Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

Отож за високими, різьбленими порталами Гонт-гауса з його закіптюженими коронами й вензелями панували багатство й розкоші, та великого щастя там годі було знайти. Тут влаштовували найрозкішніші в Лондоні бенкети, проте задоволені ними були хіба що ті гості, які сиділи за столом мілорда. Якби він не був таким впливовим вельможею, можливо, гості й не дуже квапилися б до нього, та на Ярмарку Суєти поблажливо ставляться до гріхів великих людей. Nous regardons à deux fois / Ми ще добре подумаємо (франц.)/ (як казала одна французька дама), перше ніж осудимо таку особу, як мілорд. Деякі прискіпливі критики й гидливі моралісти, може, й лаяли лорда Стайна, та однаково залюбки приходили до нього, коли він їх запрошував.

Лорд Стайн — пропаща людина, — казала леді Слінгстон, — але всі до нього ходять, і я, звичайно, допильную своїх дівчат, щоб з ними, бува, чогось не сталося.

Я багато чим зобов’язаний його милості, власне, всім у житті,— казав велебний доктор Трейл, а сам думав, що архієпископ дуже постарів, а місіс Трейл та його дочки ладні швидше пропустити відправу в церкві, ніж бодай один проханий вечір у його милості.

Для того чоловіка немає нічого святого, — казав молодий лорд Саутдаун сестрі, яка лагідно дорікала йому за те, що він буває в лорда Стайна, бо мати розповідала їй, що в Гонт-гаусі діються страшні речі,— та в нього, хай йому біс, подають найкраще в Європі сухе сілері.

Баронетові Пітту Кроулі, серові Пітту, взірцеві пристойності, який провадив місіонерські сходини, ні на мить не спадало на думку, що туди не личить ходити.

Там, де можна зустріти таких осіб, як єпископ Ілінгський і графиня Слінгстон, наша честь не може бути принижена, запевняю тебе, Джейн. Високе звання і становище лорда Стайна дають йому право командувати такими, як ми.

Лорд-намісник графства — шановна особа, люба моя. Крім того, ми колись товаришували з Джорджем-Ґонтом: я був першим, а він другим аташе при пумпернікельському посольстві.

Одне слово, всі ходили до тієї великої людини — всі, кого запрошували: так само й ви, читачу (не відмагайтесь!), і я, автор, пішли б туди, якби отримали запрошення.

Розділ XLVIII-У ЯКОМУ ЧИТАЧА ВВОДЯТЬ У НАЙКРАЩЕ ТОВАРИСТВО

Нарешті Бекі за свою люб’язність і увагу до голови чоловічої родини дочекалася надзвичайно великої винагороди — певна річ, не матеріальної, але такої, що її ця маленька жінка домагалася дужче, ніж якогось відчутного добра. Навіть якщо вона й не бажала жити порядним життям, то хотіла мати репутацію порядної жінки, а ми знаємо, що в світському товаристві жодна жінка не досягне цієї мети, поки не оздобить себе шлейфами й перами і не буде відрекомендована при дворі свого монарха. З цієї найяснішої зустрічі жінки повертаються чесними. Лорд-камергер видає їм свідоцтво про цноту. І як сумнівні товари чи листи переходять через карантинну піч, після чого їх кроплять пахучим оцтом і визнають очищеними, так і багато жінок, що мають сумнівну репутацію і схильні розносити заразу, перейшовши через цілюще горно королівської присутності, стають чисті, як ангел, без єдиної плями.

Нехай міледі Голодвірс, міледі Тафто, місіс Б’ют Кроулі та інші дами, які особисто знають місіс Родон, вигукують «Тьху!» на думку про те, що ця мерзенна пройдисвітка схилиться в реверансі перед монархом, нехай заявляють, що якби була жива їхня добра королева Шарлотта, вона б ніколи не допустила таку зіпсовану особу до своєї цнотливої вітальні. Та коли ми врахуємо те, що місіс Родон складала іспит у присутності першого джентльмена Європи і, так би мовити, витримала пробу на репутацію, то буде просто нелояльно й далі сумніватися в її доброчесності. Я особисто з любов’ю і глибокою пошаною дивлюся на ту велику історичну особу. О, як високо ми ставимо на Ярмарку Суєти благородне звання джентльмена, коли цій вельмишановній, найяснішій особі за одностайним рішенням найкращої і найосвіченішої частини нашого народу надано титул «Першого джентльмена свого королівства»! Пам’ятаєш, мій любий М., товаришу моєї молодості, як одного щасливого вечора двадцять п’ять років тому, коли в театрі йшов «Тартюф» у поставі Елістона, з Дотоном та Лістоном у головних ролях, двоє хлопчаків отримали від своїх вірнопідданих учителів дозвіл піти зі Шкуродерні, де вони вчилися, й приєднатися до юрби на сцені Друрілейнського театру, що зібралася вітати короля? Короля! Так, то був він. Гвардійці стояли перед його ложею; маркіз Стайн (лорд Пудреної кімнати) та інші державні мужі скупчилися за кріслом, де він сидів, — рум’яний, огрядний, весь в орденах та в пишних кучерях.

Як ми співали «Дай віку, боже, королю»! Як здригався й гримів будинок від гучної музики! Як усі ревли «ура!» й вимахували хусточками! Жінки плакали, матері обіймали своїх діток, дехто аж млів від хвилювання. Люди душилися в партері, крик і стогін стояв над розбурханим ревучим натовпом, який показував, що він готовий — і справді був майже готовий — померти за нього. Так, ми його бачили.

Цього вже доля в нас не відбере. Інші бачили Наполеоне. Ще й досі є люди, що бачили Фрідріха Великого, доктора Джонсона, Марію-Антуанетту… Тож ми маємо цілковите право гордо сказати своїм дітям, що ми бачили Георга Доброго, Величного, Великого.

Отже, в житті місіс Родон настав щасливий день, коли ця праведниця була допущена в двірський рай, про який вона так мріяла. Зовиця була їй хрещеною матір’ю.

Призначеного дня сер Пітт і його дружина у великій родинній кареті (щойно придбаній, оскільки баронет сподівався отримати високу посаду головного судді графства) Під’їхали до невеличкого будинку на Керзон-стріт, на науку Реглсові, що, виглядаючи зі своєї крамнички, побачив розкішні пера всередині карети й величезні бутоньєрки на нових лівреях служників.

Сер Пітт у пишному мундирі, зі шпагою, що била його по ногах, зліз з карети й пішов до будинку. Малий Родон припав до шибки у вітальні і, всміхаючись, з усієї сили кивав тітці, що сиділа в кареті. Сер Пітт швидко повернувся, ведучи загорнену в білу шаль леді з пишними перами на голові, що граційно підтримувала свій шлейф з чудової парчі. Вона сіла в карету, мов принцеса, що все життя їздила до двору, милостиво