Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Славнозвісну дуель лорда Гонта з графом де ля Маршем, полковником «сірих мушкетерів», чутки пояснюють зазіханням того офіцера (колишнього пажа, що й далі був улюбленцем королеви) на руку красуні Мері Керлайон. Вона вийшла заміж за лорда Гонта, коли в графа ще не загоїлися рани, оселилася в Гонт-гаусі і якийсь час була оздобою двору принца Уельського. Фокс виголошував тости на її честь.
Морріс і Шерідан оспівували її в своїх віршах. Малмсбері якнайвишуканіше кланявся їй, Уолпол називав її найчарівнішою, Девоншір мало не ревнував. Та її лякали бурхливі розваги людей, серед яких вона опинилася, і, народивши двох синів, вона почала жити замкнутим, побожним життям. Не дивно, що лорда Стайна, який любив веселощі, не часто бачили поруч з цією тремтячою, мовчазною, забобонною і нещасною леді.
Згадуваний уже Том Пролазлі (який не має жодного стосунку до нашої розповіді, лише знав весь лондонський світ, а також історію і таємниці кожної родини) розповідав мені й інше про міледі Стайн — може, правду, а може, й брехню.
У себе вдома, — розповідав Том, — та жінка терпіла страшні приниження. Лорд Стайн наказував їй сідати до столу з такими жінками, що я нізащо в світі не дозволив би місіс Пролазлі зустрічатися з ними, — з леді Крекенбері, з місіс Чіпенгем, з мадам де ля Крюшкассе, дружиною французького секретаря (від будь-якої з тих дам Том Пролазлі, що пожертвував би задля них своєю дружиною, радий був би отримати вітання або запрошення на обід), — одне слово, з усіма королівськими фаворитками. То невже ви думаєте, що жінка з такої родини, гордовита, як самі Бурбони, жінка, для якої Стайні — просто лакеї, вискочні (бо це, властиво, не старовинні Ґонти, а молодша, сумнівна вітка родини), невже ви думаєте, кажу я (читач не повинен забувати, що це слова Тома Пролазлі), що маркіза Стайн, найгордовитіша жінка в Англії, так скорилася б своєму чоловікові, якби на це не було особливих підстав? Дурниці! Були, кажу я вам, таємні причини. І ось які: абат де ля Марш, що був причетний до Кіберонської справи разом з Пюїзе і Тентаньяком, а потім емігрував до нас, той самий полковник «сірих мушкетерів», з яким Стайн бився на дуелі вісімдесят шостого року… зустрівся тут знов з маркізою. Це після того, як велебного полковника застрелили в Бретані, леді Стайн стала така побожна: вона тепер щодня замикається зі своїм сповідником і щоранку слухає службу божу на Іспанській площі. Я вистежив її так — тобто випадково зустрів, — і будьте певні, що тут без якоїсь таємниці не обійшлося.
Люди не бувають такі нещасні, коли їм нема в чому каятися, — додав Том Пролазлі, глибокодумно хитаючи головою, — і будьте певні, ця жінка не корилася б так маркізові, якби він не тримав над її головою меча.
Отже, коли відомості містера Пролазлі правдиві, цій леді, незважаючи на її високе становище, доводилось терпіти багато особистих принижень і ховати під зовнішнім спокоєм велике потаємне горе. Тож давайте, братове мої, чиї імена не вписані до «Червоної книги», втішатися приємною думкою, що й ті, хто стоїть вище за нас, бувають нещасні і що в Дамокла, хоч він сидить на атласних подушках і їсть із золотих тарілок, висить над головою страшний меч у вигляді судового виконавця, спадкової хвороби чи родинної таємниці, меч, який раз по раз грізно витикається з-за візерунчастих гобеленів і одного чудового дня впаде на голову нещасного.
Якщо порівняти становище злидаря й вельможі, то знову ж таки за словами містера Пролазлі) перший завжди знайде, чим себе втішити. Оскільки ви не сподіваєтеся спадку і ніхто не сподівається його від вас, то можете бути в добрих стосунках зі своїм батьком чи сином, а тим часом спадкоємець такого великого вельможі, як мілорд Стайн, не може не лютувати, бо почуває, що його відпихають від влади, а отже, й дивиться на суперника дуже неприязним оком.
Вважайте за правило, — каже містер Пролазлі, непоправний цинік, — що в усіх вельможних родинах батьки й старші сини ненавидять один одного. Кронпринц завжди перебуває в опозиції до корони або пожадливо простягає до неї руки.
Шекспір знав світ, голубе мій, і коли він змальовує, як принц Гел (родина Ґонтів вважає його своїм предком, хоч він така сама рідня Джонові Ґонту, як нам з вами) приміряє корону свого батька, то це справжнє зображення кожного спадкоємця.
Якщо б ви були спадкоємцем герцогства і тисячі фунтів на день прибутку, то невже б ви не захотіли оволодіти ними? Не вірю! І цілком зрозуміло, що кожний вельможа, який ненавидів свого батька, добре знає, що його син так само ненавидить його; не дивно, що вони ставляться один до одного підозріло й неприязно. Те саме в стосунках старшого сина з молодшими. Ви повинні, голубе, знати, що кожен старший син дивиться на молодших братів у домі як на своїх ворогів, що відбирають у нього гроші, які повинні законно належати йому. Я часто чув, як Джордж Мак-Турок, старший син лорда Баязета, казав, що якби його воля, він, дочекавшись титулу, зробив би те, що роблять султани: вичистив би маєток, зразу відрубавши голови всім молодшим братам. І так вони всі думають, Запевняю вас, кожен з них у душі турок. Атож, сер, вони знають світ.
Тієї миті повз нас випадково проходив якийсь великий вельможа. Капелюх містера Пролазлі миттю злетів з його голови, і він, всміхаючись і кланяючись, кинувся вперед. Це свідчило, що він також знає світ — звичайно, по-своєму, по-пролазлівському. Вклавши все своє майно до останнього шилінга в щорічну ренту, Том міг не тримати зла на своїх небожів і небог, а до тих, що стояли вище за нього, не мав ніякого іншого почуття, крім постійного, великодушного бажання пообідати в них.
Між маркізою і природним, ніжним почуттям матері до дітей стояла жорстока перепона у вигляді різниці віри. Сама материнська любов до синів тільки додавала смутку й страху цій нещасній побожній жінці. її відділяла від дітей фатальна прірва. Вона
