайшлася людина, яка б могла пробратися в підземелля…

— Ти, достойний отче, забуваєш, що сьогодні було таких аж троє, — зауважив один із молодших жерців, скоса поглядаючи на нього.

— А… а… правда! — відповів верховний жрець. — Чи боги не затуманили мені розум?.. — додав він, потираючи чоло і стискаючи амулет, що висів у нього на грудях.

— І двоє з них утекло, — підказав молодший жрець, — блазень Лікон і святий Мефрес.

— Чому ж ти не звернув моєї уваги на це там, у підземеллі!.. — вибухнув гнівом начальник.

— Бо не знав, що так станеться…

— Горе моїй голові!.. — стогнав верховний жрець. — Не начальником, а воротарем цієї будівлі я повинен бути… Попередили нас, що хтось пробирається до Лабіринту, а я… я не запобіг цьому… А тепер ось випустив двох найнебезпечніших, які приведуть сюди, кого їм заманеться. О горе!..

— Не треба, достойний отче, впадати в розпач, — озвався інший жрець. — Наші закони все передбачають… Досить тобі вислати до Мемфіса чотирьох або шістьох наших людей та дати їм вироки. Решту вони зроблять самі…

— Але ж я втратив розум!.. — бідкався верховний жрець.

— Що сталося, те сталося, — не без іронії перебив його молодший жрець, — Ясно одне, що люди, які не тільки потрапили в підземелля, а й ходили в ньому, наче у власній домівці, такі люди далі жити не можуть…

— Отже, треба призначити шістьох з нашої варти…

— Звичайно!.. З цим треба покінчити! — підтвердили жерці-доглядачі.

— Хто знає, чи не діяв Мефрес за згодою найдостойнішого Гергора? — шепнув хтось.

— Ну, годі! — припинив розмови верховний жрець. — Коли ми знайдемо Гергора в Лабіринті, то вчинимо з ним, як наказує закон. Але винуватити когось наздогад — не можна… Хай писарі приготують вироки для Мефреса й Лікона, призначені хай якнайшвидше їдуть за ними, а ми мусимо посилити варту. Треба також оглянути внутрішні кімнати й довідатись, кудою саме пробрався Саменту… Хоч я певен, що не скоро знайде він собі послідовників…

Через кілька годин шестеро вирушило до Мемфіса.

Розділ шістдесят четвертий

Уже вісімнадцятого паофі в Єгипті запанував хаос. Сполучення між Нижнім і Верхнім Єгиптом було перерване, торгівля припинилася, Нілом плавали тільки сторожові кораблі, дороги на суходолі були заповнені військами, які посувалися до міст, де були найславетніші храми. На полях працювали тільки селяни, що належали жерцям, а в маєтках знаті, номархів, та особливо фараона, льон стояв незібраний, конюшина вилягала, виноград зривати було нікому. Селяни не робили нічого, тільки, блукаючи юрбами, співали, їли, пили та погрожували то жерцям, то фінікійцям.

У містах крамниці були позамикані, а безробітні ремісники цілими днями обмірковували зміни в державі. Це сумне явище й раніше не було новиною для Єгипту, але тепер набрало, таких загрозливих розмірів, що збирачі податків і навіть судді почали ховатися; тим більше що поліція дивилась досить поблажливо на розгул простолюду.

Також привертало до себе увагу те, що скрізь було багато їжі й вина. В шинках та харчівнях, особливо фінікійських, і в Мемфісі, і в провінції міг їсти й пити хто хотів та скільки хотів за дуже низьку плату чи зовсім даром.

Казали, що його святість справляє своєму народові бенкет, який триватиме цілий місяць.

Через ускладнене, а подекуди й зовсім перерване сполучення міста мало знали, що діється в їхніх сусідів. І тільки фараонові, а ще краще жерцям, було відоме загальне становище в країні.

А це становище характеризувалось насамперед розколом між Верхнім, або Фіванським, і Нижнім, або Мемфіським, Єгиптом. У Фівах переважали прибічники жерців, у Мемфісі — фараона. У Фівах казали, що Рамзес XIII збожеволів і хоче продати Єгипет фінікійцям, у Мемфісі доводили що жерці хочуть отруїти фараона й навести в Єгипет ассірійців.

Та простий люд і на півдні, і на півночі мимовільно тягнувся до Рамзеса. Але народ був силою пасивною і нестійкою. Коли промовляв хтось із прибічників фараона, селяни готові були кинутися на храми й бити жерців; та коли з’являлася священна процесія, вони падали ниць і тремтіли, слухаючи пророкування про якісь нещастя, що ще цього місяця загрожують Єгиптові.

Перелякана знать і номархи майже всі з’їхалися до Мемфіса, благаючи в фараона порятунку від народного бунту. Та оскільки Рамзес лише порадив їм терпіти, а не розганяв бунтівників, сановники почали радитись із прибічниками жерців.

Щоправда, Гергор мовчав або теж радив терпіти, але інші жерці доводили сановникам, що Рамзес божевільний, і натякали, що його треба усунути від влади.

В самому Мемфісі поруч Існувало дві партії: безбожники, що пили, галасували й обкидали болотом мури храмів, а то навіть статуї богів, та віруючі — переважно старі люди й жінки, які молилися на вулицях, не криючись, говорили про наближення великого лиха і просили богів порятувати їх. Безбожники щодня чинили якесь зухвале беззаконня, а між благовірних щодня якийсь хворий чи каліка зцілявся.

Але дивна річ: обидві партії, незважаючи на розбурхані пристрасті, не кривдили одна одну, а тим більш — не вдавалися до насильства. Це йшло від того, що кожна з них діяла під чиїмсь керівництвом, за планом, обміркованим у вищих